ВЧИТИСЬ ГОВОРИТИ – НІКОЛИ НЕ РАНО Й НІКОЛИ НЕ ПІЗНО
Взятися за цю тему мене спонукало знайомство з одним хлопцем, назвемо його Вадимом. 24-річний випускник нашого університету справляє гарне враження: відмінник у навчанні, активіст студентського життя, товариська людина із широким колом захоплень. Та при цьому примудряється не вимовляти доброї чверті алфавіту. Його «фіфекти фікції» стосуються всіх свистячих, шиплячих і на додачу звуку «р», тож із незвички розуміти його доволі швидку мову буває складно.
Довкола нас чимало людей – від садківського й до пенсійного віку, котрі так і не навчилися правильно вимовляти звуки української мови, і несуть із дитинства прикрий спадок: картавість, шепелявість, заїкання тощо. Не одному це знизило самооцінку чи пригальмувало кар’єрний ріст.
То чому ж деякі люди не здатні навчитися вимовляти ті чи інші звуки? Коли батьки повинні взятися за виправлення вимови своїх дітей? І чи не пізно виправити дикцію у вже дорослому віці? Із цими запитаннями, а також із нашим Вадимом ми звернулися по допомогу до логопеда Тетяни КАГАРЛИЦЬКОЇ, котра працює в центрі раннього розвитку дитини «Знайко».
ДИТИНІ ПОТРІБЕН МАМИН ЯЗИК
Як виявилося, порушення звуковимови – це лише вершечок айсберга, за яким можуть приховуватись навіть серйозні неврологічні проблеми. Тому діагностика дитини проводиться дуже ретельно.
– Робота з дитиною починається із бесіди з батьками, – розповідає Тетяна Кагарлицька. – Ми насамперед з’ясовуємо, як проходила вагітність і пологи, тому що в цей період можливі ситуації, що призводять до вад розвитку: обвиття пуповиною, асфіксія чи травма. Причому, це не просто вади звуковимови, але й порушення всієї сфери мовлення: і лексики, і граматики, і фонематичного слуху, і зв’язності мовлення.
Далі з’ясовуємо, як починався домовленнєвий період. Що мається на увазі? Десь у півтора-два місяці починається гуління, дитинка «агукає». В цей час вона з великим інтересом, витріщаючи оченятка, дивиться на маму, яка над нею схилилася, і не просто дивиться, але й «зчитує» артикуляцію.
– То виходить, дитині в такому віці не можна просто вмикати якийсь запис?
– У жодному разі! Мама сама повинна розмовляти з дитиною, навіть такою маленькою. Вона має бачити ваше обличчя, вашу міміку, як рухаються губи й щоки, як відкривається рот.
Далі приблизно з 6 до 8 місяців з’являється лепетне мовлення: дитина повторює склади: «ба-ба-ба», «ма-ма-ма», «да-да-да» тощо. І вже у рік-півтора з’являються перші прості слова на кшталт: «дай», «на», «пити», а до двох років формуються прості речення: «дай пити», «їде машина» тощо.
– У цей період деякі батьки хвилюються: «усі діти вже говорять, а моє іще мовчить»…
– Так, із такою скаргою звертаються доволі часто. Річ у тім, що до трьох років дитина активно збагачує свій словниковий запас, причому формується як пасивний, так і активний словник. Можливо таке: дитина все розуміє, що говорять люди навколо, але мовчить. Ми перевіряємо й бачимо, що все у нормі, у дитини слова на підкірочку «записуються». Буває, що дитина мовчить-мовчить, а потім раптом як заговорить!
– Чи потрібно мамі якось спеціально вчити дитину говорити, і з якого віку?
– Перше, що повинна робити мама, – розмовляти з дитиною, навіть якщо та іще не говорить. У «Знайці» був випадок, коли мама привела хлопчика із проблемою мовлення. А в неї було ще й немовля віком 6-7 місяців. І коли ми порадили їй більше розмовляти з обома дітьми, вона була вражена: «А що, із цим теж треба говорити?!». Так, обов’язково треба, інакше звідки ж візьметься пасивний запас слів?
Ви не спостерігали за нашими мамами в парках? Це просто жах! Сидить мамуся на лавці, лузає насіння – і просто мовчить! Тицяють дітям диски, електронні іграшки-говорилки, вмикають телевізор – все що завгодно, але ніхто не розповідає казочки, ніхто не згадує «Сорока-ворона кашку варила» чи «Пальчику-пальчику, де ти бував?». Ніхто цього не робить, але ж це те, без чого неможливий повноцінний розвиток мовлення, і потім у віці трьох років приходять до логопеда: «Як же так? Вагітність нормальна, пологи нормальні, все в нормі, а дитина мовчить». Але не може дитина мовчати без причини.
Буває й так, що батьки настільки опікають своє чадо й «читають думки», що просто немає потреби говорити. Дитина просто тицяє пальцем «у!» – і їй уже все дали-подали-зробили. То навіщо їй говорити?
– Що ще має насторожити батьків 2-3-річної дитини?
– Має насторожити, якщо дитина вас зовсім не розуміє. Наприклад: «Дай мені м’ячик» – а дитина дивиться й не розуміє, що ви від неї хочете. Насамперед слід з’ясувати, чи немає проблем зі слухом, але якщо лор пересвідчився, що зі слухом усе гаразд, тоді треба з’ясовувати, чому ж дитина не розуміє слів. До речі, так буває, коли з дитиною спілкуються двома мовами.
– Тетяно Володимирівно, які ще причини проблем із мовленням?
– Їх дуже багато. Наприклад, «пустушки», яких діти не виймають з рота часом до 2-3 років. Або з дитиною весь час «сюсюкають», вимовляючи всі слова «по-дитячому». Особливо грішать цим бабусі. Цього в жодному разі не можна робити! Дитина повинна чути й засвоювати правильне мовлення.
Причиною можуть бути й вади вимови когось із сім’ї. Наприклад, якщо мама картавить, велика ймовірність того, що й дитина буде картавити – вона просто сприймає таку вимову як норму і наслідує її. У моїй практиці був випадок, коли жінка, яка картавила, привела дитину із такою ж проблемою. Після першого ж заняття довелося сказати мамі: «Будь ласка, замовчіть!». У такому разі з дитиною мають спілкуватися лише ті члени родини, котрі мають правильну вимову.
– Тобто, генетика ні до чого?
– У певній мірі генетично можуть бути обумовлені особливості артикуляційного апарату, наприклад, дуже високе чи «готичне» піднебіння, або неправильний прикус. Буває вроджена коротка під’язикова вуздечка – та це легко коригується хірургічним методом.
Під час діагностики логопед не лише слухає, як дитина вимовляє слова. Обстеження зачіпає й загальну та дрібну моторику (координація рухів усього тіла й пальчиків). Доведено, що розвиток мовлення тісно пов’язаний із загальним фізичним розвитком, тож якщо хочете, аби ваша дитина гарно розмовляла, спонукайте її багато рухатись, а крім того, розвивати пальчики: робити пальчикову гімнастику, ліпити з глини чи соленого тіста, перебирати крупи тощо.
Логопед обов’язково перевіряє активний і пасивний словник дитини, правильність побудови речень, здатність розрізняти однину і множину, вміння використовувати прийменники (в, на, під) і багато іншого. Всі ці тести дають змогу визначити не лише дефекти дикції, але й інші проблеми з мовленням.
ЯК ПРИБОРКАТИ «Р-Р-Р»?
Ще в садочку в моїй групі була дівчинка Іра, котра раніше за всіх почала вимовляти звук «р», нам усім ставили її в приклад. Однак, коли ми підросли і опанували цей складний звук, стало виразно чути, що Іринка… картавить. Її ранньостиглий «р» виявився не дуже доброю імітацією, яка залишились із нею назавжди.
Тож чи варто батькам підганяти дитину з вимовою «дорослих» звуків, чи слід почекати, доки «сама виговориться»? І до якого віку треба чекати, щоб мила дитяча картавість не стала приводом для комплексів у підлітковому віці?
– У три роки великої уваги на вади звуковимови ми не звертаємо, – пояснює Тетяна Кагарлицька. – Якщо є достатній словник, якщо дитина правильно будує речення, розрізняє чоловічий, жіночий, середній рід: «Я взула черевики», то вона говорить правильно. Те, що в три роки вона каже не «черевики», а «целевики», – нормально. У дитини 2-4 років ще недосконалий артикуляційний апарат, м’язи слабкі, важко підняти язичок чи утворити певну позицію язичка. А от у п’ять років це вже не буде нормою.
Вади звуковимови починаємо виправляти вже десь у 4-4,5 роки, а до цього моменту лише робимо профілактику: розвиток фонематичного слуху, артикуляційна гімнастика, розвиток дрібної моторики. Хоча правильна звуковимова може сформуватися і самостійно.
– То коли ж має досконало звучати весь алфавіт?
– Ідучи до школи, дитина вже повинна говорити гарно. До шести років жодних вад бути не повинно. Адже якщо вивчаємо за буквариком букву «ш», треба вміти вимовляти цей звук і правильно читати слова: «шуба», «шапка», «шишка», а не «суба», «сапка», «сиска». Неправильний звук діти нерідко переносять на письмо, і це важко змінити, не виправивши вимови.
Дуже важливо, щоб дитина не лише правильно вимовляла звук, але й розрізняла його на слух. У мене була дівчинка, яка казала: «Дивіться, який у мене гарний шалафан». Я їй: «Так, дуже гарний шалафан». Вона сердилась: «Ні, не шалафан, а шалафан!». Тобто, вона чітко знає, як має звучати це слово, фонематичне сприйняття є правильним, але сказати поки що не вміє.
– Тетяно Володимирівно, на що ви звертаєте увагу, коли перевіряєте вже саму звуковимову?
– Для початку треба перевірити артикуляційну моторику, тобто, як дитина здатна утворювати різні позиції губ і язика, наприклад, утримувати усмішку, утримувати язичок вільно лопаткою на губі, робити «годинник» – рухати язиком вправо-вліво і вгору-вниз, клацати язиком, як коник, тощо. Під час цього тесту видно, чи може дитина виконати ці вправи і в якому обсязі, який у неї язичок 
(коротка вуздечка, тонус), яке піднебіння тощо.
І лише після обстеження артикуляційної моторики ми нарешті переходимо до обстеження самої звуковимови. Вадами є не лише поширені шепелявість або картавість. Буває, що дитина не вимовляє звука «к» – так званий каптацизм (порушення задньоязикових звуків: г, к, х). Дитина каже не «кавун», а «тавун», не «кіт», а «тіт». Був у мене випадок, коли не було звуків «в» і «ф». Бабуся була не Валя, а Галя, і не «вишенька», а «гишенька», не «фарби», а «харби», і так далі.
– Сьогодні настільки часто зустрічаються «альтернативні» варіанти вимови звука «р», що їх скоро вже почнуть сприймати як норму. Чому так відбувається, і чи легко це виправити?
– Частково це відбувається тому, що батьки форсують формування цього звука. Вони не звертають уваги на чистоту вимови інших звуків, які формуються раніше, але неодмінно прагнуть, щоб у 4 роки дитина вже говорила «р». Артикуляційний апарат у цьому віці ще незрілий, дитина не здатна правильно підняти кінчик язика і, як правило, імітує звук «р» іншими доступними їй способами, звідси й виникає або «французький», або одноударний «р» (язичок піднімається у правильне положення, але не вібрує), або ще гірше – «р», при якому вібрують бічні сторони язика і щоки.
Усі ці дефекти дуже важко, а часом і неможливо виправити, оскільки дитина на слух ці звуки не розрізняє. А от якщо дитина замість «кран» каже «клан», то вона чітко чує, що говорить неправильно, і буде старатися знайти справжній «р».
– Як батьки можуть розвивати артикуляцію дітей?
– Дуже корисна вправа для малюків – звуконаслідувати будь-яких тварин: гавкати, м’явкати, кукурікати, імітувати шум моря (ш-ш-ш), політ комарика (з-з-з), дирчання машини (р-р-р). Гарна вправа для язичка, особливо якщо він у тонусі, – облизувати ложку чи тарілку, облизувати губки по колу в один і другий бік, клацати язичком.
Для розвитку дихання дуже корисно видувати мильні бульбашки і надувати повітряні кульки. Почати можна з простішої вправи: здувайте шматочок ватки з долоньки (спершу губки трубочкою, а потім спробувати витягнути язичок лоточком і подути через середину язика). Можна придбати книжку «Домашня логопедія», де гарно подані вправи для пальчиків, для слуху, для граматики тощо.
«ДИТЯЧА» ПРОБЛЕМА ДОРОСЛИХ
Батьки Вадима також свого часу привели його до логопеда. Частково проблему було виправлено, однак наполегливості батькам не вистачило – Вадим так і пішов у доросле життя із серйозними проблемами дикції, які погодилася виправити Тетяна Кагарлицька. Заняття тривали два місяці, і наприкінці статті ми дізнаємось, чим завершився експеримент.
– Тетяно Володимирівно, сьогодні в усіх садках і школах працюють логопеди, однак при цьому багато школярів мають вади мовлення, і батькам доводиться звертатися до фахівців по індивідуальні заняття…
– У нашому місті насправді працюють дуже гарні спеціалісти, але проблема в тому, що, згідно з типовим положенням від 1999 р., навантаження шкільного логопеда має становити 25 класів, тож йому доводиться працювати одному на 2-3 навчальні заклади. На одне заняття відводиться лише 15 хвилин, тоді як приватні заняття тривають годину.
Але ефективність занять залежить не лише від цього. Головне, щоб до процесу виправлення звуковимови підключилися батьки і вихователі. Чому? Тому що сьогодні логопед поставив звук, і тепер батьки й вихователі повинні контролювати і спонукати, аби дитина закріплювала цей звук у своєму мовленні.
Якщо ж батьки і оточення не докладають зусиль, то процес затягнеться надовго, адже дитина не здатна себе контролювати. Звісно, якщо батьки оплачують заняття, вони зацікавлені якомога швидше отримати результат, і все для цього зроблять. Але насправді й заняття з логопедом у садку чи школі будуть ефективними, якщо батьки не пустять їх на самоплив, а допоможуть дитині.
– Як довго може тривати становлення правильного звука?
– Якщо це лише один звук, скажімо «р», то постановка, автоматизація і введення у зв’язне мовлення може тривати місяць-півтора – це якщо займатися щодня хоча б тричі на день, і при гарному батьківському контролі.
Якщо більша група звуків, то вони ставляться по черзі: спершу задньоязикові (г, к, х), потім свистячі (с-з, ц-з), далі шиплячі (ш-ж, ч-ж), а вже наостанку сонорні (р, л). Тобто, так, як вони і з’являються у дитини в природному порядку. На формування групи звуків може піти близько шести місяців.
– А якщо так сталося, що людина виросла з вадами дикції, до якого віку ще не пізно їх позбутися?
– Виправити своє мовлення ніколи не пізно. Спеціальних «дорослих» логопедів у нашому місті немає, але кожен логопед може працювати з людиною будь-якого віку. В мене поки що Вадим – найстарший пацієнт, до цього була ще дівчинка, яка навчалася в 10-му класі. Але я чула від колег про позитивні результати в роботі з дорослими людьми, тому для мене це цікавий експеримент. З дорослою людиною працювати значно важче, ніж з дитиною, оскільки за багато років уже сформувався стереотип. Окремий звук можна поставити, а от ввести його у зв’язне мовлення, виробити навичку самоконтролю – дуже складно.
– З якими ж проблемами Ви стикнулися в роботі з Вадимом?
– Проблема Вадима – поліморфна дислалія, тобто порушена вимова двох груп звуків – свистячих і сонорних. У нього неправильно сформоване мовленнєве дихання. Ми цього не відчуваємо, але коли говоримо, струмінь повітря проходить по центру язика, а у Вадима він тікає в щоки, через що виникають зайві шуми і присвисти. Тому ми почали з того, що вчилися правильно дихати. У нас дуже добре вдалося розібратися зі свистячими звуками, а от над «р» ще треба попрацювати.
– Як на мене, експеримент був вдалим, – запевняє Вадим. – Звичайно, є ще над чим працювати, але головне – я зрозумів суть. Я можу гірше чи краще себе контролювати, але, принаймні, навчився чути себе і вимовляти ці звуки правильно. Я переконався, що навчитися гарно розмовляти ніколи не пізно.
