Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

НЕДІЛЯ, 19 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
14.11.2014

«СПАСИБІ, ХЛОПЦІ! Я БУДУ ЗА ВАС МОЛИТИСЯ!»

Із заплаканими очима і стривоженим голосом кам’янчанка Оксана ВЕНЕРСЬКА прийшла до редакції, аби сказати своє щире «спасибі» тим, хто займається благородною справою - допомагає військовим у зоні АТО. На передовій у Донеччині сьогодні воює її 31-річний син Андрій, тому жінка добре знає, наскільки важливою є робота волонтерів.
Зліва на право: Павло КОМПАНЕЦЬ,  Андрій ВЕНЕРСЬКИЙ, Ігор СНІГУР- Вдома Андрія вже не можуть дочекатися дві маленькі донечки Катруся і Настя. Питають маму: «А скільки днів означає оте «скоро», покажи на пальчиках! Бо тато каже, що приїде скоро, а його все немає і немає», - розповідає Оксана Володимирівна, витираючи сльози. - Андрій уже два місяці в зоні АТО і ще місяць до того був на навчанні в Яворові. Просили для нього відстрочки на тиждень, аби він був удома на день народження доньки і зміг першого вересня відвести старшу до школи. Та відстрочки не дали. Ми зрозуміли, що потрібно купувати сину захист. Самотужки придбали кевларову каску і бронежилет, намагаємося висилати йому необхідні речі та кошти. Я би ще позичила грошей і купила б усе, що потрібно. Хочеться тільки, щоб синочок хоча б у відпустку прийшов, спокійно поспав, без обстрілів і холодних землянок. Щоб міг зняти нарешті ті берци...
У нелегкі часи сім’ю Венерських підтримали добрі люди. Кам’янчанин Микола БІЛЛЕР, котрий добре знає Андрія, в соцмережах розмістив інформацію, що потрібна допомога.
- Якось до мене зателефонувала незнайома жінка і сказала: «Я працюю в Італії і хочу вашому сину чимось допомогти. Що йому потрібно?». Я розгубилася, поклала слухавку і почала плакати. Думала, наді мною глузують. Чогось вважала, що це стосується тільки мене, і нікому до мого сина немає діла. Але згодом від Миколи дізналася, що ці люди справді хочуть підтримати військових. Юлія та Світлана, котрі живуть в Італії, прислали термобілизну, взуття, рукавички, балаклави для хлопців, навіть ковзани передали старшій Андрієвій доньці.
Я дуже хочу подякувати і підприємцю Федору Чеснокову, котрий передав чималу суму, і ми змогли купити Андрієві шкіряні берци та рукавиці. Допомогли нам також хлопці з магазину «Три карасі», кам’янчанки Тетяна ШКАРПЕТИНА і Тетяна КОШЕЛЄВА, колектив кабельного заводу, де я працюю. Були й такі, які скидали гроші на картку. Я дуже вражена підтримкою від звичайних людей. А якби не волонтери з Києва та Білої Церкви Андрій ВИСОЧИН, Ігор СНІГУР і Павло КОМПАНЕЦЬ, то наші посилки не змогли б дістатися в найгарячіші точки сходу. Телефоную цим хлопцям і чую, що вони зовсім молоді. Єдине, що крізь сльози змогла їм сказати: «Спасибі вам, хлопці! Я буду за вас молитися!».

Тетяна ДИКА

Повернутись до списку