Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
07.11.2014

УВІКОВІЧИЛИ, АБИ ПАМ’ЯТАТИ

УВІКОВІЧИЛИ, АБИ ПАМ’ЯТАТИТепер він радісно та щиро усміхається зі стіни школи, у якій навчався, немов за життя. 4 листопада, рівно через 3 місяці після загибелі, у с.Ходорівці сільська рада за кошти депутата районної ради Андрія ВАНАТА відкрила меморіальну дошку Почесному громадянину Кам’янець-Подільського району Роману НАГЛЮКУ.
Маленькі школярики з лампадками і квітами у руках, сльози в очах рідних, слова підтримки та подяки - так згадували справжнього капітана, який, борючись за спокій у нашій державі, віддав своє життя.
І тепер не він, а молода вдова Юлія НАГЛЮК отримала почесну відзнаку та матеріальну допомогу з рук голови райради Миколи ЖОГАНА за мужність і відвагу чоловіка.
- Він був дуже доброю людиною, і досі не віриться, що його немає, - сказала втомлена від сліз Юлія. - Не знаєш, що казати дитині, як вона запитує, коли прийде татко, і чи можна до нього подзвонити. Та ми будемо його пам’ятати як щирого, доброго, відданого своїй справі чоловіка, який горою стояв за солдатів і дуже любив сім’ю.
Скорботне материнське серце тримає в пам’яті коротке, але настільки насичене життя сина. Нарешті вона змогла розповісти всім про свого Ромчика на урочистому відкритті меморіальної дошки.
- Дякую Богу, що дав мені таку дитину, - сказала Євгенія НАГЛЮК. - Він колись мені казав: «Я буду, як ти, працювати в клубі або стану художником» - він дуже гарно малював. А ще Рома співав, танцював, грав на гітарі. Веселий такий був і дуже добрий. Коли навчався в ліцеї, складав печивко і цукерки, яке їм давали, і віддавав сестричці. А тепер, коли Ромчика привезли, серед його речей ми знайшли горішки і солодощі, яке він збирав для донечки. Він сам там не мав що їсти, а дитині хотів привезти гостинців.
Коли вступив до військового ліцею, ми так раділи. Тоді я не знала, що буде війна, і запропонувала йому цю військову стежину. Казала, що кожній державі потрібна армія. А він мене послухав, не став ані художником, ані музикантом... Постійно просила його ховатися від тих куль, весь час боялася за нього і молилася, та не вимолила... Я вірила, що він повернеться, але як ті «Гради» б’ють, то спасіння немає.
Тетяна ХОПТЯР.

Повернутись до списку