Четвер, 28 Березня 2024 р.
11 Червня 2010

І ХОЧУ, І МОЖУ!

Ательє Людмили ХУДИК13 червня – День працівників легкої промисловості.

Із занепадом Радянського Союзу відбувся занепад усіх галузей промисловості. Здається, найбільше від переходу з планової економіки до ринкової постраждала легка промисловість, зокрема, швейна галузь. Нині вже й важко пригадати, з якої країни ми масово почали возити одяг, білизну, хутряні вироби. Одні привозили це з Польщі, інші – з Туреччини, Угорщини, Болгарії чи Китаю. Натомість наша легка промисловість була легкою не лише за означенням, а й за своєю сутністю: її майже не існувало. Та, як показала практика, легка промисловість здатна не лише швидко реагувати на якісь негативні процеси, а й бути локомотивом розвитку.

Саме швейна галузь для нашого міста і району стала прикладом того, як можна та потрібно працювати. Так, нині займаються пошиттям одягу та білизни понад 180 великих, середніх і малих підприємств. У цій сфері задіяно понад тисячу працівників. В основному це жінки, переважна частина з яких середнього та старшого віку, яким у нинішніх умовах досить складно знайти роботу. Тобто швейна галузь, як ніяка інша, виконує соціальну функцію працевлаштування. Крім того, ця галузь дала робочі місця для продавців, транспортників, постачальників.

Також про популярність і важливість швейної галузі свідчить велика кількість навчальних курсів, оголошення про прийом на навчання рясніють на стовпах і в ЗМІ. По суті, для жінок це професія №1, вона не лише принесла рятівну соломинку для виживання сімей, а й стабільну роботу, а отже, впевненість у майбутньому. Посприяли такому бурхливому розвитку швейної галузі наші запити. Нас не задовольняє низька якість привозного «ширпотребу», який після першого ж прання стає схожий на ганчірку, або куцими виявляються штани чи рукави… Дратує й однакове «інкубаторське» забарвлення.

Найскладніший період для легкої промисловості припав на середину та кінець 90-х. Були моменти, коли й справді здавалося, що на нашій швейній промисловості можна ставити хрест. Так, наш гігант – колективне швейне підприємство – у 1993-1998 рр. було завантажено лише на 15% від власних виробничих потужностей.

Кінець минулого століття і початок нового приніс деяке пожвавлення у швейній галузі. Окрім відновлення виробництва на великих потужностях, почало з’являтися багато нових маленьких і середніх підприємств. Спочатку місто зарекомендувало себе як найкращий постачальник весільних суконь. Їх шили вдома, в підвалах, на колінах, згодом почали з’являтися весільні салони, цехи та центри. Далі зростала як кількість цих підприємств, так і асортимент виробів. Почали з’являтися спеціалізовані цехи з пошиття окремих груп товарів.

Так, майже 4 роки тому в місті з’явилося ательє «Постелька», яке займається виготовленням текстильних виробів і роздрібною торгівлею. Отже, шиє і продає постільну білизну, починаючи від дитячого асортименту, закінчуючи двоспальними та єврокомплектами, також шиє на замовлення білизну нестандартних розмірів. Усього в їхньому асортименті тканини понад 150 видів забарвлення. Під час пошиття використовується як вітчизняна, так і імпортна тканина. Дитячі комплекти шиються з тканини без синтетики.

Ательє Людмили ХУДИК уже встигло заявити про себе. Пошиту в ньому білизну замовляє луцька, вінницька, хмельницька торгові мережі, а також – пансіонати Криму. Гарну якість виробів оцінили й місцеві дитсадки та лікарні. Ціна комплектів досить прийнятна – від 45 до 150 грн.

Для збуту своєї продукції в місті ательє доводиться орендувати торговельні площі. За словами пані Людмили, вона могла би розширити своє виробництво та повністю забезпечувати місто постільною білизною гарної якості, яка має сертифікат відповідності. Людмила Андріївна мріє відкрити свій магазин, але для цього їй потрібна допомога влади. Тоді кам’янчани зможуть користуватися якісними товарами, а гроші залишаться в місті.

До відкриття «Постельки» спонукала власна потреба. Побувавши в магазинах і завітавши на ринок, Людмилі Андріївні не сподобався запропонований асортимент як за якістю та естетикою, так і за ціною. Перекошені грубі шви, тьмяні кольори наш-

товхнули на думку: «А що сама не можу пошити?».

Зареєструвавшись як підприємець, одразу стала до роботи. Родичі допомагали реалізовувати вироби. Згодом придбала сучасне обладнання. Гарну роботу помітили й у відділі торгівлі міськвиконкому та запропонували взяти участь у виставці, яка проходила в Хмельницькій торгово-промисловій палаті, за що їм пані Людмила дуже вдячна.

Тепер Людмила ХУДИК постійно бере участь у виставках, де не лише може показати себе, а й почерпнути щось для себе. Нині має запрошення на виставки в Познань, Вітебськ, Таллінн і Туреччину. Сьогодні вона сміливо заявляє, що її вироби можуть гідно представляти Україну на міжнародному рівні.