П'ятница, 29 Березня 2024 р.
2 Жовтня 2015

«ВІД УСІЄЇ ДУШІ»

Валентина ЛеонтьєваУ суботній вечір 16 вересня 1978 року ледь не весь Кам’янець прикипів до екранів телевізорів. Адже у найзручніший для телеглядачів час (його пізніше називатимуть прайм-таймом) – о 19.45, якраз перед інформаційною програмою «Час», перша програма Центрального телебачення з Москви демонструвала популярну передачу «Від усієї душі». Це був ювілейний – двадцять п’ятий випуск. Його повністю (годину й 15 хвилин) було присвячено зустрічі з трудівниками Кам’янця-Подільського.

Програму зняли заздалегідь – ще влітку. 22 липня 1978 року газета «Прапор Жовтня» вмістила коротесеньку заміточку журналіста Віктора Кривошиї, яка так і називалася – «Від усієї душі»: «Знову древній Кам’янець-Подільський став знімальним майданчиком. Цього разу до нас завітала кіногрупа з Центрального телебачення. Режисер Володимир Сергійович Акопов готує чергову, двадцять п’яту передачу з циклу «Від усієї душі». Телерозповідь буде про цікавих і шанованих людей міста, про його історичні та пам’ятні місця».

Сама зйомка відбулася 23 липня в міському Будинку культури. 26 липня «Прапор Жовтня» подав солідний репортаж Анатолія Туровського «Телерозповідь про творців». Подаємо цей матеріал із невеликими скороченнями:

«Відкривається завіса. На сцені – учні міської дитячої художньої школи. Вони малюють картини. Тема їх роботи – краєвиди рідного міста. Ведуча народна артистка РРФСР, лауреат Державної премії Валентина Михайлівна Леонтьєва звертається до хлопчиків і дівчаток із запитанням «Що вони люблять малювати?». І відповідь одна: «Стару фортецю. Види Кам’янця-Подільського». Слова дітей підтверджує виставка творів юних художників. А поруч – роботи художників старшого покоління, визнаних всіма майстрів.

Ведуча запрошує на сцену художника Сергія Васильовича Кукурузу та майстра народної творчості Анатолія Михайловича Бедункевича. Перший вславив своє ім’я в галузі гравюри, другий – різьбі по дереву. Та творчість обох об’єднує головна тема – любов до рідного міста, своєрідною емблемою якого є Стара фортеця, витвір праці багатьох поколінь подільських майстрів ще сивої давнини. Вона – свідок історії міста, боротьби трудящих, їх трудових звершень. З нею переплелись долі багатьох людей. Про них і вела мову Валентина Михайлівна Леонтьєва.

Живе у місті нічим не помітна жінка Ольга Петрівна Кисельова, колишня працівниця історичного музею-заповідника. Коли у місто вдерлися фашистські загарбники, Ольга Петрівна в грізному 1941 році врятувала унікальні видання творів Володимира Ілліча Леніна, перенесла їх з музею і заховала в казематах Старої фортеці. 1944 року над схованими цінностями знову нависла небезпека: відступаючи, фашисти руйнували місто. Ольга Петрівна вдруге, ризикуючи життям, рятує дорогі реліквії. Допомагає їй у цьому учениця Віра Уласюк. Відтоді минуло 33 роки. Віра Дмитрівна Уласюк давно живе в іншому місті. І яке здивування, захоплення в Ольги Петрівни викликали слова ведучої, коли вона запрошує Віру Дмитрівну піднятися на сцену. Зал оплесками зустрічає цю хвилюючу зустріч двох мужніх патріоток.

Володимир АкоповА втім недільного вечора відбулося немало зворушливих зустрічей людей зі своєю буремною молодістю, бойовими побратимами. Про одного з них тепло і зворушливо розповіла колишня працівниця музею Тамара Андріївна Сис. Це було у грізні березневі дні 1944 року, коли радянські воїни після визволення міста змушені були відбивати шалені контратаки гітлерівців, які будь-що хотіли оволодіти містом і відкрити шлях до відступу на захід. Танули ряди захисників міста. На гармату залишалось по вісім снарядів. Радянські воїни стояли на смерть, а серед них комсорг батальйону, хлопець з далекого Уралу Володимир Гермак. І ось він стоїть на сцені, колишній воїн, визволитель нашого міста, виблискуючи бойовими нагородами. Володимир Лукич доповнює розповідь Тамари Андріївни Сис новими прикладами героїзму радянських людей у роки грізної борні з фашизмом.

І ще одна, хвилююча зустріч. Кам’янчанин Олександр Протальйонович Дудін вступив у бій з фашистами в перші дні війни. Був контужений, потрапив у полон. Звідси йому вдалося втекти на німецькому танку. А потім були бої, форсування Дніпра. Тут він разом із своїм бойовим побратимом Юхимом Матвійовичем Березовським були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Зал щиро аплодує, коли після розповіді Олександра Протальйоновича Дудіна ведуча запрошує піднятись на сцену Юхима Матвійовича Березовського.

Звучать пісні про комсомол. Багато спогадів вони викликають у комсомольця 1920-х років Павла Андрійовича Цикри. Про них йде оповідь. І нині пенсіонер Павло Андрійович – учасник усіх справ комсомолу. Він побував в Ульяновську, Комсомольську-на-Амурі, на Байкало-Амурській магістралі – всюди, де кипить ударна комсомольська праця, сам брав участь у будівництві, виступає перед молоддю з розповідями про героїку комсомольських буднів.

Дванадцять років тому в селі Крушанівка нашого району в родині механізатора Василя Петровича Галампети народилася дівчинка. Першим, хто поздоровив із новонародженою батьків, були болгарські друзі. Щасливі батьки назвали свою дочку Софією. На українській землі, як символ дружби братніх народів, росте дівчинка. Щороку з днем народження її вітають болгарські друзі. І цього разу привітати іменинницю прийшли бійці студентського будівельного загону Сілістринського учительського інституту Народної Республіки Болгарія. Це щире привітання вилилось у нову яскраву демонстрацію радянсько-болгарської дружби.

…Свої вироби на вечорі продемонстрував колектив спеціального конструкторського бюро кабельного заводу, який виготовляє електроди-стимулятори для вживляння в організм хворої людини. Сотням людей продовжили життя умільці нашого міста.

…Гарячими оплесками зал вітає бригадира шліфувальників заводу «Електроприлад», делегата XXV з’їзду КПРС Володимира Леонтійовича Сікоренка і бригадира будівельно-монтажного управління «Цементбуд», депутата Верховної Ради СРСР Петра Єфремовича Столяра. Вони – правофлангові соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань десятої п’ятирічки. Вони знайшли час, щоб відремонтувати і пустити в дію міські фонтани.

Глядачі під час запису передачі в МБК. Фото Івана Свідера…Понад три години тривала оповідь про наше місто, його чудових людей, трудівників, творців матеріальних і духовних цінностей. Секретар міськкому Компартії України Алла Ананіївна Городецька тепло подякувала колективу працівників програм для молоді Центрального телебачення за велику і плідну роботу».

Декілька слів про творців передачі. Режисер Володимир Сергійович Акопов – член Спілки журналістів Росії. Народився

13 листопада 1932 року в Баку, закінчив Азербайджанський державний університет, за спеціальністю – математик. Працював учителем середньої школи та лаборантом кафедри фізики військового училища. У 1960-1962 роках працював на Бакинській студії телебачення, де створив понад 50 інформаційних дитячих та інших програм. Далі три роки трудився на Куйбишевській студії телебачення, де працював над фільмами про передовиків виробництва, ляльковим фільмом. 1966 року перейшов на Центральну студію телебачення. Був режисером Головної редакції для дітей та молоді, потім – Головної редакції кольорового телебачення, Головної редакції науково-популярних і навчальних програм, творчого об’єднання «Конкурс». Створив циклові програми: «А нумо, дівчата!», «Від усієї душі», «Контакт» (телемости), ігрові передачі – «Щасливий випадок», розважальні – «Зигзаг удачі». Сьогодні Володимир Сергійович проводить майстер-класи режисера телебачення у Вищій школі телебачення Московського університету.

Валентина Михайлівна Леонтьєва народилася 1 серпня 1923 року в Петрограді, який тоді ще не став Ленінградом. Мала вона тоді інше ім’я – Алевтина, інше прізвище – Торсонс. Дівчині довелося пережити блокаду Ленінграда, 18-річною вона пішла в сандружинниці – з тим, щоб допомагати пораненим і хворим у заблокованому місті. Навчалася в хіміко-технологічному інституті, працювала в поліклініці. Потім закінчила оперно-драматичну студію імені Станіславського при Московському художньому академічному театрі, працювала в Тамбовському драматичному театрі, потім прийшла на телебачення, де стала працювати помічником режисера.

1954 року, пройшовши конкурсний відбір, стала диктором. Однак її дебют в ефірі виявився невдалим: молодому дикторові довірили прочитати повідомлення на новорічній ялинці в Центральному будинку Радянської Армії. Валентина так хвилювалася, що стала заїкатися під час прочитання, обличчя почервоніло. За юну колегу заступилася диктор Всесоюзного радіо Ольга Висоцька, і Леонтьєву залишили на телебаченні.

У 1965-1967 роках Валентина Михайлівна жила в Нью-Йорку з чоловіком-дипломатом і сином. Повернувшись у Радянський Союз, знову пішла працювати на телебачення. На її дитячих програмах виросло не одне покоління, а сама Валентина Михайлівна заслужила почес-ний титул тьоті Валі Радянського Союзу.

Піком творчості Леонтьєвої стала передача «Від усієї душі», удостоєна Державної премії. Телепередача вийшла в ефір 13 липня 1972 року. Перша ведуча не сподобалася начальству, і з другого випуску програму стала вести вже тоді популярна Валентина Леонтьєва. Передача «Від усієї душі», яка розповідала про людські долі, захоплювала глядачів не менше ніж найцікавіше кіно. Зустрічі людей після багаторічної розлуки, несподівана поява перед телекамерою родичів і друзів, яких розкидало життя, – все це збирало перед екраном мільйони телеглядачів. З цією передачею Валентина Михайлівна об’їхала 54 міста і до останніх днів (померла 20 травня 2007 року) пам’ятала всіх героїв передач.

На жаль, запису передачі «Від усієї душі» з Кам’янця-Подільського ми не маємо. До речі, міськвиконком в часи, коли заступником міського голови був Олег Демчук, звертався в Москву в архів Центрального телебачення, щоб отримати копію запису передачі, але безрезультатно.