РОМАННІ КРУТЕЖІ БУКОВИНСЬКОЇ ПОДОЛЯНКИ
Таки Чорнокозинці – особливе село. Воно невідступно манить до себе любителів старовини, особливо якщо вони в цьому чудовому подільському селі народилися. Два роки тому побачив світ гарно ілюстрований 124-сторінковий історико-публіцистичний нарис «Чорнокозинці. Крізь горнило воєн і пожеж», який підготували й видали два уродженці стародавнього села на лівому березі Збруча – фотомитець, заслужений працівник культури України Станіслав Стояновський і підприємець Ігор Гончарук. Спливло зовсім небагато часу – і 13 грудня ц.р., на Андрія, у приміщенні міської Ратуші Кам’янця-Подільського відбулася презентація книги ще однієї уродженки призбручанського села – музеєзнавця Євдокії Антонюк, до речі, теж заслуженої працівниці культури України. Її грубезний невидуманий роман «На крутежах прикордоння, або Меридіан Чорнокозинці» щойно вийшов друком у чернівецькому видавництві «Букрек». Він має 672 текстові сторінки та 32 сторінки ілюстрацій.
Спочатку трохи про авторку роману. Євдокія Антонюк (по чоловікові – Гаврищук) народилася 6 квітня 1944 р. в Чорнокозинцях. Її батько Іван Антонюк був сільським ковалем. Закінчивши 1961 р. із золотою медаллю середню школу в рідному селі, Євдокія вступила на історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Закінчивши 1966 р. навчання, Євдокія Іванівна два роки працювала в Таджикистані. Викладала також у Миколаївській області. Далі вчителювала на Буковині – в селі Юрківці Заставнівського району та районному центрі Заставна.
Від 1974 р. Євдокія Антонюк працює в Чернівецькому краєзнавчому музеї, всіляко сприяє розбудові музеїв області. 2008 р. у видавництві «Букрек» (Чернівці) побачила світ книжка Євдокії Іванівни «Музеї Буковини». У путівнику представлено всі історичні, літературно-меморіальні, краєзнавчі, етнографічні, художні, природничі, історико-архітектурні, державні та громадські музеї Чернівців і всіх регіонів Буковини. Як зазначає автор у передмові, «цей путівник є спробою зберегти, удосконалити та популяризувати музейну культурну спадщину Буковини у всій її різноманітності».
Євдокія Антонюк також видала у Чернівцях дві збірки віршів: «Червневі чари» (2005) та «Жнив астральних міти» (2008). При-дивимося пильніше до першої
з них. Центральним у «Черв-
невих чарах» є другий розділ –
«Легенда найкоротшої ночі, або
Сповідь оберегів пам’яті». Це
64-сторінкова поетична розповідь про Чорнокозинці – від найдавніших часів до сьогодення у тісному зв’язку з історією України. Як зазначає письменниця Віра Китайгородська в післямові до книги, це – «поетичне епічне полотно, написане у формі кобзарського речитативу, насиче-
не всіма лексичними видами та стилістичними прийомами».
І далі: «Все, що відбувається у
великому білому світі, є дотичним, а, можливо, і має за точку опори й відліку старовинне село на Поділлі, мешканці якого наснажені неспростовною істиною – за будь-яких обставин жити і творити».
А ще Євдокія Антонюк видала книги «Світ пісенної краси» про естрадні колективи Буковини й України, «Вічні скарби Георгія Гараса», «Шляхами Білого Птаха» про кінотворчість Івана Миколайчука. Вона є членом Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України, лауреатом обласних премій імені Георгія Гараса (буковинського художника-орнаменталіста, заслуженого майстра народної творчості України) та імені Івана Бажанського (українського письменника та педагога на Буковині).
У презентації роману взяли участь і виступили з душевними словами про авторку поетеса, редактор обласної газети «Буковинське віче» Віра Китайгородська та доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету Нестор Мизак. До речі, Нестор 
Степанович написав післямову до роману. На презентацію також завітали земляки Євдокії Іванівни. Серед них Микола Олександрович і Ганна Олександрівна Паладійчуки – онуки Антона Постоловського, який у 1917-1918 роках був одним із секретарів Української Центральної Ради. Антін Олександрович став одним із головних героїв роману Євдокії Антонюк. Тож трохи розповімо про нього.
Антін Постоловський народився 1890 р. в Чорнокозинцях у селянській сім’ї середнього достатку. Закінчив Вінницьку учительську семінарію, одружився з Клавдією Бахталовською і повернувся у рідне село, де вчителював. Ще в семінарії почав писати революційні вірші, друкував їх у часописах. 1909 р. збірку його творів конфіскувала царська цензура. Автора судили за державну зраду.
На початку Першої світової війни Постоловського з в’язниці мобілізували на фронт. Від дев’ятої армії його обрали на Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся у Києві. Там Постоловського обрали до складу Української Центральної Ради.
27 червня 1917 р. Президію УЦР, яка до того складалася з голови та двох його заступників, було доповнено чотирма товаришами голови та чотирма секретарями. Одним із цих секретарів став Антін Постоловський.
1919 р. Постоловський, уникнувши більшовицького розстрілу, таємно повернувся в Чорнокозинці. 1921 р. перейшов за Збруч – на територію Галичини, окупованої Польщею. 1942 р. навідався до дружини Клавдії й доньки Марії в Чорнокозинці.
1949 р. Антін Постоловський поселився в Буенос-Айресі. Входив до управи Української центральної репрезентації в Аргентині, до представництва Державного центру УНР. Був членом товариства «Відродження». Співав у церковному хорі Української автокефальної православної церкви. Виступав зі спогадами на радіо «Свобода».
Дружину Клавдію, яка жила в Радянському Союзі, двічі (1932 та 1953) заарештовували. Вона померла 1979 р. Антін Постоловський помер 12 серпня 1991 р., проживши 101 рік і не доживши 12 днів до проголошення незалежності України. Антін Олександрович був останнім із живих членів Української Центральної Ради.
Роман Євгенії Антонюк не обмежується постаттю Постоловського. Це детальна белетризована розповідь про історію Чорнокозинців із найдавніших часів і до сьогодення. Одна з глав першого розділу називається «Художник Тарас Шевченко». Вона детально розповідає про те, як восени 1846 р. 32-річний поет
і художник як член Київської
археографічної комісії побував у Кам’янці-Подільському, Жванці, Рихті, Чорнокозинцях. І хоч достовірні матеріали про перебування Тараса Григоровича в місті над Смотричем надто скупі, а про відвідування ним подільських сіл узагалі немає жодних відомостей, авторка роману через розлогі описи, діалоги поета з власниками Рихти й Чорнокозинців Подвисоцьким і Сарнецьким, кам’янецькими друзями Чуйкевичем і Карвасарським на 33 сторінках детально висвітлює перебування Тараса Григоровича на Поділлі, і під цим приводом подає цілий жмут історичних фактів з історії Поділля, Кам’янця, Рихти, Чорнокозинців. А щоб зібрати ці факти, органічно вплести їх у полотно роману, Євдокії Іванівні, звісно, довелося немало потрудитися, працюючи в архівах, музеях, бібліотеках, розмовляючи з односельцями. Матеріалу зібрано настільки багато, що можна очікувати і на другу книгу роману про Чорнокозинці.