«ЗЛИЙ ГЕНІЙ» Олександра КОШИЦЯ

Виповнюється 130 років від дня народження Олекси Приходька (1887-1977) – українського диригента та педагога. Коротенькі статті про нього є в шостому томі діаспорної «Енциклопедії українознавства» та у вітчизняному біографічному довіднику «Мистецтво України».

Правда, більше відомий його старший брат – Віктор Приходько (1886-1982), автор спогадів «Під сонцем Поділля», що витримали за кордоном чотири видання (останнє 1967 року). Їхній батько Кіндрат Приходько з 1899 року працював у Кам’янці-Подільському міським садівником, він заклав дендропарк, що тягнеться від Новопланівського мосту до Руських фільварків.

Обидва брати народилися у Княжполі (тодішнього Кам’янецького повіту Подільської губернії): Віктор –

31 січня 1886 року, а Олекса роком пізніше – 5 жовтня (17 жовтня за новим стилем). Були у них ще молодші брати та сестри.

Олекса 1902 року закінчив Кам’янецьке духовне училище, що містилося в Старому місті – там, де нині Галерея мистецтв. Учився він непогано, у підсумку був шостим учнем.

Далі на нього чекала у Кам’янці-Подільському Подільська духовна семінарія – вже на Новому плані. Він теж учився непогано: так, 1905 року був п’ятим учнем у другому відділенні третього класу. Пролетіли шість років: і 1908 року Олексій закінчив семінарію. У випускному класі він керував семінарським хором.

Вищу освіту здобув на філологічному факультеті університету та в Музичному інституті у Варшаві. 1908 року визначився головний напрям його творчої праці – керівництво народними та академічними хоровими колективами, пропаганда хорової творчості найкращих композиторів-класиків, зокрема Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та інших.

Як диригент, очолював хорову капелу «Просвіта» у Кам’янці-Подільському, згодом – хор української громади у Варшаві (1909-1915), керував українським хором у Чернігові (1915-1917). Став диригентом першого Українського національного хору в Києві (1917-1920), співпрацював із Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем та іншими українськими композиторами.

У 1918-1920 роках Олекса Приходько – член музичного відділу Головного управління мистецтв та його уповноважений у справах Української республіканської капели в Західній Європі. Варто зауважити про його гострий конфлікт із головним диригентом Української республіканської капели Олександром Кошицем, той навіть називав Приходька «злим генієм» капели та особисто Кошиця. Згодом Олександр Антонович у книжці спогадів «З піснею через світ» досить ревниво підкреслить про Приходька: «Він хотів поставити Капелу у зв’язок із своєю секцією, тобто – своєю діяльністю, як організатора, хоч не йому, а мені доручив організувати Капелу Петлюра і при тому не в загальному порядку, а в екстреному. Все ж Стеценко підтримував Приходька – і канцелярщина запанувала над справжнім ділом». У цих словах яскраво й відверто звучить заперечення Олександром Кошицем чужих для нього думок і рішень щодо складу колективу. Вони також розкривають причини конфлікту між Олександром Антоновичем та Олексою Кіндратовичем. На жаль, спогадів Олекси Приходька ми не маємо, тож об’єктивно судити про причини конфлікту між двома диригентами ми не можемо.

У 1921-1938 роках Олекса Приходько – організатор і диригент співацьких колективів в Ужгороді й Мукачеві, а також Крайового хору закарпатського учительства, хору Театру Миколи Садовського (1921-1923) в Ужгороді. З 1940 року – керівник і диригент Української хорової капели, режисер театральної студії у Празі.

У різні роки викладав співи та філологічні дисципліни в гімназіях.

Олекса Приходько – автор хорових обробок українських народних пісень, церковних хорових і драматичних творів: «Марія Заньковецька», «Право на життя», «Весела комедія на поважні теми» та інші.

Його дружиною була Ольга Ватич (у заміжжі – Приходько) – донька священика дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви на Карвасарах Костянтина Ватича. Син Андрій керував у Празі оркестром, вони разом із батьком пропагували українське музичне мистецтво.

Помер Олекса Кіндратович 8 лютого 1977 року в Празі на 90-му році життя.