КАМ’ЯНЕЦЬ – ЛИТОВСЬКИЙ ЧИ РУСЬКИЙ?
Можна щиро позаздрити містам і містечкам, про які є записи в давніх літописах. Так, у «Літописі Руському» в записах під 1146 роком читаємо (в перекладі Леоніда Махновця): «Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Межибоже», а з коментаря перекладача довідуємося, що Межибоже на лівому березі Південного Бугу біля правого берега устя Бужка – це сучасне селище міського типу Меджибіж Летичівського району. Кам’янцю-Подільському в цьому плані не повезло: всі численні намагання дослідників прив’язати згадуваний у «Літописі Руському» Кам’янець до міста над Смотричем успіхом не увінчалися. Перша достовірна документальна згадка про Кам’янець на Поділлі в грамоті литовських князів Коріатовичів датується аж 1374 роком, хоч археологи, виходячи з результатів розкопок, намагаються заглибити історію міста в давньоруські часи – на межу XII-XIII століть. Звідси і постійна дилема: «Кам’янець – литовський чи руський?».
Саме так – «Кам’янець – литовський чи руський?» – вирішили означити тему розмови організатори круглого столу в Ратуші, що відбувся 26 вересня. Ініціаторами зібрання стали історичний музей-заповідник, національний університет
ім.Івана Огієнка та міська організація Національної спілки краєзнавців України. Відшукалася і формальна нагода, щоб зібратися – 815-річчя об’єднання князем Романом Мстиславовичем Волинської та Галицької земель.
Організаторам удалося зібрати в Ратуші солідну компанію науковців. Так, із Києва прибули аж троє дослідників. Серед них двоє уродженців Кам’янця-Подільського, випускників місцевого історичного факультету. Це професор Київського університету ім.Бориса Грінченка Віталій Михайловський, який торік захистив докторську дисертацію про подільську шляхту другої половини XIV –
70-х років XVI століття, та кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Дмитро Ващук, який спеціалізується на історії Центральної та Південно-Східної Європи XІV – першої половини XVI століття, був одним із упорядників виданої 2009 р. праці Юхима Сіцінського «Поділля під владою Литви». Активними розкопками в Кам’янці-Подільському відома Лариса Виногродська – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України.
Згадуваний уже Меджибіж представляв директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» (без «д», слідуючи давньому написанню) Олег Погорілець. Кам’янець-Подільський представляли старший науковий співробітник музею Петро Болтанюк, відомий вдалими розкопками в Старому місті (саме він був модератором круглого столу), голова історико-культурологічного Подільського братства Мирослав Мошак (ще один упорядник «Поділля під владою Литви») і молодший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець» Валентин Пагор. До розмови активно підключалися й інші кам’янчани, що завітали на круглий стіл.
Тон розмові задала вже перша доповідь, в якій Дмитро Ващук розглянув концепцію Юхима Сіцінського щодо магдебурзького права Кам’янця, базуючись на двох працях Юхима Йосиповича – «Город Каменец-Подольский» і «Поділля під владою Литви». Вважається, що магдебурзьке право надано місту 1374 р.
грамотою литовських князів Юрія і Олександра Коріатовичів на самоврядування, хоча в самій грамоті такого терміну немає. У другій з названих праць Сіцінський писав: «В даруванні місту Кам’янцю самоврядування в юридичних формах цього дарування історики бачать запозичення з німецького, т.зв. магдебурзького права, яке в ті часи запроваджували польські королі в Червоній Русі. Але дійсне магдебурзьке право надано було Кам’янцю пізніше: в 1432 р. була видана кам’янецькому війту грамота, що підтверджувала німецьке чи магдебурзьке право».
Тему продовжила доповідь Віталія Михайловського «Від місцевості до столиці Поділля: Кам’янець у другій половині XIV – першій половині XV століття». Віталій Миколайович підкреслив, що в
XIV столітті першою столицею Поділля був Смотрич (нині селище міського типу в Дунаєвецькому районі), наголосив, що маємо доволі мало документальних згадок про Кам’янець, починаючи з 1374 р. і аж до першої третини XV століття.
З цікавістю було заслухано доповідь Олега Погорільця про «подільський полугрошок» і «подільську копу» як складові грошового ринку Подільського князівства Коріатовичів у другій половині XIV століття. Олег Григорович також запропонував наступного року провести великий науковий форум, присвячений початковій історії міста над Смотричем.
Якщо історики, опираючись на документи, починали розповідь про Кам’янець з другої половини XIV століття, то археологи Лариса Виногродська та Петро Болтанюк, базуючись на проведених ними розкопках, добутому керамічному та іншому матеріалі, показали, що і наприкінці XII – у першій половині XIII століття на цій території буяло життя, зокрема були оборонні споруди. Але висловлене Ларисою Іванівною твердження, що Кам’янецький замок у XIII столітті збудував князь Данило Галицький, одразу рішуче заперечив Віталій Михайловський: у жодному літописі такий факт не зафіксовано, в найповнішій монографії про Данила Романовича польського історика Даріуша Добровського теж ніде не згадано Кам’янець у такому контексті.
Також було наголошено, що одним з індикаторів давнього міста є браслети, а жодного браслета XII-XIII століть при розкопках не виявлено. Тож історія Кам’янця, як не крути, таки починається з грамоти князів Коріатовичів від 7 січня 1374 р.
Виявлені ж археологами цінні знахідки – то важлива й цікава передісторія міста, яка може розширюватися й поглиблюватися при нових археологічних дослідженнях.
Учасники круглого столу висловили загальне занепокоєння, що практично немає істориків, які би серйозно займалися історією Кам’янця до XIX століття. Потребує місто і глибокого й широкого археологічного дослідження.
Загалом круглий стіл був цікавим і плідним. Звісно, він не розв’язав проблеми датування міста, але все ж певні важливі акценти розставив.