РЕВОЛЮЦІЯ ТРИВАЄ, ЛЕНІН ВІДПОЧИВАЄ
«В Україні хмарно, місцями ленінопад…» – саме такий прогноз революційної погоди останніми днями стає все актуальнішим для всієї території нашої держави. Адже падати монументи вічно живого «вождя світового пролетаріату» в нас і справді почали, наче дощ. Тільки впродовж лютого на території країни впало близько двох сотень пам’ятників.
Пронеслася стихія «вождєпаду» й територією Кам’янеччини. У вихідні погруддя Володимира Ілліча вона скинула в семи селах району, а з понеділка зачепила й місто. А поки мапа рясних падінь кам’яних, бронзових і гіпсових вождів поповнюється новими цятками, «ПОДОЛЯНИН» вирішив пригадати не лише історію кам’янецького «ленінопаду», але й ті мистецькі проекти, якими впродовж цих років міська влада намагалась подолати його наслідки.
«ЛЕНІНОПАД» ТРИВАЄ: ПЕРШІ ПІДСУМКИ РЕВОЛЮЦІЙНИХ «СИНОПТИКІВ»
Рекордним днем «ленінопаду» стало 22 лютого (день, коли у Верховній Раді схвалили постанову про самоусунення із посади Президента Віктора ЯНУКОВИЧА). Протягом лише однієї безсонної ночі активістам вдалося повалити майже дев’ять десятків пам’ятників вождеві, що й досі стояли на головних площах міст, містечок і сіл України.
Цієї ж ночі чотирьох пам’ятників Іллічу не стало в Кам’янець-Подільському районі. В райвідділі міліції правоохоронці зафіксували, що 22 лютого з півтораметрових постаментів погруддя Леніна скинули в селах Привороття, Грушка, Нігин і Гораївка, а 26 лютого вождя не стало у Вихватнівцях. Також відомо про те, що монументи Леніна громада скинула в Княжполі, Старій Ушиці та Руді, сільський голова якої Анатолій КОРНЄЄВ загинув від пострілу снайпера на барикадах Євромайдану.
У самому Кам’янці-Подільському першою хвилю боротьби із символами тоталітаризму відчула стела на честь 50-річчя Жовтневої революції, що височіє гігантською кам’яною брилою на розі вулиць Князів Коріатовичів та Огієнка. 21 лютого на сесії міськради депутати схвалили рішення про зняття з неї радянської символіки. Того ж дня комунальники, яким допомагали кам’янчани з Майдану, відбили від червоного граніту «серп і молот» та очистили пам’ятник від усіх написів.
Втім цього місцевим активістам було замало – в Кам’янці вони вирішили влаштувати власний, хоч і трохи штучний, «ленінопад».
У ніч на 23 лютого троє невідомих молодиків спробували організувати «замах» на пам’ятник маленькому Володі Ульянову, що стояв у дворику міського НВК із центром реабілітації слабозорих дітей. Як розповів нам його директор В’ячеслав МЕЛЬНИК, хлопці прокралися на територію школи й намагалися пошкодити постамент. Їхнім спробам завадив шкільний охоронець, який врятував Леніна і викликав міліцію. Нині цей пам’ятник адміністрація школи вирішила демонтувати. Тумба ж, на якій раніше височів кучерявий Володя, поки що залишається «вакантною», невдовзі її або розберуть, або «займуть» пам’ятником Тарасові Шевченку.
Значно менше пощастило «дідусеві Леніну», що стояв на постаменті на території ТЕЦ.
24 лютого по нього приїхали депутати міськради Сергій АКИМОВИЧ і Юрій АНОСОВ. Свою статую вождя працівники комунального підприємства здали «без бою» – власним екскаватором допомогли завантажити пам’ятник на авто активістів. Погруддя білосніжного гіпсового вождя привезли на площу перед міською радою. Через декілька годин лежання на вогкій землі газону хтось відпиляв пам’ятникові голову. Його обезголовлені рештки пролежали на траві доти, поки їх не вивезли комунальники.
А ЛЕНІН І ДОСІ ТАМ…
Не зачепила активна хвиля «вождєпаду» тільки найбільшого в місті Леніна. Як повідомив нам начальник КП «Спецкомунтранс» Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ, демонтований Ілліч наразі тихо й сумирно лежить собі на території підприємства, де опинився ще 1991 р.
Пам’ятник Леніну, який встановили з нагоди 100-річчя «вождя світового пролетаріату», з’явився в нашому місті 14 квітня 1970 р. Його авторами стали відомі українські скульптори: народний художник УРСР Галина Кальченко, заслужені діячі мистецтв УРСР Анатолій Білостоцький (згодом теж народний художник УРСР) та Оксана Супрун. Його архітекторами були киянин, автор генеральних планів забудови і реконструкції багатьох українських міст Тарас Довженко та головний архітектор Кам’янця-Подільського Ізяслав 
Медведовський. На статую заввишки 6,5 м вони витратили 9 т бронзи, а його постамент виклали велетенськими плитами з червоного граніту.
Знести із постаменту пам’ятник головному символові радянського режиму депутати нашої міськради вирішили 29 серпня 1991 р. Тоді, після серпневого путчу в Москві й проголошення незалежності України, позачергова сесія міськради ухвалила постанову – демонтувати монумент Леніна, зважаючи на те, що це пам’ятник не людині, а системі.
Втім перша спроба демонтажу виявилася невдалою, і ще близько року Ленін простояв, оточений дерев’яним парканом. Прибрати його з площі зрештою вийшло тільки 18 серпня 1992 р. 9-тонний пам’ятник зняли з червоного п’єдесталу та відправили на зберігання в КАТП-222808 (тепер КП «Спецкомунтранс»).
2002-го місцевим комуністам вдалося домогтися згоди депутатів на відновлення демонтованого пам’ятника в сквері Васильєва, але до втілення цих планів у життя руки в них так і не дійшли. Тож цілий і неушкоджений бронзовий Ленін і нині покоїться на території комунального підприємства.
ЗВІЛЬНИВСЯ, ТА НЕ ВІДРОДИВСЯ
Якщо про сам пам’ятник Леніну та його зовнішній вигляд кам’янчани вже майже забули, то місце, де він вказував їм на шлях до «світлого комуністичного майбутнього», бачать і нині. Бо, хоч однойменну з пам’ятником площу одразу ж перейменували на майдан Відродження, відродити його по-справжньому міській владі так і не вдалося.
Першою спробою «замаскувати» згадку про радянське минуле, що збереглася тут у вигляді гранітного постаменту «вождя», була пропозиція місцевих художників. 1996 р. вони запропонували міській владі встановити тут пам’ятний знак «Відродження». Це мала бути просторова композиція у вигляді кола, в центрі якого – юнак із розкритими руками як символ примирення. Вилити скульптуру мали з міді, а оздобити її планували позолотою та подільськими орнаментами. Однак через брак коштів цю ідею так і не втілили.
Та ж сама «біда» згубила й проект пам’ятника місцевому самоврядуванню, який два роки тому хотіли поставити на гранітному постаменті перед будівлею міськвиконкому.
В лютому 2012-го конкурс на його найкращий ескіз оголосив міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ. Збирати пропозиції громади тоді взявся департамент містобудування та архітектури, втім уже за деякий час його керівництво звітувало про те, що жодної пропозиції з приводу нового монумента від кам’янчан так і не надійшло.
Мляво на конкурс відгукнулися й митці. Єдиним, хто тоді спробував втілити ідею «пам’ятника самоврядуванню», був місцевий скульптор Сергій КЛЯПЕТУРА. У якості ескізу він представив пам’ятник громаді як уособленню самоврядування. Це мала бути символічна «стіна» образів семи представників різних галузей: будівничий, монахиня, воїн, учитель і духівник. Встановити планували в рамках проекту реконструкції майдану Відродження, але на його втілення знову ж таки не вистачило бюджетних коштів.
Забракло грошей, зрештою, і на пам’ятник князям Коріатовичам. І хоч планували його встановити там, де тепер розташована Алея закоханих, серед пропозицій були і місця старих радянських пам’ятників: стели на розі
Огієнка – Коріатовичів або майдан Відродження. На початку 2009 р. ідею встановлення цього пам’ятника в Кам’янці-Подільському підтримав посол Литви в Українi Альгiрдас КУМЖА, який заявив про готовність частково профінансувати спорудження монумента.
Успішно провели тоді й конкурс ескiзiв майбутнього пам’ятника, які виставили на огляд громади в міській Ратуші. Конкурсній комісії його учасники – митці з України та Литви – представили шість проектів.
Однак найбільше схвальних відгуків тоді отримав проект хмельницьких скульпторів Миколи та Богдана МАЗУРІВ, які спроектували динамічний монумент князів з бронзи і граніту.
Митці взялися за роботу, але коли підрахували остаточний кошторис проекту, сума спантеличила навіть литовців. Адже автори вирішили, що коштуватиме їхнє творіння не менше як шість мільйонів гривень. Для Кам’янця така сума виявилася непідйомною, тож реалізацію цього проекту міській владі довелося відкласти на невизначений термін.
Згодом ідею створити пам’ятник Коріатовичам спробували реінкарнувати, звернувшись до львівських митців. Скульптуру з тих самих матеріалів вони пропонували виготовити всього за півтора мільйона гривень. Але до справи так і не дійшло – проект білосніжного пам’ятника відправили до архіву й більше про нього не згадували.
ПРОЛЕТАРІАТ БИ ЗРАДІВ
Після подій Єврореволюції, що вже обірвала та скалічила сотні людських життів, кам’янчани знову заговорили про постамент Леніна, де тепер вони хочуть бачити не князів чи абстрактний образ місцевого самоврядування, а Героїв Майдану. Така пропозиція днями пролунала на кам’янецькому Майдані, що збирається саме біля славнозвісного п’єдесталу.
Нині він слугує місцем пам’яті Небесної сотні, тут фото загиблих на Євромайдані, квіти та поминальні лампадки. І надалі кам’янчани хочуть бачити тут бронзовий монумент борцям за свободу і незалежність України. На сесії міськради було озвучено пропозицію Майдану переплавити на нього старий пам’ятник Леніну, що й досі, наче у власному мавзолеї, лежить на території нашого міста. Депутати проти не були.
Таку ідею підтримує й відомий у Кам’янці митець, заслужений художник України Борис НЕГОДА. Оновити самотній постамент він намагався ще у дев’яності, коли запропонував міській владі власний ескіз пам’ятника Незалежності, який могли б розташувати на постаменті навпроти виконкому.
– Встановити пам’ятник Героям Майдану – це, як на мене, прекрасна ідея, над якою варто працювати, – каже Борис Михайлович. – Адже ці люди насправді заслуговують на власний монумент, місце якому саме в центрі нашого міста. Це мають бути не конкретні образи людей чи події, а єдиний знак, який би символізував жертовність цих людей заради майбутнього України.
Зробити його, каже художник, цілком можливо зі старого пам’ятника Ленінові, адже вага бронзового радянського вождя цілком дозволяє перетворити його на будь-яку іншу скульптуру. Та й везти Леніна до іншого міста задля цього теж не доведеться – за таку справу з легкістю можуть взятися місцеві митці.
Цілком придатним шестиметровий «дідусь Ленін» буде й для виготовлення пам’ятника Князям Коріатовичам. Такий варіант став би чудовою можливістю не лише із користю використати тонни металу, що пролежують без діла, але в рази зменшити непідйомну для міста ціну проекту.
Кілька днів тому замість повалених монументів Леніна українські нардепи запропонували встановлювати пам’ятники примирення або ж скульптури Тараса Шевченка. Натомість кам’янецькі
обранці поки що не вирішили, як вчинити зі звільненими від радянських монолітів постаментами. Можливо, саме час?
