СЬОМОГО ЛИСТОПАДА, ЛЮТОГО ЧИ СІЧНЯ?

Як уже повідомляв «Подолянин», 14 березня в Ратуші історичний музей-заповідник, історичний факультет національного університету та міська організація Національної спілки краєзнавців України провели круглий стіл «Самоврядування у Кам’янці-Подільському: історія та сучасність», присвячений 640-й річниці отримання містом магдебурзького права. Пропонуємо вашій увазі дві доповіді, заслухані на цьому зібранні.

Відомо: на сьогодні історики не дійшли порозуміння з приводу з’ясування дати одержання містом магдебурзького права. Дискусія, що розпочалася у середині ХІХ ст., не припиняється й нині. Не торкаючись її перебігу, зупинюся на характеристиці найновіших здобутків українських і польських дослідників. Так, Микола Крикун одним із перших у сучасній українській історіографії проаналізував грамоту Коріатовичів, не сумніваючись у тому, що вона датована 7 листопада 1374 р. Він слушно звернув увагу науковців на те, що польський дослідник Олександр Пшездзецький першим відзначив факт існування в архіві Кам’янецького магістрату повнішого варіанта її копії, зробленої, на думку останнього, начебто «з книг князів Коріатовичів». Хоча сам Пшездзецький вважав цю копію підробкою, Крикун все-таки допускав можливість її причетності «до книг Коріатовичів».

Микола Петров також схилявся до думки (не обговорюючи її), що Коріатовичі саме 7 листопада 1374 р. надали право на самоврядування Кам’янцю, в якому тоді існували дві громади: українська (руська) та вірменська. При цьому Микола Борисович не згадав наявності іншого датування цього привілею – 7 лютого 1374 р.

Віталій Михайловський у монографії «Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV – 70-х роках XVI ст.» (Київ, 2012) слушно відзначаючи той факт, що цей акт надання місту самоврядування є єдиним в Україні документом, виданим «володарем незахідної традиції», взагалі обійшов мовчанкою проблему датування, зіславшись на його аналіз польським істориком Янушем Куртикою.

Сучасний польський історик Анджей Юречко у статті, спеціально присвяченій розгляду грамоти Коріатовичів, умістив текст обох його варіантів (від 7 лютого й 7 листопада). Відзначив, що, по-перше, вони обидва є копіями одного і того ж оригіналу; по-друге, між ними існують істотні відмінності й, по-третє, обидві дати не припадають на день св. Іоанна (Яна) Хрестителя. Він же засвідчив, що поділяє думку польського історика Олександра Пшездзецького про сфальшування тексту привілею від 7 листопада, правда, без наведення власної наукової аргументації на її користь.

Видатний польський вчений Януш Куртика, котрий зробив найбільше в історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст. щодо вивчення історії Кам’янця, зокрема й Подільського краю, в цілому XIV – XVI ст., здійснив грунтовний огляд часу фіксації обох копій в архівних джерелах і принагідно висловив низку цінних уточнень. По-перше, встановив, що оригінал на «руській мові» у копії від 7 лютого був наданий 1564 р. кам’янецькими міщанами комісії для запису в книгу «ревізії листів», з якого було й зроблено переклад польською мовою. А оригінал копії від 7 листопада був підтверджений польським королем у липні 1735 р. і, ймовірно, зберігався у міському архіві. По-друге, вияснивши, що 7 лютого не припадає на жодне зі свят св. Іоанна Хрестителя, висловив припущення, що привілей місту був виданий 24 лютого за ст.ст. (день відзначення Православною Церквою «першого і другого знайдення глави Іоанна Предтечі» – В.С.), а помилка з датуванням могла трапитися під час перекладу документа й вписування його до книги «ревізії листів». По-третє, зауважив, що Михайло Грушевський датував привілей місту 7 січня 1374 р., однак при цьому не пояснив чому, обмежившись голою констатацією числа й місяця видачі.

Отже, у сучасній історіографії існує три варіанти датування грамоти Коріатовичів: 7 лютого (Анджей Юречко), 24 лютого (Януш Куртика) та 7 листопада (Микола Крикун і Микола Петров). Відзначу також, що на початку ХХ ст. Михайло Грушевський назвав дату 7 січня. Тепер спробую проаналізувати наявну у двох варіантах копії цього документа інформацію про датування. По-перше, з’ясуємо, що у них спільного. Просте співставлення показує, що ним є число 7 і названий день св. Іоанна (Яна) Хрестителя. По-друге, відмінність полягає у назві місяця – у першому варіанті вказано лютий, а в другому – листопад.

На перший погляд складається враження, що через брак інших джерел цієї проблеми не розв’язати. Проте вважаю, що ситуація не така вже й безнадійна. Адже ми маємо в обох копіях одну дуже важливу інформаційну підказку, яку чомусь історики (за винятком Януша Куртики) ігнорують. Маю на увазі день видачі грамоти за православним релігійним календарем – «на святого Іоанна Хрестителя». З’ясовано, що ні 7 лютого, ні 7 листопада такого свята не мають. Януш Куртика першим вирішив пошукати цей день у лютому і виявив, що на 24 число припадає день «першого й другого знайдення глави Іоанна Предтечі». А відтак і висловив припущення про дату появи привілею Коріатовичів – 24 лютого.

 Можна було б і погодитися з нею, але все-таки це не день «святого Іоанна Хрестителя», хоча й має стосунок до нього. Пошукаємо його і ми. Так, на 24 червня за ст.ст. (7 липня за н.ст.) припадає свято «Різдва чесного славного пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна», а на 29 серпня за ст.ст. (11 вересня за н.ст.) – «Усікновення глави пророка, предтечі та хрестителя господнього Іоанна». Вони, звичайно, безпосередньо пов’язані з Іоанном Хрестителем, але мають свою конкретну назву, дещо відмінну від дня «святого Іоанна». І нарешті знаходимо ще одне релігійне свято – «Собор чесного і славного пророка, предтечі і хрестителя Господнього Іоанна» – себто власне день «святого Іоанна». І він припадає на другий день після святкування 19 січня за н.ст. (6 січня за ст.ст.) «Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Святе Богоявлення», тобто на  

7 січня за ст.ст. (20 січня за н.ст.). Таким чином ми маємо цю ж дату 7 і таке ж свято «на святого Іоанна». Вельми показовим є той факт, що цього дня у Православній Церкві (він є першим з-поміж 7 днів після свята Богоявлення) священики ходили і ходять по домівках віруючих із святою водою й «щирими побажаннями Божого благословення». І, як на моє переконання, князі Коріатовичі невипадково обрали саме цей світлий день надання Кам’янцю грамоти на самоврядування, бо щиро бажали місту «Божого благословення» у майбутньому. Отже, результат нашого дослідження підтвердив версію Михайла Грушевського, що грамота місту на самоврядування з’явилася на світ 7 січня 1374 р.

Щодо назв місяців «лютий» і «листопад», то на якомусь з етапів переписувань варіантів копій вкралися помилки. Насамкінець зазначу, що немає підстав вважати копію від 7 листопада фальсифікатом, на що вже звертали увагу Микола Крикун та Януш Куртика. Припускаю, що вони обидві є копіями не одного документа – грамоти Коріатовичів, а двох – її (від 7 лютого

 (7 січня) та зробленого з неї запису до відповідної книги Коріатовичів (від 7 листопада). І в другому випадку особа, котра вписувала зміст грамоти до книги, вочевидь, не без певного інтересу (заохочення) внесла до нього поправки на користь міщан. Однак ця тема вимагає окремого спеціального дослідження.

Валерій СТЕПАНКОВ, доктор історичних наук, професор.