Четвер, 28 Березня 2024 р.
26 Вересня 2014

ВНИЗ, УГОРУ Й ПО ТАТАРСЬКІЙ

(Продовження. Початок у «Подолянині» від 6, 13, 20, 27 червня, 11 липня)

Минулого разу перше знайомство зі Старим містом ми завершили біля північних воріт Кам’янця – Вітряної брами. Сьогодні завершимо огляд укріплень угорі, спустимося вниз до Смотрича. Після ознайомлення з об’єктами на березі річки піднімемося вгору до Вітряної брами й почнемо оглядати найцікавіші пам’ятки Татарської вулиці.

«ДІВОЧІ ГОРЩИКИ»

Так виглядав Казанський соборДо системи північно-західних укріплень Кам’янця-Подільського, які ще називають Верхньою Польською брамою, входив і Турецький бастіон. Це значна за розмірами аркова споруда. Має чотири прогони. Інші назви – гарматний рондель, дівочий рондель, форт Дальке. Укріплення в цьому місці, надзвичайно зручному для обстрілу дороги, що веде до міста, існували раніше. Турки, які 1672 року захопили Кам’янець, удосконалили його фортифікацію, використавши камінь з поруйнованого монастиря домініканок. Кам’янчани з іронією називали укріплення «дівочими горщиками».

1753 року німецький інженер-фортифікатор Христіан Дальке, який був комендантом фортеці, провів реконструкцію укріплень. Звідси ще одна їхня назва – форт Дальке. На початку XIX століття за проектом військового інженера Дементія Мелещенова на бастіоні було збудовано провіантний магазин (склад). Кам’яні склепіння казематних приміщень, що стали руйнуватися на початку XIX століття, спочатку зміцнили кам’яними та дерев’яними стовпами, а потім повністю переклали. Після цього приміщення казематів стали використовувати під склади.

БУЛО П’ЯТЬ, ЗОСТАЛОСЬ ТРИ

Внизу на березі Смотрича розташувалися унікальна оборонна Польська брама, Старий міст (таку назву він здобув після відкриття Новопланівського мосту), а праворуч – колишній пивний завод, заснований німкенею Евеліною Юній, та порохові склади. На протилежному березі Смотрича розкинулися Польські фільварки. Ми ще їх побачимо, коли будемо на Замковому мості.

Польська брама – це потужна оборонно-гідротехнічна споруда, яка надійно перекривала північно-західний вхід до каньйону Смотрича. Вона відома з XVI століття.

Старе місто. Вигляд з північного заходуБрама складалася з п’яти башт, трьох на правому березі та двох – на лівому, з’єднаних мурами-галереями завдовжки 180 метрів. Причому галерея-коридор із бійницями, яка перетинала річку, мала два шлюзи. Тож у разі потреби течія річки перекривалася – простір перед Польською брамою наповнювався водою та ставав значною перешкодою для ворога. Хоча спроб штурмувати Польську браму в історії міста не зафіксовано.

З п’яти башт до нашого часу дожили тільки три: Наскельна та Надбрамна на правому березі й Настінна – на лівому. Прибережні башти на правому та лівому берегах не збереглися, як не збереглися й мури-бастіони. Свою чорну справу зробили весняні повені, до того ж 1832 року для розширення проїзду частину Польської брами, яка тоді утратила військове значення, розібрали. Дійшло до того, що в середині ХХ століття практично стерлася пам’ять про Польську браму. Тож 1955 року, коли обстежували кам’янецькі пам’ятки, уцілілі башти колишньої Польської брами сприйняли як самостійні оборонні одиниці й назвали їх Ковальськими башта-

ми – №1 (Надбрамна), №2 (Настінна) і №3 (Наскельна). Так вони розрізнено й увійшли до Списку пам’яток містобудування та архітектури УРСР. Велика роль у відродженні пам’яті про Польську браму належить Євгенії Пламеницькій.

Подейкують, що колись Польська брама мала підземний хід, який проходив під річкою. А коли він провалився, то утворилася небезпечна глибочінь – круча, що завдавала багато горя необережним, поглинаючи їхні вози, фаетони, коней. Зникла круча в 1930-х роках – її, кажуть, позакидали камінням із найдавніших і найкрасивіших кам’янецьких храмів, саме тоді висаджених у повітря войовничими атеїстами.

1793 року біля Польської брами вулиці Руську та Онуфріївську з’єднали дерев’яним мостом. Його збудували російські військові інженери. До того з одного берега Смотрича на другий перебиралися через брід біля Турецької (Захаржевської) башти (чи башти на броді, як 1977 року назвала її Євгенія Пламеницька). 1844 року міст відремонтували. Коли упродовж 1864-1874 років звели величний міст через каньйон, то спочатку його називали Новим (тепер – Новопланівським). Відповідно тоді ж міст унизу біля залишків Польської брами стали іменувати Старим.

ПИВО ВІД БАРОНЕСИ

Старий містНа північ від Польської брами розташувався (Руська, 5-7) колишній пивний завод. Заснувала броварню 1872 року баронеса Евеліна Юній. Спочатку це було два триповерхові цегляні будинки. 1880 року добудували двоповерховий цегляний будинок, в якому розмістили склад і погріб, 1888 року з’явилася напівпідвальна льодовня, 1890 року – кам’яне приміщення для складування та сушіння, згодом – двоповерховий житловий будинок. Пиво виробляли з ячмінного солоду. Пивоварня видавала за рік 35 тисяч декалітрів пива (декалітр – це 10 літрів). Воно було двох сортів – світле та темне (із карамельного солоду). Пиво розливали здебільшого в діжки, але якусь частину й у фірмові пляшки, на яких зазначали власника заводу (перед Першою світовою війною він належав уже спадкоємцям Евеліни Юній). Крім пива, виготовляли також напій з бджолиного меду, піддаючи його бродінню. Завод розвивався і в радянський час. 1974 року навіть розробили документацію на будівництво великого пивзаводу потужністю 30 млн. декалітрів на рік. Але коштів на будівництво нового заводу не виділили, а 1976 року через аварійний стан закрили старий.

ДЛЯ БОГА ВІЙНИ

Порохові склади (або порохівню), за одними даними, збудували 1730 року, за іншими – в 1778-1779 роках. З одного боку, це примітивна приземкувата будівля із земляним дахом. А, з другого боку, це цікава споруда в стилі бароко, про що засвідчують два ризаліти (виступи за лінію фасаду чи своєрідні невеликі ганки), високий білокам’яний карниз. Ризаліти прикрашали білокам’яні портали з написами латинською мовою. Перший попереджував: «NON INCAUTA FUTURI», тобто – не легковаж майбутнім. А другий портал увінчував польський герб із вензелем Августа ІІ та напис «ADDIT VIRES MARTI», тобто – додає сили Марсові. Очевидно, мався на увазі сухий і гарно збережений порох для потреб бога війни. До речі, під час пожежі 1878 року, коли порохівня була вже складом гасу, друга таблиця загинула. А перший з написів можна побачити й нині. Перед Першою світовою війною в колишній порохівні розміщувалася стайня міського асенізаційного обозу.

ТУТ БУВ ТЕАТР

Від Вітряної брами звернемо на Татарську вулицю. Це, як писав 1982 року краєзнавець Андрій Терлецький, «згадка про Так виглядав міський театрперебування в місті монголо-татар у ХІІІ столітті». Саме згадка, а не увічнення пам’яті. Як, скажімо, народна назва Замкового мосту – Турецький – є згадкою про перебування в місті турків і про їхні роботи з укріплення мосту. До речі, назва староміської вулиці – не поодинокий «татарський» топонім. Приміське село Татариски (нині Смотрич), а на Підзамчі вулиця Татарська (нині Киргизова) засвідчують: татари таки зоставили по собі пам’ять. Добру чи злу – це вже інше питання.

На початку Татарської передусім пройдемо мимо місця, де 1918 року згорів міський театр, що постав тут 1856 року. Журналіст, що сховався за криптонімом І-тов, у подорожніх нотатках про Кам’янець початку 1860-х років познущався над усім. І над театром теж: «Ще одне з громадських задоволень – театр – був майже зачинений. Він виставляв найсентиментальніші з російських п’єс – як-от «Параша-сибірячка». Місця залишалися порожніми, крім місць для деяких представницьких осіб міста та військових, але й там було невесело. Театр розміщувався в якомусь будинку зі старовинних прибудов до міського муру, буфет тісний і нікчемний – повна нудьга».

У травні 1918 р. театр згорів. І тепер, напевне, тільки з фотографії Степана Ніколаєва ми можемо побачити, яким був тодішній кам’янецький притулок Мельпомени. Разом із театром зник і невеликий Театральний провулок, який проходив тут.

ЗНАМЕНИТІ МЕШКАНЦІ

Вулиця Татарська воскресить у пам’яті імена знаменитих кам’янчан, що тут мешкали, – лікаря й історика Юзефа Ролле, статистика Карла Гульдмана, фотографа Михайла Грейма та його сина – художника Яна Грейма.

Чимало цікавого повідає Петропавлівська церква – свідок шести століть з історії міста. Це єдиний уцілілий з трьох старовинних, здавна православних, мурованих храмів Кам’янця. Найдавніші документальні згадки про церкву сягають 1591 року. У плані храм виглядає як листок конюшини. Такі храми архітектори називають триконховими. На початку 1991 року церкву повернули віруючим. У квітні того ж року її відвідав патріарх Мстислав, а в липні 1998 та в листопаді 2010 року – патріарх Філарет.

СОБОР, ЩО МРІЄ ПРО ВІДРОДЖЕННЯ

Будинок, в якому жив РоллеЩе одна культова споруда на цій вулиці – колишній Казанський собор – тільки мріє про відновлення. Декілька слів про історію цього храму. В середині XVІІІ століття на вулиці Татарській з’явився костел босих кармелітів (архітектор Ян де Вітте), а сама вулиця стала називатися Кармелітською. Після скасування 1866 року католицької дієцезії наступного року було закрито й монастир босих кармелітів. Тож православний єпископ Леонтій запропонував у величезному Кармелітському костелі розмістити новий кам’янецький собор. Після довгих робіт із переобладнання костелу на православний храм 30 серпня 1878 року його було освячено як собор Ікони Казанської Божої Матері. Отож, вулиця Кармелітська стала спочатку вулицею Новособорною, а згодом – просто Соборною.

Важливою подією в житті міста стало відкриття 30 січня 1890 року в Казанському соборі давньосховища старожитностей (від якого веде відлік сучасний Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник). І як тут не згадати фундаторів цієї шляхетної справи Євтима Сіцінського (довголітнього директора музею), Миколу Яворовського, Віктора Якубовича (першого завідувача давньосховища), Мойсея Дороновича (протоієрея Казанського собору), Юзефа Ролле.

ОСЕРЕДОК ОСВІТИ

На жаль, Казанський собор не дожив до наших днів: у 1930-х роках атеїстична пошесть укоротила йому віку. Мріям про відродження храму реально підставляють плече професори й викладачі історичного факультету національного університету, корпус якого розташувався поруч у будинку колишньої чоловічої гімназії. Будинок гімназії закладено 1837 року, через чотири роки освячено. У гімназії навчалося багато видатних особистостей – математик Микола Чеботарьов, біохімік Борис Збарський, який бальзамував Леніна, письменник Юрій Смолич. 1846 року тут у викладача гімназії Петра Чуйкевича гостював Тарас Шевченко.

Серед керівників навчального закладу варто виділити Михайла Вощиніна, який з 1835 року був інспектором гімназії, а в 1838-1848 роках – її директором. Саме при ньому збудовано новий корпус гімназії. Гуманне ставлення Михайла Ілліча до учнів було, як на ті часи, великою рідкістю. Не відгороджував він себе і від учителів, розумну пораду від них сприймав з радістю. Тоді ж (у 1835-1848 роках) у гімназії працював викладачем, а потім інспектором випускник Харківського університету Пилип Морачевський. У парі з Михайлом Іллічем це був чудовий тандем керівників. Пилип Семенович відомий також як перекладач усіх чотирьох Євангелій українською мовою (їх вдалося надрукувати вже по смерті перекладача – у 1906-1911 роках).

З попечителів Київського навчального округу, які здійснювали контроль над гімназією, виділимо видатного хірурга Миколу Пирогова. За недовгий час кураторства (1858-1861 роки) він немало зробив для розвитку освіти в краї, посприяв поліпшенню викладання в гімназії, встановленню нормальних стосунків між учителями та учнями, вчителями та начальниками. 2 жовтня 1859 року Пирогов особисто представляв Олександру ІІ учителів і учнів Кам’янецької гімназії, показував її приміщення.

(Далі буде…)