ЗАЧАРОВАНИЙ УКРАЇНОЮ
Напередодні Дня художника ми довго підбирали кандидатуру МАЙСТРА. І «ПОДОЛЯНИНУ» в цьому несказанно пощастило – в гостях у нашої колеги зупинився відомий дніпропе-тровський художник-живописець, член Національного союзу художників України Михайло КУБЛИК – людина дуже компетентна у цій сфері.
Хоча, як вважає сам Михайло Олексійович, художник – поняття доволі широке, оскільки кожна творча людина – художник. Єдиний неперевершений художник – Творець. Все, створене ним, – чудове. Художнику залишається лише побачити це.
Михайло Олексійович вміє створити цілком натуралістичні види архітектурних ансамблів чи міського середовища. Іноді він узагальнює форми, надаючи їм символічного значення, великими розмашистими мазками створює темпераментний ритм експресивного звучання. Люди на його полотнах, як правило, відсутні, проте є відчуття, що його герой, що споглядає краєвиди, знаходиться у вирі життя. Художником рухає велика любов до життя, сповненого боротьби та динаміки. Що би він не зо-бражував, який би жанр не обрав – чистий пейзаж, тематичний пейзаж, натюрморт, – він сповнений бурхливого хвилювання, яке може спадати лише при спогляданні сакральних, духовно насичених об’єктів.
– Наші предки передали нам дуже велику історичну та сакральну спадщину: замки, палаци… Окрім Києво-Печерської лаври, – це Почаїв, Святогірськ, багато інших пам’ятників нашої історичної сакральної архітектури, – говорить Михайло Олексійович.
Живопис (образотворче мистецтво) – дуже енергоємне мистецтво, тому що я не лише бачу, я відчуваю та хочу передати ці відчуття людям. Тож працювати з полотном, вкладаючи в картину позитивну енергію, я можу максимум п’ять годин. Така робота поглинає мене повністю.
Любов до старовини взагалі, та до давньої архітектури зокрема, зародилась у Михайла КУБЛИКА ще в юнацькі роки, коли він захоплювався фехтуванням, уявляв себе то лицарем, то французьким мушкетером, марив романтичними пригодами, малював в уяві середньовічні замки. Це були часи навчання у Дніпропетровському державному художньому училищі ім.Є.В.Вучетича. Коли опинився у Ленін-граді, де продовжив навчання на художньо-графічному факультеті Ленінградського педагогічного інституту ім.О.І.Герцена, був допитливим до зарубіжних країн, до історії, до іноземних мов (що дало поштовх до досконалого володіння французькою мовою).
Коли Михайло КУБЛИК 1998 р. побував у Празі та Братиславі, насолоджувався їх старовиною, то зрозумів, що шукає в середньовіччі щось своє, рідне. Це стало поштовхом для близького знайомства з українськими пам’ятними місцями та з церковною архітектурою зокрема. У Михайла Олексійовича з’явилась ідея відобразити в мистецтві образи слов’янських православних храмів України та Росії. Проте він розумів неосяжність своїх планів, тож російську тему залишив на потім.
Михайло Олексійович цілеспрямовано почав їздити Україною – робив по 3-4 мандрівки на рік. В Україні він нараховував близько 12 тис. історичних пам’яток середньовіччя, був у захваті від поїздок західними та східними регіонами, дивувався, яка Україна красива, культурно багата та велична. Це захоплення рідним краєм і його красою спочатку втілилось у сотнях етюдів з натури, зроблених у Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Києво-Печерській і Почаївській лаврах, Святогірському монастирі на Донеччині та інших місцях.
Безпосередньо два роки він лише збирав, накопичував матеріали для майбутніх картин. Не оминав Придніпров’я: виїжджав до Петриківки та Шульгівки, що на р.Оріль, звідки привіз серію акварелей «Україна моя» (2002 р.) – не лише пейзажі, а й натюрморти зі старими сільськими речами: глечиками, тарілками, макітрами. Результатом стала велика виставка.
А на початку 2007 р. Михайло КУБЛИК у Виставковому залі Дніпропетровської організації Національної спілки художників (членом якої він є з 1990 р.) розгорнув не просто персональну виставку своїх творів, а презентував свій масштабний проект «Сакральна Україна», робота над яким триватиме й надалі.
Експозиція налічувала 50 живописних полотен. Вона вразила глядачів розмахом задумів, експресією авторських почуттів. Це не була хроніка мандрів, поема про надзвичайну красу української природи та старовинної культової архітектури. Краєвиди околиць Почаєва на Тернопільщи-
ні – це десятки церков серед пишної зелені, фортеці Криму та Одещини, Хотин і Мукачеве, Луцьк і Меджибіж. Його архітектурні пейзажі – це не просто величні споруди фортець, замків, каплиць, палаців, а й надзвичайні стани природи: то засніжені пагорби та холодний вітер, що жене скупчені хмари, то вечірня тиша чи дощовий літній день.
28 травня виставка «Сакральна Україна» відкрилась у нашій Старій фортеці. У Кам’янець художник привіз понад 90 полотен різних розмірів і папку акварельних пейзажів.
…Крокуючи виставкою, ми наче відвідали замок принцеси Бони у Кременці, фортецю в Мукачевому, де разом з художником вдихали аромат літнього бузку, башту Луцького замку, відчувши напруженість бірюзових барв післядощових калюж, пройшлися бруківкою Кам’янця. Вражають осіннє небо Жовкви, тепле жовто-фіолетове надвечір’я Меджибожа, містична веселка над кам’янецькою фортецею, вечірня тиша польського замку у Свіржі, монументальна велич Хотина.
Особливу увагу Михайло
КУБЛИК приділив трьом голов-
ним українським монастирям, що мають статус лавр: Києво-
Печерській лаврі, Почаївській і Святогірській.
У Києві – це золотавий спокій церковних бань і дзвіниць, вражаюча вертикаль Золотих воріт, у цілому відчуття розміреності та затишку сонячних зимових чи літніх днів. Єдиний тривожний мотив – руїни Успенського собору.
Почаївська лавра – наче явлене диво, що своїм гармонійним виглядом контрастує з покрученими деревами – істотами першого плану.
Святогірський же монастир – відчуття одкровення та святості. Він то як примара крізь дощову пелену зависає на горі, то сяє перлиною серед осіннього лісу. Навколо – тиша та благодать.
Михало КУБЛИК – надзвичайно плідний художник. У його доробку – понад 200 полотен про старий Катеринослав (тепер Дніпропетровськ). Багатьох тих будиночків із червоної цегли нині вже немає, тож колекція Михайла Олексійовича має не лише художню, а й історичну цінність.
Ще одна сторінка його діяльності – педагогічна. Він створив династію, виховавши своїх сина та доньку як художників. Донька
Марія відома ще з того часу, коли маленькою дівчинкою вразила всіх своїми надзвичайними здібностями в олійному живописі.
Марина ХУДЗІНСЬКА, «ПОДОЛЯНИН».