ЩОБ МІСТО НЕ ВТОНУЛО У СМІТТІ

«Людство не загине в атомному жаху, воно задихнеться у власних відходах», – заявив колись датський фізик Нільс БОР. Озираємось довкола – апокаліптична картина поки що не малюється. Так, бруднувато, але жити можна. 

Однак Кам’янець уже давно опинився перед гострою проблемою: куди дівати тонни власних відходів життєдіяльності? Міське сміттєзвалище, яке вичерпало свій ресурс, готове в будь-який момент перетворитись на епіцентр екологічного лиха. Вирішення цієї проблеми поки що немає, навіть на папері.

КУДИ ПРЯМУЄ НАШЕ СМІТТЯ?

На сьогодні збирання побутових відходів відбувається за схемою: відро для сміття – контейнери на вулицях і кінцевий пункт призначення – міське сміттєзвалище. Втім навіть контейнерів для ефективності цієї процедури не вистачає.

– На сьогодні по місту потрібно замінити близько 80 контейнерів і додати ще контейнерів 40-50, щоб сміття не розсипалося і збиралося більш ефективно, – зазначає директор комунального підприємтва «Спецкомунтранс» Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – Багато контейнерів відслужили свій термін і прогнили, але в кожного водія сміттєвоза є в екіпажі лопата і віник. Водії чітко знають: якщо вони не будуть прибирати розсипане сміття, то можуть залишитися без премії, а то й бути звільненими з роботи.

Загальна площа сміттєзвалища на сьогодні складає 12,3 га, висота відсипки місцями сягає 13 м над рівнем землі. За минулий рік на звалище було вивезено 30414 т (152071 куб.м) сміття. Від навколишнього середовища воно ізолюється шарами землі.

– За останні 5 років на наше сміттєзвалище було завезено 103 000 куб.м землі, – розповідає Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – Це велика кількість, яка нам дозволила провести «обволовку» на всіх секторах і схилі. Ми практично закрили Голосківську сторону, звідти видно єдиний масив землі. Ми пересипаємо сектори шаром землі завтовшки 20-30 см, роблячи нашарування: сміття – земля – сміття – земля… Крім того, за сім років насадили дерев і кущів, тому полігон можна навіть і не помітити.

Звісно, полігон побутових твердих відходів потребує реконструкції, а то й закриття, адже йому вже 60 років, але за останні роки ми зуміли його зробити таким, що до нас практично немає претензій з боку екологічних інспекцій. Аналізи, які беруться з води, повітря та грунту, показують, що в нас відхилень від норми немає. Під звалищем, до речі, знаходиться потужний шар глини, який не дає змоги шкідливим речовинам просочуватися в підземні води, – запевняє Сергій Миколайович. – Ми звертаємось до мешканців міста і району з проханням безкоштовно здавати землю і глину, які залишаються після викопування, на звалище за адресою: Нігинське шосе, 2. Чим більше землі – тим більшою буде висота засипки сміття, і менше буде всілякої гидоти підніматися в повітря.

Однак міська санепідемстанція недарма б’є на сполох, адже вже сьогодні через спад будівництва в місті гостро відчувається дефіцит грунту і будівельних відходів, що використовуються для пересипки та ущільнення шарів побутового сміття. В разі складування відходів насипом, полігон може стати об’єктом інтенсивного забруднення довкілля, місцем для розповсюдження комах і гризунів, небезпечним джерелом інфекцій.

Те, що сміттєзвалище давно пора закрити і законсервувати, – факт незапереч­ний, і уже третє «покоління» міської влади намагається створити йому заміну. Однак поки що безрезультатно. Вся проблема в тому, що далеко не кожна територія підходить для облаштування звалища, а якщо така і знаходиться, то з’являється інша проблема – супротив місцевого населення, адже нікому не хочеться мати такого неприємного «сусіда». Доводить­-ся шукати інші варіанти.

СКЛО – НАПРАВО, ПЛАСТИК – НАЛІВО

Якщо ще до середини ХІХ ст. поняття «відходи» включало в себе виключно органічні залишки життєдіяльності, з якими природа без проблем справлялася, то сьогодні глобальною проблемою людства (і Кам’янець – не виняток) є «вічне сміття» – синтетичні матеріали, які розкладаються значно довше, ніж триває людське життя.

За даними санітарно-епідеміологічної служби, по Україні в загальному обсязі відходів звичайного міського сміттєзвалища міститься 20-40% харчових відходів, 1-4% – деревини, 0,2-8% – текстилю, 1-8% – металу, 1-9% – скла, 6% – полімерних відходів, 10,5-26,5% – паперу. Для нас це сміття, а от у розвинених країнах принаймні половина вмісту сміттєвого відра розглядається як джерело вторинної сировини і йде на переробку. Для цього воно спершу сортується за категоріями в окремі контейнери: скло, папір, пластик та органічні відходи.

В Україні роздільний сміттєзбір починає впроваджуватися лише деінде. Перші спроби запровадити цю інновацію вже є і в Кам’янці-Подільському. Віднедавна на вулицях міста можна помітити сітки для збирання пластикових пляшок, у які жителі дійсно кидають відповідну тару. Проте чимало їх невдовзі чомусь зникли.

– Сітки для збирання пластикових пляшок були поставлені певним підприємцем у плані експерименту, – пояснює Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – Однак виникла проблема: бомжі, які раніше мусили перевертати контейнери, щоб знайти пляшки, тепер змогли запросто зібрати їх із сітки і здати. Ці сітки не зроблені за стандартом, тому більшість із них були зірвані, обрізані. Вони почали створювати додатковий безлад на контейнерних майданчиках.

Ще одна ініціатива впорядкування нашого сміття прийшла з боку… Нідерландів. Тобто, організації «Нідерландсько-українська стала енергетична платформа»

(НУСЕП). Їх зацікавило наше сміття як сировина для виробництва біогазу. В голландців є намір влаштувати роздільний збір сміття та збудувати завод з переробки органічних відходів, що залишаються після забирання пляшок, скла і паперу, на біогаз.

Ще в листопаді на трьох діль­ницях (Нігинське шосе, 18-20; Гагаріна, 13; Франка, 1) було встановлено «пілотні» контейнери для роздільного збору сміття, а серед населення проведено роз’яснювальну роботу.

– Результат нас поки що не тішить, бо протягом місяця ми з трьох майданчиків лише по одному разу забрали сміття, – розпові­дає директор «Спецкомунтрансу» Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – Тепер чекаємо представників НУСЕПУ, котрі незабаром повинні приїхати з конкретними планами. У них, зокрема, була ідея збирати біомасу також з відстійників Довжоцького спиртозаводу.

А взагалі, роздільний збір сміт­тя потребує заводу з його переробки, тоді буде можливість сортувати сміття і на самому заводі. Сміття невеликими дозами надходить на конвеєр, де працівники його вручну сортують, а тоді кожен вид сміття окремо йде на переробку. В нас же є роздільний збір, але виникає проблема: що робити далі з цим сміттям? Де його зберігати, куди везти?

Різнокольорові контейнери у нас стоять поруч зі звичайними. Враховуючи те, що вони замкнені, і сміття туди потрібно вкидати через щілину, багатьом, мабуть, простіше викинути його у загальний контейнер. Суспільство ще не зовсім готове для роздільного збору сміття, адже потрібно ще у себе вдома збирати його в різні відра. Будемо вчитися?

Адже по приклад далеко ходити не треба – у Польщі роз­дільний збір та переробка сміття практикується досить впевнено. У великих містах є не лише окремі контейнери для паперу, плас­тика, скла і «всього іншого», але й організовано збір, наприклад, прострочених ліків чи розбитих термометрів (їх приймають безпосередньо в аптеках).

А маленьке 30-тисячне міс­течко Краснік, де наша колега побувала торік на стажуванні, вирішило  проблему зі сміттям ще простіше: сортування ведеться лише у два відра: сухе сміття і «все решта». Оскільки завод із переробки сміття для Красніка нерентабельний, місто разом із гміною (районом) спіль­но збудували цех для його сортування, де сухі відходи вручну розбираються і пресуються, а тоді продаються як вторсировина на великі переробні підприєм­ства. Виручені кошти йдуть на обслуговування нового сміттє­звалища, куди потрапляють ли­ше органічні відходи.

До речі, те сміття, яке збирається у кольорові контейнери, кам’янчани цілком можуть самостійно продавати в пунктах при­йому вторинної сировини, яких у Кам’янці-Подільському вистачає. Ціни, звісно, невисокі, тому більшості з нас, знову ж таки, простіше викинути їх у смітник, ніж нагромаджувати, щоб здавати за копійки. Утім, як кажуть, копійка гривню береже. Ціни на вторсировину в нашому місті приблизно такі: макулатура – 0,30 грн./кг, поліетилен – 2 грн./кг, поліетиленові пляшки – 1,50 грн./кг, пластмаса – 0,30 грн./кг, ціна скля­ної тари залежить від виду, форми та ваги, та в середньому скля­ну півлітрову пляшку приймають по 15 копійок.

НА СМІТНИК НЕ МОЖНА. А КУДИ?

На батарейках, лампах, косметиці, фарбах, миючих засобах та деяких приладах є значок із перекресленим сміттєвим контейнером, який означає заборону викидати такі речі в смітник. Тоді виникає логічне запитання: а куди його подіти? Відповідь знайти непросто.

– Це невирішене питання, – зазначає Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – На смітники заборонено викидати батарейки, акумулятори, гуму, люмі­несцентні лампи. Найбільша проблема в трьох останніх. У люмінесцентних лампах є ртуть, і ніхто не знає, що з ними робити. Всі мешканці міста викидають їх у контейнер, вміст якого викидається у вантажівку і не контролюється во­дієм, – це все вивозиться. Гуму ми відбираємо – її видно, а ці лампи не завжди можна помітити, до того ж вони розбиваються, і вся «хімія» опиняється в машині та на звалищі.

– Видів ртутьмістких відходів надзвичайно багато, – розповідає еколог, викладач К-ПНУ Тетяна ДУШАНОВА. – Ми навіть не замислюємось над тим, що правильна утилізація холодильника, комп’ютера, телевізора, пральної машини, газової колонки повинна передбачати вилучення ртуті з різноманітних датчиків і перемикачів. Воно й зрозуміло – це речовина першого, найвищого класу небезпеки, що має канцерогенну дію, є невидимою загрозою для людини та довкілля. Цей потужний нейротоксин може потрапляти до ор­ганізму людини з їжею, при вдиханні або крізь шкіру, йому властива накопичувальна дія. Колби енергозберігаючих компактних лю­мі­несцентних ламп, що широко використовуються в побуті, наповнені 3-5 мг ртуті (в суміші з інертним газом). Ще вищим є її вміст у флуоресцентних, бактерицидних, металгалогенних, неонових лампах, а також лампах для засмагання. Для прикладу, в люмінесцентних трубчастих лампах у середньому міститься 52 мг ртуті.

Слід згадати про ще одну проблему, пов’язану з утилізацією електричних батарейок. У багатьох державах уже сьогодні впро­ваджуються різні заходи щодо їх вибіркового збору.

– У Великій Британії прийнятий новий закон: якщо підприємство торгує батарейками, то в ньо­му можна не тільки їх купити, але й здати відпрацьовані, – продовжує тему Тетяна ДУШАНО-ВА. – Ініціатива більш ніж доречна. Моніторинг показав, що на початок 2012 року лише 10% батарейок повертається назад виробникові або в пункти їх збору. І це при тому, що батарейки можуть нести в собі два види небезпек, пов’язаних як з наявністю токсичних важких металів, так і агресивних речовин. Вони можуть легко вступати в хімічні реак­ції: кадмію, ртуті, цинку, літію. А при руйнації корпусів батаре­й­ок шкід­ливо впливають на довкілля і людей.

Наше опитування показало, що в Кам’янці в одному магазині продається в середньому 4-5 батарейок у день, а в підприємця на ринку – 6-9. Тому назріла необхідність переймати європей­сь­кий досвід і цивілізовано відді­ляти небезпечні відходи від іншого сміття та грамотно їх утилізувати.

Нещодавно редакція «ПОДОЛЯНИНА» отримала копію від­критого листа міському голові Михайлу СІМАШКЕВИЧУ від спіль­ноти кам’янецького форуму, де зокрема йдеться про те, що:

«…Важкі метали, які з деформованих батарей потрапляють у навколишнє середовище, мають здатність накопичуватися в орга­нізмі людини, тому навіть невеличка їх кількість становить небезпеку. Городяни ж не мають змоги утилізувати шкідливі батареї за правилами, оскільки в державі не розроблено відповідної системи. Складна ситуація також із переробними підприємствами – вони існують тільки в Чернівцях та Льво­ві. Зважаючи на це, Інтернет-спіль­нота Кам’янця ініціює початок цивілізованого збору та утилізації шкідливих батарей, розпочинаючи акцію «Батарейку на переробку».

Зваживши на досвід таких міст, як Київ, Харків та Львів, ми поспілкувалися з представниками львівського заводу «Аргентум» і заручилися їхньою згодою на прийом та утилізацію… Волонтерами буде проведено роботу з інформування населення та встановлення урн для збору відпрацьованих елементів живлення в найбільш людних місцях. Просимо підтримки міської влади в транспортуванні зібраних від­ходів.

Проте одноразова акція не вирішить проблеми. Потрібен перехід від одноразових акцій до розробки нескладної та не надто дорогої програми, яка передбачатиме збір і відправку на утилізацію шкідливих елементів на постійній основі…».

Представниця зацікавленої спільноти додзвонилася 6 березня на «гарячу лінію» мера міста. Михайло СІМАШКЕВИЧ повідомив, що поки  відпрацьовується механізм збору та утилізації небезпечних побутових відходів, зокрема елементів жив­лення. Вже виготовляються спе­ціальні урни для збору від­пра­цьованих елементів, які планують встановити у супермаркетах нашого міста.

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ ІЗ САМОСВІДОМОСТІ

Сьогодні, поки не вирішено проблеми будівництва нового полігону твердих побутових відходів чи сміттєпереробного заводу, найлегше і найефективніше, що можна зробити, – це добитись того, щоб принаймні частина сміття на звалище просто не потрапляла. Для цього потрібно насправді не так багато: організувати в місті збір від­ходів, що підлягають переробці. Будь-яким способом. Чи встановити спеціальні контейнери, чи збільшити кількість пунктів при­йому вторсировини.

З початком місячника благоустрою чимало кам’янчан, поза сумнівом, вийдуть на вулиці міс­та і в каньйон збирати сміття. Досвід показує, що це будуть де­сятки величезних мішків з пластиковими пляшками і склом. Чи не варто вже тепер подумати про організований збір цього пластикового сміття на переробку?

А крім того, потрібна величезна, титанічна просвітницька робота серед населення нашого міста. Адже, лише пробуджуючи свідоме ставлення до навколишнього середовища, спіль­ними зусиллями міська влада

і громада Кам’янця-Подільського здат­ні досягти того, щоб наше рідне місто стало по-справж­ньому гарним і чистим.