КОЛИ ПОШТАРІ БУЛИ НА ВАГУ ЗОЛОТА

Написати листа за кордон сьогодні просто: e-mail дійде у будь-яке місце світу за секунду. Дешево і сердито. А як працювала пошта в Кам’янці у ті часи, коли місто було частиною Речі Посполитої?

Давайте розбиратися.

МІСТО ХОЧЕ НОВИН

У XVIII ст. кам’янчан не дивували довгі каравани східних купців. Маркітанти були звичною річчю. Навіть зі своїми запек­лими ворогами, турками та татарами, у місті нормально спілкувалися, коли ті турки чи татари привозили крам, а не йшли війною. Від них можна було ді­знатися останні новини Порти чи Кримського ханства. А от новини з метрополії, Варшави, можна було прочитати у нечастих польських або французьких газетах, які шеф королівського кабінету генерал Й.Комаржевський у другій половині XVIII ст. систематично надсилав коменданту кам’янецької фортеці Яну де Вітте. Саме з них де Вітте дізнався про перші польоти повітряних куль – і захворів цією ідеєю. Але про це ми вже писали восени минулого року. Коли комендант фортеці газету прочитував, віддавав її своїм наближеним, ті її переписували і ділилися копіями з родичами та друзями. Таким чином кругообіг французької та польської преси в Кам’янці тривав ще тиждень, аж поки не прибувала свіжа порція. Бо поштова карета приїжджала лише раз на тиждень: 1, 8, 16 та 24 числа кожного місяця.

У місті діяло поштове відділення, на якому працювали кілька почмейстрів. Найчастіше вони були поляками або вірменами за національністю. Документи зберегли імена кількох із них: Себастіан Правдзинський (почмейстер 1721 р.), Стефан Мелконович (1728 р. згаданий як «суддя вірменської національності та поч­мейстер найсвітлішого подільського воє­водства»), Флоріан Сеферович (1755 р., «писар подільської пошти»), Криштоф Радзиловський (1759-1769 рр., згаданий як польсько-русинський почмейстер), Ян Хербутовський, що згаданий 1772 р. як такий, що має заслуги за перевезення кам’янецької пошти. 1783 р. почмейстром став шляхтич, якийсь Й.В.Думановський. У будинку почмейстера розташовувався відділ експедиції, рахунки, поштові гроші, інструкції, універсали та печатка. Починаючи роботу на пошті, кожен почмейстер складав присягу:

«Я (…) присягаю богу триєдиному, що на користь преславного Подільського воєводства, тримаючи публічну пошту в Кам’янці, всілякі справедливі листи, ті, що надходять, і ті, що відсилаються, віддавати кожному буду; кореспондувати з неприятелем і прикордонним сусідом не буду, і листів латинкою чи польською мовою перекладати йому не буду, але буду поводитися так, як мені віра, поштивість та сумління для збереження цілості кам’янецької фортеці, Окопів св.Трійці (фортеця в Окопах була зведена у XVII ст. у межиріччі Збруча та Дністра в часи окупації Кам’янця турками. Нині це село Борщівського району Тернопільської області), Подільського воєводства і Речі Посполитої диктувати та радити буде, і найменший секрет, який мені повідомлять, збережу; так мені бог допоможе і невинні страждання Христа».

Часом поштова карета привозила газети, написані невідомими чи анонімними авторами. Новини про сусідні країни там часто були спеціально перекрученими, фальшивими – щоб посіяти у місті паніку. Немолодий уже Ян де Вітте хвилювався, щоб через такі пасквілі не потрапити за грати. Йому здавалося, що авторство анонімних провокаційних листків припишуть йому. В листі до Комаржевського від 3 травня 1783 р. старенький комендант писав: «Багато хто подумає, що то від мене повідомлення, а місцева пошта в таких газетах не признається».

МАРШРУТИ КАМ’ЯНЕЦЬКОЇ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ

Дехто зі шляхтичів скаржився, що пошта в місті працювала погано: листи запізнювалися, часом приходили відкритими. Не завжди у цьому винні були поштарі: через близькість кордону кореспонденцію іноді перевіряли. У липні 1710 р. зі Львова писали, що «кам’янецька пошта так і не ходить, і купці з будь-якого краю не наближуються через великі розбої, які там чинить гультайство, прикриваючись військовими цілями. Тому з того боку немає ніяких новин».

Дошкуляли роботі пошти і гайдамаки, і навіть клімат. 6 лютого 1704 р. повідомляли зі Львова до Варшави: «З Кам’янця з 30 січня не пишуть взагалі нічого, але там зараз тихо, бо люди по такій погоді не їздять».

Із Кам’янця до Варшави листи надходили за таким маршрутом: Оринин, Бережанка (нині це села-тезки над Збручем у Борщівському і Чемеровецькому районах, а у XVIII ст. був один населений пункт), Скалу (сьогодні Скала-Подільська на Тернопільщині), Пробіжну (нині село на Чортківщині), Теребовлю, Львів та Люб­лін. Політика впливала на маршрути: 1772 р., після першого поділу Речі Посполитої, сучасні Тернопільщина та Львівщина відійшли до Австрії. Відправляти кореспонденцію в метрополію тепер доводилося довшим шляхом – аж через Бар (нині райцентр на Вінниччині), Летичів та Ізяслав. Існували поштові станції і на схід від міста – до Брацлава лежали, наприклад, аж дві дороги. Одна вела через Китайгород і Яричів, інша – через Марківці, Снитків, Копайгород і Мурафу.

Та значно важливішими були міжнародні поштові маршрути, які пролягали через наше місто. Кам’янецьке поштове відділення поєднувало в середині XVIII ст. Західну Європу з Туреччиною. Один із маршрутів біг через Белград, болгарську Софію та Адрінополь (тепер турецьке місто Едірне) до Стамбула. Інший вів через румунські Ясси на Галац, звідки повертав через Добруджу та Балкани на Чаталджу (сьогодні один із районів Стамбула, а тоді – окреме поселення). Кур’єри, які прямували з однієї столиці в іншу, завжди зупинялися в Кам’янці: чи коней поміняти, чи переночувати.

Із листа Яна де Вітте до Й.Огродського від 12 лютого 1780 р. відомо, що Антоній Дідушицький, масон і виконуючий обо­в’язки польського посла в Туреччині, просив короля Станіслава Августа організувати також регулярне поштове сполучення Кам’янця з Києвом.

ВАЖКА КУР’ЄРСЬКА ПРАЦЯ

У випадках, коли новину треба було доставити з однієї країни в іншу якомога швидше, висилали спеціальну естафету перевірених кур’єрів. Найчастіше зверталися до такого собі Костянтина, довіреного кур’єра двох кам’янецьких комендантів – Яна та Йосифа де Вітте. Цей чоловік провів у дорозі між Варшавою та Стамбулом більшу частину свого життя, за що отримував щедру платню. Крім грошей на харчування, він заробляв 2592 злоті на рік. Для порівняння: кам’янецький кат у той час мав лише 120 злотих на рік, а урядовий чиновник – близько 200 злотих на рік.

З іншого боку, подорожування у XVIII ст. було справою відверто недешевою і вимагало коштів. У гінця Костянтина часом сам польський король ходив у боржниках, бо двір не завжди встигав розрахуватися за кур’єрські послуги вчасно. В таких випадках придворні шукали кошти у чиновників на поштових станціях, через які пролягав маршрут. Неодноразово доводилося оплачувати послуги міжнародної кореспонденції й комендантам Кам’янця.

Кур’єрська праця була й небезпечною: ті, хто подорожував сам безлюдними дорогами, часто ставали мішенями для злочинців. Річ Посполита часто воювала із сусідніми державами, що лише підсилювало небезпеку на дорогах. Коли почалися пертурбації Барської конфедерації, Ян де Вітте на певний час зупинив поштову службу, бо відсилати листи і отримувати депеші було дуже небезпечно. В часи польсько-російсько-турецької війни до міста долітали лише деякі газети та листи: кожна з воюючих сторін вважала за потрібне взяти кур’єра в полон. Та вони все одно вирушали в небезпечну далеку дорогу: знати новини в такий час було надзвичайно важливо.

16 лютого 1778 р. Ян де Вітте описав пану Дрошевському прикрий випадок із поштарем: за Яругою через Дністер таємно перебралися два турки та два татари з табуном коней. Їх помітив кур’єр. Зайди почали відстрілюватися, але й поштар не відставав і поранив одну з тварин. Прибульців з-за Дністра в результаті арештували, та вони так слізно просили не повідомляти про випадок хотинському паші, що їх відпустили – після того, як турки з татарами заплатили мито. А кур’єрам наказали не стріляти в неозброєних.

Із листів Яна де Вітте знаємо, що якщо лист не був важливим і нагальним, йому доводилося чекати, поки не прибуде за розкладом поштова карета. 17 лютого 1778 р. Ян де Вітте роздратовано писав до пана Дрошевського, що дарма той не відіслав свого рапорту і затриманого в селі Студениці крадія швидкою поштою. Бо «посилка» з арештантом прибула через годину після того, як вирушила естафета на Варшаву – і що далі робити зі злодієм, де Вітте не знав, а в міста не було жодної копійки на утримування чужих злочинців у Кам’янці.

Ірина ПУСТИННІКОВА, спец. для «Подолянина».