СІНЮКАЄВ ВІДКРИВАЄ ТАЄМНИЦІ
Про художника Віктора Сінюкаєва, що мешкає в Естонії, а дитинством і юністю пов’язаний із Кам’янцем-Подільським, я знав давно. Торік, 20 грудня, відбулася презентація капітальної 240-сторінкової книжки доктора мистецтвознавства Наталії Урсу «Митці Кам’янця-Подільського», майже ціла сторінка якої присвячена Сінюкаєву. Зокрема, зазначено, що художник «відійшов у вічність 19 лютого 2010 року».
А СІНЮКАЄВ ЖИВИЙ!
І раптом 1 червня ц.р. я отримую через «Facebook» таке повідомлення від Наталії Загоруйко:
«Доброго дня, шановний пане Олегу! Звертаюсь до Вас у такій справі: тепер у Кам’янці гостює художник Віктор Сінюкаєв – вихованець школи Дмитра Івановича Брика. З-поміж учителів Сінюкаєва були такі корифеї, як Олександр Грен, Збігнєв Гайх, Семен Розенштейн. Закінчивши студію Брика, Сінюкаєв продовжував своє навчання у Ленінграді (тепер Санкт-Петербурзі), Таллінні. Став відомим естонським художником, але у серці назавжди зберіг любов до рідного Поділля, де проходило його дитинство й де він черпав натхнення для перших своїх робіт. Скажіть, будь ласка, чи можна було б із Вами зустрітися, щоб підготувати інтерв’ю для рубрики «Культура» у газеті «Подолянин» про Віктора Сінюкаєва? Його дідусь – Іван Політанський – був відомим майстром із виготовлення взуття, а прапрадід – Володимир Самбор – встановлював хрести на церквах Поділля».
Це повідомлення мене заінтригувало. І на 3 червня я призначаю зустріч. Про дату смерті мовчу, але прихвачую із собою в кафе «Кава від поліцмейстера» довідник Наталії Урсу. Виявляється, що Віктор Сінюкаєв уже знав, що сім років тому його похоронили. Як у кожній великій справі, у довіднику трапляються помилки. Сам свідок того: у матеріалі про художника Збігнєва Гайха до покійників заніс Олександра Миронюка, сплутавши його з іншим Олександром Миронюком – справді покійним.
ТАЄМНИЦЯ НАРОДЖЕННЯ
Віктор Сінюкаєв виявився чудовим співрозмовником. Уже його народження було заплутаним. Народися він у Чугуєві – районному центрі Харківської області. Сталося це 9 вересня 1941 року – якраз у початковій стадії війни з німцями.
30 жовтня 1941 року радянські органи та війська покинули місто, яке було окуповане німецькими військами.
Чугуїв знаменитий тим, що тут з’явився на світ великий художник Ілля Рєпін. У Чугуєві пройшли його дитячі та юнацькі роки, сформувався характер і талант. Герой нашої розповіді – Віктор Сінюкаєв – хоч народився в Чугуєві, але в місті свого народження ніколи більше не був. А в документах Віктора місцем його з’яви на світ записано станицю Луковську Моздоцького району Північної Осетії.
До речі, Віктор Сінюкаєв хоч мешкає в Естонії, але є громадянином Росії, паспорт отримує кожних п’ять років у посольстві Росії в Естонії. В паспорті взагалі записано тільки Північну Осетію, без конкретизації місця народження.
Але і в Північній Осетії Сінюкаєви не затрималися. Поки батько був на фронті, вони провели час евакуації в Гудермесі в Чечні. Мати працювала касиром. Чеченці виявилися надзвичайно порядним народом: жодного випадку нападу на матеріально відповідальну особу, якою була мати, зафіксовано не було.
НА ШЛЯХУ ДО КАМ’ЯНЦЯ
Закінчилася війна – і Сінюкаєви перебралися на батьківщину матері – в Кам’янець-Подільський. Мати була українкою, а батько – росіянином, з Орловської області.
Невдовзі довелося поїхати в німецьке місто Луккенвальде, де після війни служив батько. 
Тут 1947 року народився молодший брат – Анатолій Миколайович Сінюкаєв. Він був відомим у Кам’янці-Подільському ювеліром і помер у грудні 2016 року. Цікаво, що місцем народження брата записали не німецьке місто,
а столицю Грузії – Тбілісі. Очевидно, що тоді Німеччину не можна було показувати.
Наталія Загоруйко, яка звела мене з художником, якраз є дочкою Анатолія, тобто племінницею Віктора Сінюкаєва. Вона – кандидат філологічних наук, працює на кафедрі журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
Була в художника Віктора Сінюкаєва старша сестра Людмила, 1939 року народження, яка працювала бібліотекарем. На жаль, вона теж покійна, так що Віктор залишився один.
Після Німеччини була Новоселиця – районний центр Чернівецької області. Там Віктор пішов у перший клас, а батько возив на машині місцевих «бонз».
ОСЬ І КАМ’ЯНЕЦЬ
1953 рік став роком остаточного переселення Синюкаєвих до Кам’янця-Подільського. Поселилися вони біля Смотрича – на вулиці Кармалюка (тепер знову Онуфріївська).
Віктор пішов у шостий клас восьмої школи. У сьомому класі довелося повчитися двічі, лише тоді Віктор узявся за розум.
Завуч Євгена Костянтинівна Лавінська організовувала художню виставку. Віктор Сінюкаєв приніс розкішний портрет Сталіна, який швидко зник, адже йшов 1956 рік – рік розвінчання культу особистості.
Пам’ятними для Віктора були дві зустрічі. Перша з них – у Палаці піонерів із Дмитром Івановичем Бриком. На гурток образотворчого мистецтва, який вів Дмитро Іванович, Віктора привів приятель. Невдовзі приятель покинув гурток, а Віктор, зачарований мистецтвом, залишився.
Недаром 7 грудня 1961 року місцева газета «Прапор Жовтня» писала: «Перебування в гуртку в усіх відношеннях дає позитивні наслідки. Ось Віктор Сінюкаєв прийшов сюди бешкетником, а за три роки навчання став невпізнанним – тактовним, скромним».
Друга зустріч теж не менш пам’ятна: креслення у Віктора та його однокласників вів Олександр Львович Грен. Олександр Львович зовсім не вмів тримати дисципліну. Однак це не заважало йому виявляти талановитих учнів. Саме таким став Віктор Сінюкаєв.
Віктор бував удома в Олександра Львовича на вулиці Котовського (нині Соборна). А в дев’ятому класі Грен намалював портрет Сінюкаєва. Напевно, той портрет нині зберігається в Галереї мистецтв Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Віктор Сінюкаєв готовий обміняти портрет на дві власні картини.
Варто згадати ще про одне захоплення Віктора Сінюкаєва: легку атлетику, а саме стрибки у висоту. Віктор був рекордсменом Хмельницької області серед юнаків – 175 сантиметрів.
КОХАННЯ ПРИВЕЛО В ТАЛЛІНН
1959 року Віктор Сінюкаєв закінчив школу й вступив у Ленінградське художнє училище. Хоч як Віктор уникав армії, а довелося служити, юнака навіть хотіли судити за дезертирство, але довелося служити в будівельних частинах Північного флоту.
В армії Віктор узяв 190 сантиметрів у стрибках у висоту. До речі, він бачив знаменитого стрибуна Валерія Брумеля, його стрибок у залі на 225 сантиметрів.
Женився Віктор 1965 року на своїй однокласниці Ларисі. Сталося це в Таллінні, який Лариса та її сім’я поміняли на Кам’янець-Подільський, аби дівчина вчилася в Талліннському художньому інституті на факультеті моди. Так Віктор став талліннцем. На жаль, Лариса Василівна померла 1987 року.
ПЛАКАТИСТ №1 ПРИБАЛТИКИ
Віктор Миколайович теж закінчив Талліннський художній інститут, факультет графіки. Він став провідним майстром плаката Прибалтики, віддав цій справі 22 роки, з 1967 до 1989 року.
За нижню точку, 1967 рік, береться рік вступу Віктора Миколайовича на факультет графіки Талліннського художнього інституту, а за верхню точку, 1989 рік, – коли жанр плаката зжив себе, став нецікавий. Прийшлось перекваліфікуватися на живопис. 1975 року Віктор Сінюкаєв став членом Спілки художників СРСР.
ДИСИДЕНТСЬКА РОДИНА
Через Наталію Загоруйко сім’я Сінюкаєвих пов’язана з дисидентським рухом. Річ у тому, що бабуся Наталії Загоруйко (мати її матері) – Магда Іванівна Стокотельна (у заміжжі Угрин) – мала сестру й брата – двійнят, які були поєднані долями з відомими дисидентами: Павло одружений із журналісткою, публіцистом, лауреатом Шевченківської премії 1994 року Надією Світличною, а Ольга вийшла заміж за поета, політика, громадського діяча Миколу Горбаля.
Через дружину Віктор Сінюкаєв родичається з молодою художницею Юлією Табенською.
Високої думки Віктор Сінюкаєв про творчість Бориса Негоди. До речі, той був на персональній виставці Віктора Миколайовича.
ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА
2001 року в Таллінні в художній галереї «Haus Galerii» відбулася ювілейна виставка художника, приурочена до його 60-річчя. Більшість робіт Віктор Сінюкаєв створив спеціально для ювілейної експозиції. Газета «Молодь Естонії» писала про цю виставку:
«На картинах відкриваються нескінченні морські простори. Берег, море та небо, що злилися воєдино, пофарбовані фантастичними кольорами заходу сонця. Кожна робота – це абстрактне й емоційне сприйняття, враження, а не реальність. За словами автора, море саме дарує йому натхнення та можливість висловити свої емоції у фарбах».