Четвер, 28 Березня 2024 р.
6 Грудня 2013

ЩО ТРЕБА МАТИ, АБИ НА СЕЛІ УРЯДУВАТИ?

Під місцевим самоврядуванням у моїй країні розуміють гарантоване державою «право та реальну здатність жителів села, селища чи міста самостійно або через відповідальні органи» вирішувати певні справи місцевого значення. Принаймні, в цьому нас переконує українське законодавство. Та й взагалі на папері в цій царині зроблено чимало: ще 1997 року прийнято закон «Про місцеве самоврядування в Україні», ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування. Але щоб реалізувати все це й на ділі, потрібно врегулювати ще одну «невеличку» проблему: народ має стати джерелом влади у державі, а партії та окремі політики – лише виразниками його волі. А як свідчить досвід, зокрема останні події, що відбуваються в країні, для нас це поки що розкіш. Та, незважаючи на це, в Кам’янець-Подільському районі таки роблять спроби урядувати на місцях самостійно. І подекуди це виходить доволі непогано. Що для цього потрібно? «ПОДОЛЯНИН» спробував з’ясувати.

ДЕ ЗАМОЖНО, КЕРУВАТИ МОЖНА

Гуменецька влада в надійних жіночих рукахМабуть, ні для кого не секрет, що хазяйнувати вдома значно легше, коли руки не сплутує фінансова залежність. Саме тому тестувати на міцність ми вирішили ту сільську громаду, котра впевнено стоїть на ногах без жодної сторонньої підтримки. На щастя, така у нас є – абсолютно самодостатня Гуменецька сільська рада. Тут не чекають подачок у вигляді державних дотацій. Утримувати 6 сіл, котрі входять до цієї сільради, вдається самотужки. Секрет успіху простий – потужні підприємства на території сільської ради (ПАТ «Подільський цемент», ТОВ «Подільська будівельна індустрія», ВАТ «Подільські Товтри», ТОВ «Будцемрем», ПАТ «Авіс» та багато інших), котрі своїми податками збагачують гуменецьку скарбницю. Більше того, щороку понад три мільйони гривень із сільського бюджету вилучаються до районного (дотримання принципу «таблички ділення» вимагає закон).

Отож, аби дізнатися, якою владою володіють тутешні чиновники, вирушаємо прямісінько до сільської ради, що комфортно розмістилась у двоповерховому будинку в центрі Гуменців. Як не дивно, але владна верхівка села знаходиться переважно в жіночих руках. Починаючи від сільського голови – непосидючої Інни АБДУЛКАДИРОВОЇ, завжди усміхненого секретаря Ліни СЛОБОДЯН і закінчуючи діловодом Аліною ЧУПРУН. Збалансовує жіночий колектив лише заступник голови Микола БЕРЕЗОВСЬКИЙ.

Вже із самого ранку в кімнаті переговорів, що потопає в орхідеях (навіть в озелененні кабінетів відчувається вишуканий жіночий смак), Інна Григорівна діловито роздає розпорядження підлеглим: одна везе звіти до районного фінуправління, інша їде по подарунки до Дня святого Миколая, ще одна виїжджає в сусіднє село, аби врегулювати суперечку за земельну межу між двома сусідами. Клопотів у селі хоч відбавляй.

ЩО ТРЕБА МАТИ, АБИ НА СЕЛІ УРЯДУВАТИ?– А з нашою головою по-іншому й не буває. Вона ж ні хвилини не всидить без роботи, і нам не дасть, – жартують дівчата. – Якщо закінчуються проблеми, які треба вирішити, вона шукає нові, і так без упину.

Щоб не витрачати часу на зайві балачки, йдемо в село й ревізуємо виконану роботу.

Щойно переступивши поріг адмінбудівлі, бачимо сучасні дитячий і спортивний майданчики із тренажерами. Таке не часто зустрінеш у місті, що й казати про село. Далі навідуємося до місцевого ФАПу. В невеличкій кімнаті тепло і затишно. Видно, що недавно було зроблено ремонт. Та найбільше дивує комп’ютер і принтер на столі фельдшера. І хоча ці блага цивілізації давно перейшли межу від розкоші до крайньої необхідності, однак далеко не кожен сільський медзаклад може дозволити собі вести документацію без олівця, лінійки і калькулятора, а то й направлення чи рецепти хворим видавати не на клаптикові паперу з нерозбірливим лікарським почерком, а на акуратно віддрукованому аркуші.

Та це лише початок. Гуменці продовжують вражати. Тепер уже сільським Будинком культури. Велична будівля, по-господарськи обгороджена по периметру парканом, із вимощеним тротуарною плиткою подвір’ям, завжди зустрічає гостей відчиненими дверима. По-перше, тут є чим похвалитися перед гостями: глядацький зал на 600 місць, окремий диско-зал, просторе фойє з більярдним і двома тенісними столами, сільська бібліотека – і все це зовсім недавно пережило капітальний ремонт.

– Замінено було абсолютно все, починаючи від підлоги і закінчуючи стелею: вікна, панелі, світильники, підлогу, стільці, – розповідає директор Будинку культури Тетяна БОГДАНОВА. – Це ненове приміщення віднедавна зажило по-новому.

Сільські дошкільнята слухають казку перед сном...А по-друге, тут є чим зайняти місцевих жителів. «Світське» життя в Гуменцях, без перебільшення, кипить. Тиждень тому відгуляли конкурс краси «Міс осінь – 2013», наразі готуються до урочистих заходів з нагоди Дня місцевого самоврядування (кажуть, що вітати в них є кого і за що), конкурсу «Нумо, козаки!» та вже складають сценарії новорічних гулянь. У вівторок і четвер сільська сцена приймає на репетиції жіночий вокально-народний колектив «Подолянки». В середу і п’ятницю співом займаються діти, а в неділю – молодь.

Із дитсадком тут теж ситуація незвична. Коли по району дошкільні заклади закривають через брак дітей, то тут непримітний «Вітерець» – як рукавичка: 46 дітлахів ледь поміщаються в тісненьких двох групах. Ще 35 маленьких гуменчан стоять на черзі, а загалом у селі є 146 дітей дошкільного віку. Словом, питання розширення уже стоїть руба. Але його вирішення також не за горами. В центрі села красується новенька двоповерхова будівля із табличкою «Реконструкція дитячого садка». Місцева влада давно виділила кошти на нову «маленьку школу», але ремонтні роботи застрягли на фінішній прямій. Можливо, в просторій новобудові уже б тупотіли дітлахи, якби не типова проблема – казначейство затримує проплати. Але тут сподіваються, що найближчим часом вдасться розв’язати й цю проблему.

Наголосимо, що до всього змальованого вище доклала рук саме місцева влада.

– Ми – самодостатня сільська рада, тому всі свої проблеми вирішуємо самі, – каже Інна Григорівна. – Потрібен був ремонт у клубі – зробили, садочок будуємо. Наразі є питання в Гуменцях із водопроводом. Але й вони потихеньку просуваються: на експертизі перебувають дві проектно-кошторисні документації, з яких уже найближчим часом можна робити декларації на початок робіт. Та й в інших селах є до чого братися.

Але це зовсім не засмучує сільського голову, швидше – навпаки. Встигають допомагати і місцевій школі, хоча нею опікується районне керівництво.

... і з нетерпінням чекають на нову, простору домівку– У сільській раді про нас ніколи не забувають, – розповідає заступник директора школи з навчально-виховної роботи Євгенія МОНЬКО. – На кожне свято Інна Григорівна у нас, і завжди не з порожніми руками. Потрібно допомогти з облаштуванням комп’ютерного класу чи іншими справами – будь ласка, ніколи не відмовить. Ми завжди можемо розраховувати на підтримку з боку нашої влади, а як інакше? Хто ж нас підтримає, як не самі себе?

Після оглядин села робимо висновок: місцевому самоврядуванню в Гуменцях – бути.

А ДЕ БІДНІШЕ, ТАМ – ТУГІШЕ

Насправді таких сільрад на карті Кам’янець-Подільського району хотілося б бачити значно більше. Але чи реально в сьогоднішніх умовах такого рівня досягти іншим? За великим рахунком, права в усіх рівні. Та от чи однакові можливості? Запитання риторичне. Що робити, для прикладу, Княжпільській чи Дерев’янській сільрадам, коли заможних підприємців, котрі розкидалися б податками, на їхній території катма, розташовані їхні володіння далеко не під боком райцентру, а жителів тут кілька сотень, а не тисяч? Чи можна в таких умовах почувати себе настільки ж незалежно? Певно, порівнювати такі громади – не зовсім правильно, але в нас це роблять.

– Бюджети сільських рад наразі формують за формульним методом, – розповідає начальник фінансового управління РДА Олександр ФЕДИК. – Тобто, по всій Україні є певні затверджені нормативи, відповідно до них і робляться розрахунки: на медицину – від кількості населення, яке проживає на окремій території, на освіту – від кількості учнів, на дошкільну освіту – від кількості дітей від 0 до 6 років. Є А в школі - власний фітнес-центртут свої переваги, але є й недо-

ліки, – каже Олександр Григорович. – Так, гроші дають на кожну окрему людину. Тобто, якщо в сільській раді є багато населення, розвивається інфраструктура, то на неї й грошей виділяється більше. А якщо ми говоримо про невеличке село, де проживають 400-500 селян, де немає ні школи, ні дитсадка, то й видатків на нього планується дуже і дуже мало.

От і виходить, що тим, кому й так скрутно, допомоги чекати годі. Того фінансування, яке виділяється, ледь вистачає, аби звести кінці з кінцями. Думки про якийсь соціально-економічний розвиток – то, швидше, захмарні мрії. Результат, як кажуть, «на лице»: безлюдні села, порожні навчальні заклади, недіюча медицина тощо.

Подейкують, що рятівною соломинкою можуть стати три речі, котрі є фактично в кожній сільраді: земля, підприємці та активність і наполегливість сільського голови.

– Два роки тому Кабміном було прийнято постанову, котра дозволяє підняти місцеве самоврядування на вищий рівень. Зокрема, в ній йдеться про те, що доходи другого кошика залишаються в сільському бюджеті. В нашому районі це переважно плата за землю. Це велика сума коштів, і вона вже йде не на дотацію, а на розвиток села. Тобто, за її рахунок можна будувати, ремонтувати, купувати ту саму комп’ютерну техніку тощо.

Селяни мостять доріжку до пам’ятного знаку жертвам ГолодоморівКрім грошей, чимало залежить ще й від керівника. Ви ж розумієте, що саме слово «самоврядування» означає об’єднання громадян. Якщо є спільне бачення голови сільської ради, депутатського корпусу і всієї громади щодо шляхів розвитку їхнього села, то, звичайно, цього можна досягати будь-якими шляхами. Тим паче, що останнім часом законодавство дозволяє, крім бюджетних коштів, залучати ще й інвестиційні: укладати соціальні угоди з підприємцями, місцевими орендарями земель тощо. Але для того, щоб розпочати якісь зміни, їх перш за все треба захотіти розпочати, а таке бажання є далеко не в усіх сільських голів.

Хочеться вірити, що ці «маленькі» секрети успіху справді можуть врятувати українське село. В такому разі сільським можновладцям залишається тільки мотати на вус, випробовувати і в жодному разі не опускати рук!