Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 25 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.12.2014

ВІД «ХЛОПЧИКА ПОМАГАЯ» - ДО ГЕРОЯ УКРАЇНИ

Володимир Демчук, Олег і Ніна Васільцови, Славко ПолятинчукЦе була тривожна ніч на 19 лютого. «Тітушки» в Києві вирішили захопити прихисток Майдану - Михайлівський собор. З головної площі столиці прибігла група майданівців на захист святині, які зуміли прогнати нападників подалі. Майданівці поверталися до Михайлівського собору і почули в повітрі несамовитий свист. Так свистіли кулі, й зовсім не гумові, а смертоносні вольфрамові, які летіли з приміщення головного управління МВС. Неподалік зчинився галас - «тітушки» тут вбивали журналіста В’ячеслава Веремія. В цей час з вулиці Великої Житомирської «випірнула» кремезна фігура одного із захисників собору. Майданівцю знову довелося почути пронизливий свист, який тепер глухо обірвався в його тілі. Друзі доправили пораненого до лікарні, але чоловіку вже нічим не можна було зарадити. Так у 36 років загинув Герой України, родом із Гаврилівців, що на Кам’янеччині, Віталій ВАСІЛЬЦОВ. Без надійного плеча залишилася дружина та двоє маленьких доньок.
Цю історію нам розповіли мати Віталія Ніна Павлівна та його брат Олег. У нашій редакції голова кам’янецького осередку «Просвіти» В’ячеслав ПОЛЯТИНЧУК і його колега Володимир ДЕМЧУК вручили рідним Героя пам’ятну медаль «НЕБЕСНА СОТНЯ. ГЕРОЯМ СЛАВА!». Медалі спеціально для місцевих Героїв Небесної сотні в аргентинському Буенос-Айресі виготовив корінний кам’янчанин художник Володимир ПІТИК. Трохи раніше таку ж отримали родичі Анатолія КОРНЄЄВА.
Рідні загиблого нещодавно повернулися із Києва, де 21 листопада Президент України Петро ПОРОШЕНКО оголосив, що Героям Небесної сотні присвоєно звання Героїв України. Мати Віталія Васільцова разом з іншими рідними загиблих спілкувалися із Президентом під час його відвідування місць розстрілів майданівців.
- Я сказала: «Петре Олексійовичу, ми не просимо ваших соціальних пільг! Усі вітаються: «Слава Україні! Героям слава!». Де ж наші герої? Чому їх не визнавали документально?» - розповідає Ніна Васільцова.
Так сталося, що про Віталія Васільцова кам’янчани знають мало. Мабуть, тому, що він осів у передмісті Києва, тож знайомих у нашому краї мав небагато.
Народившись на Поділлі, раннє дитинство Віталій провів на Далекому Сході, але його сім’я швидко повернулася на Кам’янеччину, в Гаврилівці.
- Коли в 2 рочки він почув вірш Платона Воронька «Хлопчик Помагай», то сказав: «Я не хочу быть мальчиком, я хочу быть хлопчиком...» - згадує Ніна Павлівна. - Син спочатку розмовляв російською, але в першому класі заявив, що батька називатиме татом, і взагалі розмовлятиме українською, бо він - українець.
Під час служби в армії десантника Васільцова в складі українських миротворчих військ відправили в гаряче Придністров’я. Відтоді він і зненавидів російських загарбників.
Ще наш герой, здобувши відповідну освіту, займався ландшафтним дизайном і садівництвом. Мріяв посадити багато садів і парків…
- Я просила, аби він хоча б не був попереду під час сутичок на Майдані, - розповідає мати Віталія. - Але син відповідав: «Як я можу бути позаду? Для того в армії служив, аби йти попереду. Якщо не я, то хто?».

Віталій ГОРБУЛЕНКО

Повернутись до списку