П'ятница, 29 Березня 2024 р.
15 Березня 2013

КАМ’ЯНЕЦЬ ОЧИМА КОНСЕРВАТИВНОГО КНЯЗЯ

Сьогодні, живучи в комфортних квартирах з усіма зручностями, користуючись численними благами сучасної цивілізації, ми, заглянувши до Старого міста Кам’янця-Подільського та вдосталь намилувавшись його архітектурними принадами, звично називаємо його «квіткою на камені», «наймагічнішим містом України», «подільською перлиною», «містом, де мріють ангели». Зовсім не так було у XIX столітті, коли Кам’янець-Подільський, втративши оборонне значення, виявився, маючи солідний статус губернського центру, затисненим петлею Смотрича на невеличкій території півострова. Досить довго (аж до 1914 року) обходило його боком і залізничне сполучення. Тож не дивно, що численні враження гостей, доля яких закидала в Кам’янець-Подільський, були не вельми приємними.

СОБОР СМИРЕННИЙ І БІДНИЙ

Завершений довгобуд (зліва) і захований за будинком семінарії старий собор (прямо)Можливо, тільки Митрофан Городецький, який відвідав місто над Смотричем влітку 1890 р., залишився задоволеним. Але Митрофан Іванович їхав сюди з абсолютно конкретною метою: оглянути старовинні пам’ятки міста та поспілкуватися з інтелектуальною елітою міста (Юзефом Ролле, Юхимом Сіцінським, Михайлом Греймом та ін.). Оскільки поставлене завдання було успішно виконане, то гість із Санкт-Петербурга та його колега Микола Петров із Києва залишилися надзвичайно задоволеними відвідинами міста з 

такими чудовими пам’ятками минувшини та з не менш чудовими людьми, які ці пам’ятки вивчають, фотографують, описують.

Інша річ, князь Володимир Мещерський, який побував у Кам’янці-Подільському у вересні 1869 р. Втім, як ми вже відзначали, погляди Володимира Івановича та Митрофана Івановича на єврейський характер міста збіглися. Перейдемо тепер до інших вражень князя.

  Володимир Мещерський звернув увагу на таке: «На найнепомітнішому місці, з усіх боків за¬крита будинками, стоїть смиренна й бідна православна церква. Церква ця іменується кафедральним собором міста Кам’янця». Мова йде про Іоанно-Предтеченську церкву, яка заховалася за двоповерховим будинком Подільської духовної семінарії. Сьогодні в колишній семінарії розмістилася Картинна галерея, а від церкви залишився тільки фундамент. А в часи відвідин Кам’янця Мещерським Іоанно-Предтеченська церква була собором, тобто головною церквою губернського міста. На тісноту цієї церкви звернув увагу сам імператор Микола I, коли 1842 р. відвідав Кам’янець. Як бачимо, спливло 27 років, а віз не зрушив з місця. І тільки 30 серпня 1878 р., тобто через 9 років після візиту Мещерського, коли було освячено собор ікони Казанської Божої Матері, місто нарешті отримало головну церкву, гідну для статусу губернського центру.  

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ДОВГОБУД

Цей будинок у Старому місті на Вірменському ринку ми сьогодні знаємо як головний корпус колективного швейного підприємства. Кам’янецьким патріотам він ще відомий як будинок, в якому 1919 р. діяло Міністерство військових справ Української Народної Республіки, про що з 2002 р. радо сповіщає меморіальна дошка з портретом Головного отамана військ Красень-міст у завершеному виглядіУНР Симона Петлюри.

А в часи відвідин Кам’янця-Подільського князем Мещерським цей будинок був знаменитим місцевим довгобудом. Справді, його стали зводити ще 1856 р. на місці колишнього театру. Це мав бути будинок дворянського зібрання. До кінця 1861 р. будинок був майже готовий, але з огляду на різні політичні причини його спорудження припинили. І тільки 1892 р. будинок ожив – у ньому облаштувався окружний суд. Як бачимо, 31 рік майже готовому будинку на головній Губернаторській площі міста не могли дати ладу.

Звісно, не міг не звернути уваги на цей кам’янецький довгобуд і князь Мещерський. Зауважимо, що витягнутий зі сходу на захід головний майдан міста князь, не вникаючи в тонкощі місцевої топографії, сприйняв за вулицю. Ось що занотував Володимир Мещерський:

«У Кам’янці на головній вулиці стоїть навпроти палацу губернатора величезний кам’яний будинок, зовні доведений майже до кінця. Перед будинком бачимо риштування. І в такому вигляді цей будинок перебуває з 1861 року. Це будинок подільського дворянства. Перехожий, що не вникає в політику, боязко і недовірливо дивиться на риштування і боязко запитує себе: а що якщо, на мою біду, риштування ці підгнили, і в недобрий час звалиться декілька балок на мою голову. Потраплю я в роздавленому вигляді в табель про незвичайні пригоди, який щорічно з дивовижною сумлінністю складають наші статистичні комітети, але не думаю, що таке безсмертя мене сильно втішить. 

На запитання ж, коли ці риштування знімуть, відповідають вам: коли листування про цей будинок завершиться. Ясно і коротко! Але якщо ви спробуєте дізнатися, коли ж листування завершиться, вам скажуть: скоро, бо ось уже десять років, як воно йде. Перехожий же, який займається політикою, любить на біду пірнати до дна. Він запитує: як, коли і чому цей дім чудово будувався, а потім так печально не добудувався?»

Далі Мещерський звертає увагу на місцевий переказ, який стверджував, що в цьому будинку поважне дворянство збиралося, ймовірно, святкувати приєднання своє до Царства Польського:

«Будинок будувався для чарівного балу, який мав здивувати всю Європу своєю пишністю. Але оскільки замість Царства Поль¬ського деяким із магнатів довелося шукати прохолоду під небом різних більш чи менш віддалених губерній Росії, то і бал було від¬кладено, і будинок не відбудовано. Різні відомства поглядають на цей будинок, і при нестачі приміщень у Ка¬м’янці (це друга особливість цього губернського міста) вельми природно бажають купити цей будинок у дворянства; але про нього, як сказано, йде листування».

Для сучасних читачів, яким мало відомі тогочасні політичні реалії, пояснимо, що в цьому фрагменті спогадів князя мова йде про польське повстання 1863-1864 рр., яке мало характер партизанської війни. Відбулося близько 1200 битв і сутичок. Проте все завершилося поразкою повстанців, з яких кількадесят тисяч загинули в сутичках, близько однієї тисячі були страчені, близько 38 тисяч засуджені до каторги чи заслані до Сибіру, а близько 10 тисяч подалися на еміграцію.

ДЕ МІСЦЕ ДЛЯ ПОРТРЕТУ ІМПЕРАТРИЦІ?

У зв’язку з оглядинами довгобуду, князь Мещерський зробив конкретний закид місцевому дворянству:

«До речі, про дворянство: як відомо, деякі тутешні дворяни зробилися поляками вельми недавно, дехто при імператорі Олександрі I, а дехто 1830 року. Ось епізод, досить характерний як зразок метаморфоз, що тут відбуваються: генерал N. при Катерині II взяв Кам’янець-Подільський, за що отримав орден Святого Олександра Невського, маєток і, між іншим, на знак особливої царської милості, портрет імператриці роботи Лампі, присланий йому государинею. Син цього заслуженого воїна, в знак особливого розташування до Росії, 1830 року проголосив себе поляком, і, між іншим, портрет імператриці Катерини Будинок семінарії, який ще 1865 р. з’явився на Новому планівідправив для зберігання на горище свого будинку; кілька років потому, з дружби до одного з росіян, він подарував йому цей портрет, додавши, що в польсь¬кому будинку навіть і на горищі не місце такому портрету».

  Імені генерала князь не називає. Тож можна тільки гадати, хто це був. Про те, як Кам’янець-Подільський у травні 1793 р. займали російські війська, у подробицях записав для історії майор Пташинський.   

З його нотаток довідуємося, що 2 травня комендант фортеці Злотницький виїхав за фортечні ворота, де на нього чекали генерал-поручик Дерфельден з генералами Морковим, Розумовським, Кноррінгом, В’єлевейським, які нещодавно вступили на російську службу. Привітавшись, вони відправилися до міста. Тут у католицькому кафедральному соборі Злотницький присягнув на вірність імператриці, а відтак передав ключі від фортеці Дерфельдену, який тут-таки повернув їх Злотницькому і вийшов з костелу. Можна тільки гадати, кого з названих генералів Мещерський зашифрував літерою N.

КУДИ ТАМ СПИРТОЗАВОДУ!

Ми сьогодні нарікаємо на сморід Довжоцького спиртового заводу. А 150 років тому місту, затисненому в лещатах каньйону (Мещерський уперто називає його яром), узагалі було непереливки. Ось як про це писав князь:

«Найважливішою особливістю цього міста, як відомо, є його незручність у всьому. Поставлене на скелі, оточене з усіх боків яром, на дні якого тече річка Смотрич, місто не може ні збільшуватися, ні поліпшуватися, ні очищатися. Скрізь, де була вільна місцина, облаштувалися євреї. Утворилися вузенькі вулиці; місця для майданів і саду немає. Цілий рік ця скеля служить водночас грунтом для будівель, місцем для їзди та ходьби, а також для складування тут же на вулицях усіх нечистот. Місто і його вулиці з ранку до ранку заливаються помиями. Бруду немає, бо нечистоти стікають зі скелі вниз. Але зате, починаючи з травня і до жовтня, всі ці нечистоти під спекою сонця наповнюють повітря таким смородом, що дихати неможливо».

ПОРЯТУНОК ДЛЯ МІСТА

Звісно, змальований вище жахливий стан міста на півострові не міг задовольняти як мешканців Кам’янця, так і державних мужів. Князь Мещерський зазначив:

«При настільки невигідних гігієнічних і всяких інших умовах для життя, не раз спадало на думку багатьом, хто бачив Кам’янець, перенести губернське місто зі скелі, через яр, на іншу його сторону і там розкинути його наскільки б це знадобилося. Але така думка ніколи не набувала офіційного характеру, а згодом замінилася проектом справжнього моста через яр для з’єднання скелі з рештою губернії. Необхідність у тому була істотна і здавна відчувалася всіма, оскільки половині міського населення, що жила за яром, і всім, хто приїжджав у місто, доводилося спускатися вниз, проїжджати міст, і знову підніматися вгору».

Ще за п’ять років до відвідування Кам’янця Мещерським, 12 червня 1864 р., було урочисто закладено міст, який сьогодні ми знаємо як Новопланівський: після гарматного салютування на дно котловану опустили мідну дошку з вибитими на ній іменами генерал-губернатора, губернатора та єпископа. Князь Мещерський написав про зведення мосту дещо іронічно, але вже без притаманного йому сарказму:

«Варто сказати, що проект цього мосту здійснився найблискучішим чином. Кілька років пішло на листування про нього. Джерелом витрат на міст був земський збір, але приводом до листування було питання про суму витрат і про те, чи визнати спорудження мосту необхідним. Кілька років тому питання вирішено ствердно, і підрядник, який взявся за будівництво мосту, зобов’язався збудувати його за 300 тисяч рублів. До майбутнього року міст буде закінчено. Але вже тепер зроблені роботи вражають своєю величчю і мистецтвом завдяки прекрасному таланту інженера-будівельника. Міст цей весь із білого каменю. Глибина його неосяжна. Кожна деталь вироблена незвичайно сумлінно і, очевидно, міцно. Роботи проводяться арештантською ротою, і якщо за цю суму цей величезний міст буде остаточно вибудувано, то не можна буде не визнати його однією з найчудовіших споруд нинішнього часу на Русі».

Зазначимо, що підрядником спорудження мосту був купець Іцко Аксельруд, який раніше зарекомендував себе як вмілий і надійний підрядник при будівництві церкви святого Георгія та її дзвіниці на Польських фільварках. Сподівання Мещерського, висловлені восени 1869 р., що «до майбутнього року міст буде закінчено», не виправдалися: завершення спорудження мосту затягнулося ще на кілька років.

ЧУДОВІ ПЕРСПЕКТИВИ

Оглядаючи місто, князь Мещерський спробував заглянути в недалеке майбутнє Кам’янця:

«Місто за яром із кожним роком збільшується. Років п’ять тому в ньому жили тільки бідні чиновники, які щодня займалися найдієвішою гімнастикою, вирушаючи на службу в Кам’янець і повертаючись з неї. Там же мешкало селянське і міщанське населення міста. Тепер селяться в цій частині міста люди з більшим достатком. Один із міських архітекторів збудував собі тут маленький палац, облаштувалася нова будівля семінарії, перенесено в прекрасний будинок скасованого монастиря жіночу гімназію. Тож досить ймовірно, що більша частина мешканців Кам’янця непо¬мітно і поступово переселиться за яр, а на скелі залишаться євреї, готелі, крамниці та місця присутствій».

Зауважимо, що князь говорить не тільки про майбутній Новий план, куди 1865 р. в нове приміщення перебралася зі Старого міста Подільська духовна семінарія (нині це один із корпусів Подільського державного аграрно-технічного університету), але й про північну частину Польських фільварків, де в колишньому мостастирі візиток розмістилося жіноче духовне училище для попівен (Мещерський помилково називає його жіночою гімназією; сьогодні це коледж харчової промисловості).