ДІВЧИНА З «ВЕЛИКОПАНСЬКОГО ГНІЗДА» ТА ЇЇ ДЕБЮТ
У доповнення до розповіді Тереня Масенка наведемо ще фрагмент із книжки мемуарів Григорія Костюка «Зустрічі і прощання», який має заголовок «Дівчина з «великопанського гнізда» та її дебют» і присвячений Наталі Забілі.
З Харкова до Божка приїхала його молоденька дружина Наталя. Хто вона така, ніхто з нас не знав. Вона прийшла відразу на наш черговий літературний вечір. Уважно слухала і читання, і дискусію. Раптом зголосилася до слова. Насамперед перепросила збори, що говоритиме російською мовою. Чому? Бо української ще досконало не знає. Народилася й виростала в Петербурзі. На Україні лише кілька років. Говорити суржиком вважає образою для української мови і для себе як українки. Ми їй за цю щирість влаштували бурхливу овацію. Її промова була
розумна, вниклива, з глибоким знанням
поезії як мистецтва. Відчувалась у неї не тільки добра школа, але й талант і вроджена любов до прекрасного. Вона всіх нас очарувала і юною розквітлою красою, і знанням справи, і панською манерою поводження. Були ми вкрай здивовані, коли через кілька днів у «Червоному кордоні» появився добірною українською мовою гарний ліричний вірш про Кам’янець, підписаний Наталя Забіла (перший вірш Наталі Забіли, що починався рядками «Оксамитними чорними шатами…», надруковано у «Червоному кордоні» 3 серпня 1924 року й підписано ініціалами «Н. З.» – О.Б.). Всі ми знали, що то вірш нашої симпатичної гості. Це був її дебют. Цим вона почала свій переможний похід в українську поезію.
При першій зустрічі з Божком ми гуртом поцікавилися, де він те диво надибав? Здається, Кундзіч, з властивим йому сарказмом спитав:
– Чи не з великопанського гнізда ти її викрав?
Божко глянув на нього й, як звичайно, трішки чванькувато, з підкресленою гідністю відповів:
– Питаєш! Звичайно – аристократка. Донька генерала Забелло. Я їй привернув прадідівське українське прізвище Забіла. – І, щоб підкреслити свою партійну ортодоксальність, додав: – І взяв я її з того гнізда, як ти кажеш, щоб перевиховувати в пролетарському дусі й зробити з неї корисну людину. А поетка з неї добра буде.
Згодом я довідався докладніше, що Наталя дійсно народилася в Петербурзі, в родині військового високої ранги, який крутився десь коло царського двору. Після революції, 1918 чи 1919 року, батьки втекли чи просто переїхали до Харкова (насправді, до селища Люботин під Харковом, яке 1938 року отримало статус міста. – О.Б.). Тут Наталя відразу вступила до університету, якого вже 1921 року перетворили на інститут народної освіти. Маючи літературне зацікавлення, вона відразу потрапила в молоде й активне тоді українське літературне середовище. Бувала на сходинах харківських літераторів у залі Селянського будинку, де читалися доповіді й нові експериментальні революційні твори. Брала участь у літературних вечорницях під головуванням Сергія Пилипенка, які згодом перетворились на знамениті плужанські понеділки. Там вона познайомилася і зв’язала на короткий час свою долю з Савою Божком. Він тоді теж із молодечим запалом прибув із Павлоградської учительської семінарії завойовувати велике слобожанське місто, що стало столицею України. У тій первісній пореволюційній українській атмосфері вона поволі проймається українською свідомістю, опановує мову й за деякий час стає відомою українською поетесою.
Але тоді, як вона з’явилася на кам’янецькому обрії, ніхто з нас навіть не уявляв собі, що в грудях цієї культурної, звабливої російськомовної юної дами б’ється серце справді талановитої української поетеси. Ніхто не думав, що через два чи три роки вийдуть у світ дві книжки її українських прегарних поезій «Далекий край» і «Сонячні релі», якими вона очарує читачів і які її виведуть на літературний Олімп. Ніхто з нас також не передбачав, що її подружні зв’язки з Божком розірвуться швидко і так же легко, як зав’язались. Що вона проживе довгий творчий вік у пошані й славі та навіть прийде час, що їй, генеральській дочці, дадуть партійний квиток (членом ВКП(б) Наталя Забіла стала 1940 року. – О.Б.), і вона, мабуть, хизуватиметься ним, як свідоцтвом таки свого вибраного і вищого призначення.