Четвер, 28 Березня 2024 р.
20 Липня 2018

ДІВЧИНА З «ВЕЛИКОПАНСЬКОГО ГНІЗДА» ТА ЇЇ ДЕБЮТ

У доповнення до розповіді Тереня Масенка наведемо ще фрагмент із книжки мемуарів Григорія Костюка «Зустрічі і прощання», який має заголовок «Дівчина з «великопанського гнізда» та її дебют» і присвячений Наталі Забілі.


Наталя ЗабілаЗ Харкова до Божка приїхала його молоденька дружина Наталя. Хто вона така, ніхто з нас не знав. Вона прийшла від­ра­зу на наш черговий літературний вечір. Уважно слухала і читання, і дискусію. Раптом зголосилася до слова. Насамперед перепросила збори, що говоритиме російською мовою. Чому? Бо української ще досконало не знає. Народилася й виростала в Петербурзі. На Україні лише кілька років. Говорити сур­жиком вважає образою для української мови і для себе як українки. Ми їй за цю щирість влаштували бурхливу овацію. Її промова була

розумна, вниклива, з глибоким знанням

поезії як мистецтва. Відчувалась у неї не тільки добра школа, але й талант і вро­джена любов до прекрасного. Вона всіх нас очарувала і юною розквітлою красою, і знанням справи, і панською манерою поводження. Були ми вкрай здивовані, коли через кілька днів у «Червоному кордоні» появився добірною українською мовою гарний ліричний вірш про Кам’янець, підписаний Наталя Забіла (перший вірш Наталі Забіли, що починався рядками «Оксамитними чорними шатами…», надруковано у «Червоному кордоні» 3 серпня 1924 року й підписано ініціалами «Н. З.» – О.Б.). Всі ми знали, що то вірш нашої симпатичної гості. Це був її дебют. Цим вона почала свій переможний похід в українську поезію.

При першій зустрічі з Божком ми гуртом поцікавилися, де він те диво надибав? Здається, Кундзіч, з властивим йому сарказмом спитав:

– Чи не з великопанського гнізда ти її викрав?

Божко глянув на нього й, як звичайно, трішки чванькувато, з підкресленою гідністю відповів:

– Питаєш! Звичайно – аристократка. Донька генерала Забелло. Я їй привернув прадідівське українське прізвище Забіла. – І, щоб підкреслити свою партійну ортодоксальність, додав: – І взяв я її з того гнізда, як ти кажеш, щоб перевиховувати в пролетарському дусі й зробити з неї корисну людину. А поетка з неї добра буде.

Згодом я довідався докладніше, що Наталя дійсно народилася в Петербурзі, в родині військового високої ранги, який крутився десь коло царського двору. Після революції, 1918 чи 1919 року, батьки втекли чи просто переїхали до Хар­кова (насправді, до селища Люботин під Харковом, яке 1938 року отримало статус міс­та. – О.Б.). Тут Наталя відразу вступила до університету, якого вже 1921 року перетворили на інститут народної освіти. Маючи літературне зацікавлення, вона відразу потрапила в молоде й активне тоді українське літературне середовище. Бувала на сходинах харківських літераторів у залі Селянського будинку, де читалися доповіді й нові експериментальні революційні твори. Брала участь у літературних вечорницях під головуванням Сергія Пилипенка, які згодом перетворились на знамениті плужанські понеділки. Там вона познайомилася і зв’язала на короткий час свою долю з Савою Божком. Він тоді теж із молодечим запалом прибув із Павлоградської учительської семінарії завойовувати велике слобожанське місто, що стало столицею України. У тій первісній пореволюційній українській атмосфері вона поволі проймається українською свідомістю, опановує мову й за деякий час стає відомою українською поетесою.

Але тоді, як вона з’явилася на кам’янецькому обрії, ніхто з нас навіть не уявляв собі, що в грудях цієї культурної, звабливої російськомовної юної да­ми б’ється серце справді талановитої української поетеси. Ніхто не думав, що через два чи три роки вийдуть у світ дві книжки її українських прегарних поезій «Далекий край» і «Сонячні релі», якими вона очарує читачів і які її виведуть на літературний Олімп. Ніхто з нас також не передбачав, що її подружні зв’язки з Божком розірвуться швидко і так же легко, як зав’язались. Що вона проживе довгий творчий вік у пошані й славі та навіть прийде час, що їй, генеральській дочці, дадуть партійний квиток (членом ВКП(б) Наталя Забіла стала 1940 року. – О.Б.), і вона, мабуть, хизуватиметься ним, як свідоцтвом таки свого вибраного і вищого призначення.