ПОЛЯКАМ
Перебуваючи на засланні в Орській фортеці, Тарас Шевченко 1847 р. написав вірш, який спочатку не мав назви, а остаточного вигляду та назву «Полякам» набув 5 квітня 1858 р. у листі поета до першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Саме за цим автографом вірш друкується у сучасних академічних виданнях творів Шевченка.
А вперше його надруковано (теж за автографом у листі до Максимовича) в польській газеті «Dziennik Literacki» від 30 липня 1861 р., тобто невдовзі після смерті поета:
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te Deum! Алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
Дамо деякі пояснення до реалій, що фігурують у вірші, скористувавшись останнім повним зібранням творів Шевченка.
У рядку «А унії не чуть було» йдеться про об’єднання православної церкви України й Білорусі з католицькою церквою, проголошене на Брестському церковному соборі 1596 р. верхівкою українського й білоруського духовенства та світських феодалів, зв’язаних з польськими магнатами.
«Te Deum» – це католицький гімн «Тебе, Боже, хвалимо», створений у XV ст.
Звертаючись до рядків «Аж поки іменем Христа прийшли ксьондзи і запалили наш тихий рай», коментатори зазначають, що саме ксьондзів – католицьких священиків – Шевченко вважав головними винуватцями розбрату між українським і польським народами.
Приводом до написання вірша стало те, що з перших днів перебування в Орській фортеці Шевченко зблизився з польськими засланцями. Очевидно, часті зустрічі та розмови з ними навіяли задум написати поезію «Полякам».
У деяких виданнях вірш друкується із заголовком «Ляхам» і присвятою Броніславові Залеському. Вперше це сталося у першому томі «Поезій Тараса Шевченка», виданих 1867 р. у Львові. Але, як зазначають дослідники, це редакторська, а не авторська правка. Поляк Броніслав Залеський відбував із Шевченком заслання в Орську за участь у польському повстанні 1831 р. Тарас і Броніслав стали великими приятелями, пізніше листувалися. Літературознавець Сергій Єфремов писав, що в листах Шевченка до Залеського не знайдено жодних слідів, що поезію цю поет посилав приятелеві: «За це промовляє тільки вперта традиція посвяти вірша Залеському, заснована, між іншим, і на самому його змісті».
Спливли роки – і сьогодні Польща стала однією із країн, що найбільше підтримують незалежну Україну. Тож тепер пристрасне Шевченкове звернення «Подай же руку козакові і серце чистеє подай» варто адресувати не стільки полякам, скільки росіянам.