КРАПКА НАД і, ЯКУ ПОСТАВИЛИ ЧЕРЕЗ 18 РОКІВ

5 років тому, 20 серпня 2008 р., прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко підписала розпорядження, внаслідок якого Кам’янець-Подільський національний університет нарешті зміг додати до своєї назви довгоочікуване – імені Івана Огієнка.

«До честі прем’єра Юлії Тимошенко, потрібно визнати, що вона зуміла піднятися над старими комуністичними стереотипами щодо трактування ролі Івана Огієнка в історії і підписала цю знакову урядову постанову», – так прокоментувала подію голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Євгенія Сохацька. Боротьба за надання навчальному закладу імені його фундатора розпочалася ще в листопаді 1990 р., коли Євгенія Іванівна на обласній науково-практичній конференції виступила з резонансною доповіддю «Іван Огієн-

ко – перший ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету». Тоді ж рада філфаку, деканом якого була Сохацька, обговорюючи питання про відзначення 110-ї річниці від дня народження Огієнка, ухвалила звернутися до ректора з пропозицією порушити клопотання перед урядовими інстанціями щодо зміни статусу педінституту – перетворення його в університет і надання йому імені Огієнка.

Як бачимо, знадобилося майже 18 років, щоб повністю здійснити задумане. Спочатку, 28 червня 1997 р., педінститут позбувся імені одіозного Володимира Затонського та став педуніверситетом. 17 березня 2003 р. в житті вишу відбулася ще одна надзвичайно важлива подія: через 62 роки після більшовицького свавілля він знову став класичним університетом. 22 січня 2008 р. вдалося здолати наступну вершину: університет став національним. Ще через 8 місяців назва закладу набула остаточного вигляду: Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка.

Перші 10 років боротьби вишу за ім’я Огієнка детально прослідкував доктор філологічних наук Микола Тимошик у виданій 2000 р. книзі «Лишусь навіки з чужиною…». 7 сторінок відвів він печальній хроніці протистояння, коли комуністи та їхні приспішники бездоказово паплюжили славне ім’я українського патріота, хоча на запити науковців з’ясувалося, що ні українська, ні російська служби безпеки в жодних архівах не мають жодних документів, які би компрометували Огієнка. Але після виходу монографії Тимошика спливло ще 8 років, аж поки вдалося розставити всі крапки над і.