СПАЛЬНЯ

ТЕЗКА РЕВОЛЮЦІЇ

До кінця 70-х географія міста закінчувалася на вулиці Північній. При підготовці до пронесення вогню Олімпіади-1980 через наше місто проспект Леніна продовжили через колишню територію артбази та з’єднали його з Хмельницьким шосе. Згодом будівництво потягнулося за Північну, в бік селища Смирнова, а між ними виросла промислова зона. І така господарська діяльність призвела до висушування мочарів. Потреба промисловості в робочих руках спонукала керівництво заводів до будівництва гуртожитків, щоб працівників не возити із сіл. Приплив робочої сили викликав потребу і в житловому будівництві. Тому й було вирішено закласти мікрорайон Жовтневий. Сюди, в сучасне житло, також почали переселяти людей із напівпідвальних приміщень, старого житла у Старому місті та центрі.

Це і стало початком зародження мікрорайону Жовтневого – житлового масиву, який розташований на північному заході міста, на північ від Біланівки, на захід від селища Смирнова та простягається від вул.Північна до Голосківського шосе, а зі сходу та заходу обмежений вул.Жукова, Нігинським і Хмельницьким шосе.  

Як пише Олег БУДЗЕЙ у дослідженні «Кам’янець і Кам’янеччина: від А до Я»: «Будівництво мікрорайону розпочато 1977 р. Першими стали зводити два 9-поверхові гуртожитки електромеханічного та кабельного заводів на Нігинському шосе (кожний на 537 місць). Згодом заклали 5-поверховий житловий будинок на 116 квартир на вул.30 років Перемоги. 1978-го відкрито автобусний маршрут №5 «Швейна фабрика – житловий мікрорайон Жовтневий»… Назву на початку 1977 р. дав міськвиконком на честь 60-річчя Великого Жовтня (Великої Жовтневої соціалістичної революції). 2001 р. ветерани міста активно виступили за надання мікрорайону імені Олександра ЛЄСОВОГО (1926-1991) – довголітнього (1963-1985) першого секретаря міськкому КПУ, ініціатора та натхненника будівництва мікрорайону».

ПРО БОЛОТО, ЗРУЙНОВАНІ МОГИЛИ ТА ПОГАНУ ЕНЕРГЕТИКУ

Мешканцям перших житлових будинків мікрорайону довелося нелегко: навколо стукіт, грюкіт, під ногами – болото, адже тривало зведення будинків. Інфраструктури як такої ще не було. Проте з вікон квартир відкривалися «мальовничі» краєвиди: пустирі, на яких паслися кози, городи та садки мешканців приватних будинків. Можна сказати, що діти перших мешканців мікрорайону зростали майже на лоні  природи.

Розповідає один із перших мешканців Ігор СУШИЦЬКИЙ:

– Перші багатоквартирні  будинки – №1 на вулиці 30 років Перемоги та №№14, 16, 18 на Дружби народів – збудовані 31 рік тому та повинні були здатися одночасно. Але двопід’їзний здавали терміново, бо негайно необхідно було виселити людей із халуп, що в центрі міста. Це здебільшого були єврейські сім’ї. Тому люди будинок охрестили єврейським. Але коли почалося переселення, то євреїв серед переселенців не виявилося. Напевне, зробили якийсь «гендель». 

Наш будинок здавали на 9 травня. Болото тут було по коліна, вибратися з дітьми до міста було проблемою. Якщо не встигнеш на автобус, який привозив будівельників на роботу, то чимчикувати тобі з дітьми на руках чи на шиї аж до К-ПЕМЗу, де ходила «трійка». Нашим взуттям були гумові чоботи. 

Ще запам’ятався мікрорайон суцільними фундаментами. Вже потім повиростали будинки, почали з’являтися школи, дитсадки. Росло все, як гриби після дощу. 

Щоб влаштувати дитину в садок, кожен батько повинен був відпрацювати на користь закладу. Наприклад, я рив ямки для стовпчиків, інші батьки облаштовували квітники… Одного разу став свідком, як висипали землю на клумбу із самоскида, а разом із землею посипалися черепи. Це було жахливо. Жахливо було й те, що, коли розчищали дорогу вздовж кладовища, що біля костелу, зачепили могили. Будівельники тоді підживилися: витягали прикраси, золоті зуби… 

Одного разу проводжав додому гостей. Ми проходили вздовж кладовища, як раптом почули крик: «Знайшов, знайшов!». Ми подалися на голос. Якісь чоловіки порпалися в землі, а один знайшов ложку та зрадів. Почав відчищати рукавом від землі, прочитав на ній «нерж.» і викинув.

Ще один очевидець розповідає, що його батько (тоді правоохоронець) постійно воював з мародерами. А з вікна їхньої квартири було видно домовини у землі край дороги, що будувалася. За його словами, єдиним привілеєм мікрорайону того часу було те, що навіть серед дня в магазині можна було купити сметану. Але згодом про це дізналися білановецькі, тому стало сутужніше, слід уже було підслідковувати, коли її завезуть.

Через близькість кладовища та неперевірену інформацію про те, що весь мікрорайон збудований на кладовищі, мешканці час від часу лякали один одного різними страшними історіями. А найбільш вразливі, особливо з числа тих, чиї вікна виходили на кладовище, вечорами почувалися дуже незатишно у власних помешканнях: комусь ввижалися поміж могил привиди та різні підозрілі тіні, хтось чув таємничий стогін і завивання, від яких мороз йшов по шкірі. 

Містично налаштовані кам’янчани досі стверджують, що у мікрорайоні панує погана енергетика, що викликано, по-перше, тим, що він збудований на кладовищі, а по-друге, тим, що його з трьох боків оточують кладовища. На захист масиву автори даної статті, які в різний час мешкали тут, можуть засвідчити, що ніякого впливу негативної енергетики вони не відчували. Хоча, можливо, це наслідок дії закону: «Людині не може нашкодити те, у що вона не вірить»… 

Що цікаво, дорожнє полотно вул.Космонавтів, від Нігинського шосе до вул.30 років Перемоги, через будівництво якого й зачепили бульдозерами край кладовища, вивернувши декілька домовин, так досі і не заасфальтоване. 

ПРО ГУСЕЙ НА БАЛКОНІ ТА ТЕЛЯ У «ГАЗоні»

Один з останніх будинків, у якому безкоштовно роздали житло (здебільшого соціально незахищеним сім’ям, багатодітним і відселенцям зі Старого міста) – будинок №13б на вул.Васильєва. Кумедні спогади залишилися в пам’яті тодішніх новоселів. 

– Одна багатодітна сім’я поселила на своєму балконі двох гусаків, які призначалися до столу на новосілля, – згадує одна з мешканок будинку. –  Вони цілий день так гагали, що весь будинок божеволів. Інша родина «ГАЗоном» привезла багато дітей, шафу та теля (теж до столу) і намагалася його підняти на 5-й поверх, але сусіди збунтувалися та не дали цього зробити.

Кожен ранок у цьому дворі розпочинався з появи на залізниці між будинками червоного потяга. А з першими весняними промінчиками сонця народ (колишні селяни) починав «веснуватися»: жінки території, прилеглі до будинків, засаджували кукурудзою, картоплею та іншими сільгоспкультурами, а коли комусь не вистачало місця, захоплювали майданчики для сушіння білизни. Дитячі ж майданчики обтягували дротами та обгороджували різними патиками. Ні, не тому, що дбали про дітлахів, а щоб м’яч, не дай Боже, не полетів на город. До речі, в багатьох дворах і досі замість квітів садять кукурудзу.

Ще одна замальовка з кризових часів перебудови… У п’ятницю до сміттєвих баків підійти було неможливо. Це був день, коли вихідці із сіл, вирушаючи на свої вотчини,  влаштовували для безхатьків свято живота: викидали з холодильників усе, чого не змогли з’їсти за тиждень, бо їхали на вихідні «таритися» до батьків. У неділю ж, коли з’їжджалися назад до своїх міських квартир, повітря наповнювалося запахами смажених котлет, печеного м’яса, голубців та іншої смакоти.

Багато зусиль доводилося докладати мешканцям, аби навчити окремих сусідів не викидати сміття через балкони та вікна та щоб їхні діти нужду справляли не в під’їздах, а вдома, в туалетах.

РОЗВИТОК ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ПРОБЛЕМИ ТРАНСПОРТНОГО СПОЛУЧЕННЯ

Поки власної школи мікрорайон не мав, його юні мешканці відвідували найближчу СШ №10, яка знаходилася у селищі Смирнова, та інші школи міста. А 1983 р. пролунав перший дзвоник у світлих і просторих коридорах СШ №7, яка розташувалася на східній околиці мікрорайону Жовтневого, на вул.Жукова. Ліворуч від школи виріс дитсадок №30 (сьогодні у його приміщенні працює школа мистецтв), ліворуч – дитячий підлітковий клуб за місцем проживання «Шукач». Декілька років тому клуб переїхав ближче до центру мікрорайону, на вул.30 років Перемоги, щоправда, теперішнє його місцерозташування важко назвати дуже вдалим, зважаючи на сусідство з крамницею «Принцип».

У мікрорайоні в радянські часи працювали два великі магазини: «Універсам» на вул.Дружби народів і «Мічурінськ» на 30 років Перемоги. На вул.Космонавтів розташовувалася крамниця «Дитячий світ», а у дворі кварталу – гарний овочевий магазинчик, де завжди можна було купити свіжої городини. На тій же вул.Космонавтів, поряд із приміщенням ЖЕКу, відродилося відділення міської стоматполіклініки. Було зведено ще два дитячі садочки: №8 – на вул.Космонавтів і №15 – на 30 років Перемоги.

Тривалий час північний бік мікрорайону обмежувався вул.Дружби народів і закінчувався зеленою зоною з городами та єврейськими могилами. Сьогодні тут знаходиться гарний парк відпочинку, яким опікується 

КП «Кам’янецький парк». 

А в другій половині 80-х активно почала забудовуватися північна частина мікрорайону. Незабаром тут зросли квартали багатоповерхівок, з’явилися вулиці Розвадовського та Васильєва. 1990-го здано в експлуатацію ЗОШ №17 на вул.Розвадовського, куди перейшла частина педагогічного та учнівського колективів ЗОШ №7, незабаром поряд збудовано дитячий садок №9. 

У радянські часи сполучення мікрорайону з містом здійснювалося за допомогою автобусного маршруту №5. У 90-ті роки у часи пік на автобусних зупинках Жовтневого збиралися цілі натовпи людей, автобуси були переповнені пасажирами, як бочка оселедцями. Як ми пам’ятаємо, тоді проблему транспортного сполучення намагалися вирішити за рахунок виведення на маршрути подовжених варіантів автобусів, які в народі називали «гармошками», тому що дві частини автобусів були з’єднані гумовими гофрованими перемичками. 

Найбільш нетерплячі пасажири, не дочекавшись автобуса чи не помістившись у нього, вирушали до центру міста пішки. Така прогулянка забирала в середньому півгодини. Втім у першій половині 90-х, у смутні часи розгулу бандитизму, вечірня прогулянка у мікрорайон чи з нього малолюдними неосвітленими Нігинським або Хмельницьким шосе була досить небезпечною. 

Сьогодні проблеми транспортного сполучення мікрорайону Жовтневого із центром міста не існує. Її вирішено завдяки маршрутним таксі. 

ПОКРІВЛІ ВИМАГАЮТЬ РЕМОНТУ, А ДІТИ – ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ

За територію мікрорайону відповідають ККП «Господар» (колишній ЖЕК №4), ЖЕО ТСЖББ та 13 ОСББ.

На балансі ЖЕКу – 87 житлових будинків, 33 з них – 9-поверхівки, у 5819 квартирах мешкає близько15 тис. людей, будинки обладнані 77-ма ліфтами. ЖЕО опікується 15-ма будинками, а ОСББ – 21-м.

За словами головного інженера ККП «Господар» Євгенії ТУРКУЛЕЦЬ, основною проблемою для ЖЕКу на сьогодні є стан покрівель будинків, які програли бій на міцність з останньою сніжною зимою.

– Потрібно відремонтувати близько 5 тисяч квадратних метрів покрівель. 10 будинків взагалі вимагають капітального ремонту покрівлі, – говорить Євгенія Стані-славівна. – Коштів для капітального ремонту немає, тому ремонтуємо, що можемо.

Зима викрила ще одну проблему комунального господарства, характерну не лише для мікрорайону Жовтневого, а й для всього міста, – відсутність техніки для прибирання снігу взимку. Навіть 44-м двірникам, котрі є у штаті ЖЕКу, не під силу було боротися з такою кількістю снігу.

Щодо сплати мешканцями квартплати, то у мікрорайоні живуть, мабуть, найсумлінніші мешканці: за 2009 р. оплата послуг ЖЕКу склала 97%.

Тамара ПРІСНЯК, котра мешкає на вул.Космонавтів, 6, розповіла ще про декілька проблем мікрорайону: 

– Нашому будинку 25 років. І весь цей час ще жодного разу внутрішньобудинкові мережі нормально не ремонтувалися : їх передавали то ЖЕКу, то «Тепловоденергії». У результаті нас постійно затоплює. Жоден вентиль у підвалі не тримає. Щоб підлатати трубу, потрібно перекривати воду централізовано. Також давно потребують ремонту внутрішньоквартальні дороги. Якщо косметичний ремонт під’їзду мешканці ще можуть зробити власними силами, то є ж роботи, для виконання яких потрібні спеціалісти!

Задоволена Тамара Федорівна гарною роботою транспорту, амбулаторії сімейної медицини, відділенням стоматполіклініки. Вона також висловила вдячність міській владі за створення у мікрорайоні чудового парку. Щоправда, на думку жінки, досі не вирішено проблеми з відпочинком для молоді, якої у мікрорайоні більше, ніж у центрі міста. 

…Колись у Жовтневому був кінотеатр. На жаль, проіснував він недовго. Потім у тому ж приміщенні було відкрито дискотеку «Матриця», та її роль у культурному розвитку молоді була досить сумнівною, а часті правопорушення, які там здійснювалися, лише посилювали негативну славу закладу. Незабаром зникла й дискотека. На сьогодні до послуг молоді у мікрорайоні лише парк і велика кількість генделиків у торговій зоні масиву.

Щодо наймолодших мешканців Жовтневого, то їхнє дозвілля проходить на таких самих поламаних гойдалках на дитячих дворових майданчиках, що й у всьому місті. Єдині пристойні гойдалки, певно, є лише у парку відпочинку, там же знаходяться й антивандальні тренажери. А от обгороджений футбольний майданчик у парку вже теж потребує ремонту. На жаль, культура поведінки молодих мешканців мікрорайону залишає бажати кращого: частину ліхтарів у парку побито, окремі лавочки поламано, інші – розписано «перлами» народного фольклору. 

ОКРАСА МІКРОРАЙОНУ – ПАРК ВІДПОЧИНКУ

Без сумніву, окрасою мікрорайону Жовтневого є його парк відпочинку. Хочеться зазначити, що й колектив «ПОДОЛЯНИНА» доклав рук до цієї краси: декілька років тому його працівники висадили на північному боці парку цілу алею кленів. На жаль, вандали частину молодих саджанців поламали, але ті, що вціліли, незабаром перетворяться на гарні дерева. 

У гарну погоду в парку завжди людно: дорослі відпочивають на лавочках, малюки бавляться в пісочницях і на гойдалках, підлітки проводять час на футбольному майданчику і в комплексі антивандальних тренажерів. 

Багато хто звертає увагу на порядок і чистоту, які панують у парку, доглянуті квітучі клумби. Все це заслуга КП «Кам’янецький парк», зокрема його двірника Олени ТЕКНИ. Олена Євгенівна доглядає парк уже шостий рік. Влітку її робочий день розпочинається о 5-й ранку, взимку – трохи пізніше. На роботу жінка добирається з Біланівки, причому весь інвентар (віник, лопату тощо) їй доводиться носити із собою, тому що в парку немає, де його зберігати. Інколи Олені Євгенівні допомагають чоловік і діти.

– Робота мені подобається, – говорить Олена Євгенівна, – працюю на совість, адже і мені, і людям приємно, коли в парку чисто. 

Останніми роками, на думку жінки, люди стали культурнішими, менше смітять, менше ламають дерева. У цьому вона вбачає і свою заслугу, адже там, де чисто, і смітити соромно. 

– Хоча і сьогодні вандалів вистачає. Інколи застаю зранку вирвані з корінням молоді дерева, буває, квіти на клумбах виривають. А декілька років тому був випадок, коли взагалі всі квіти в парку повиривали. Якось я привезла з лісу 20 саджанців ялівцю, то всі викопали. Мені не подобається, що деякі мешканці приносять мішки зі сміттям і викидають в урни в парку. А як ламають спортивний майданчик та антивандальний комплекс! Торік огорожу футбольного майданчика відремонтували, а цього року все знову поломано.

Сьогодні у парку менше бомжів і п’яниць. Це, мабуть, пов’язано з тим, що вийшов закон, який забороняє вживати спиртні напої у громадських місцях. Раніше з цим була просто біда. Щоранку я заставала п’яниць, які спали на лавках. Боязко було прибирати біля них, потурбуєш – нагрубити можуть. А якось приходжу зранку на роботу: на лавках сплять три п’яні «мадонни», а поряд – дитяча коляска, щоправда, порожня. Може, хто з родичів прийшов і забрав дитину… 

ВЛАДУ ТУРБУЮТЬ КОМУНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Як і будь-який інший район міста, мікрорайон Жовтневий, має свій комплекс комунальних проблем. 

– Мікрорайон досить компактний і зручний для проживання людей, – говорить колишній заступник міського голови Віктор ДИБАШ. – Тут, як ніде в іншому районі міста, добре транспортне сполучення з усіма куточками Кам’янця. Але при його забудові значно було порушено вимоги ДБН щодо прокладання комунікацій. Тому сьогодні владу непокоїть стан мереж. Деякі було закладено на таку глибину, що це просто немислимо, і є нині досить серйозною проблемою. 

Багато маємо проблем із затопленням підвалів. Під час вертикального планування не врахували особливостей місцевості, і водозбори облаштовані неправильно, через що йде затоплювання підвальних приміщень. Є великі проблеми з внутрішньодворовими та квартальними проїздами. 

Нині необхідно провести комплексне діагностування інженерних мереж у цілому та визначитися із зовнішньою зливовою каналізацією. Два роки тому ми вирішили це питання на вулиці Дружби народів, 8, торік – на Розвадовського, 6, цього року закривається питання на Нігинському шосе, 14. Планується провести технічну експертизу конструкцій будинків, щоб якомога більше зменшити втрати у мережах. 

Також турбує стан покрівель. Критичними є будинки на Нігинському шосе, 28, 30, Хмельницькому шосе, 8, Розвадовського, 6, Космонавтів, 3, 30 років Перемоги, 8. Тут поточним ремонтом усунути затоплення квартир неможливо. Потрібне додаткове фінансування з міського бюджету на капітальний ремонт цих покрівель.

ЖИТИ МОЖНА

У принципі, на мікрорайоні жити досить зручно. Тут є дві школи – №№7 і 17, чотири дитсадки – №№8,9,15 і 30 (нещодавно відкрито також дитсадок при костелі на Нігинському шосе), школа мистецтв, відділення міської стоматполіклініки, приватний стоматкабінет, дві амбулаторії сімейної медицини (одна з них ще недобудована), анонімний кабінет облшкірвендиспансеру, дитячий підлітковий клуб «Шукач», поштове відділення, відділення «ПриватБанку» та «Ощадбанку», станція юних натуралістів, декілька перукарень, аптек, велика кількість кафе та магазинів (причому цілодобових тут стільки ж, скільки і в центрі міста), супермаркет «Сільпо», парк відпочинку, льодовий палац і ринок, а також безліч церков різних конфесій. Тут також є два недіючі кладовища, пам’ятник комсомольцям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, пам’ятник Невідомому солдату та могили євреїв, розстріляних фашистами. 

На відміну від центру міста, у мікрорайоні Жовтневому багато зелені (такою кількістю зелених насаджень можуть похизуватися хіба що Черемушки). А ще, зважаючи на те, що Жовтневий усе-таки – спальний район, тут значно тихіше в робочий час, ніж у центрі.