У ПОШУКАХ «КАМ’ЯНЕЦЬКОСТІ»

Пам’ятаєте давню щемливу пісню Булата Окуджави про вартових кохання? У знаменитого барда вони на Смоленській і Волхонці стоять, біля Нікітських і на Неглинній не сплять, по Петровці й Арбату йдуть. А якби 1958 року, коли з’явилися «Вартові кохання», Булат Шалвович захотів своїм закоханим героям влаштувати романтичне нічне чергування не в Москві, а, скажімо, в Кам’янці-Подільському, вистачило би йому запашних назв вулиць і провулків старовинного міста над Смотричем? Блукали би вони в Старому місті вулицями Карла Маркса й Клари Цеткін, Рози Люксембург і Карла Лібкнехта й гадали би, яка це невідома сила закинула їх замість славного українського міста в незрозуміле німецьке?

БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ІКОНОСТАС

Утім невідома сила, ніби ненароком нами згадана, добре всім відома, хоч має різні імена. Це більшовицька, комуністична або радянська влада, яка, вміло маскуючись під народну, давала майданам, вулицям і провулкам міст і сіл неозорого Союзу імена зі свого невеликого, але ретельно вивіреного іконостасу. Звісно, подекуди залишалися й людські назви, тісно пов’язані з конкретним населеним пунктом, але неможливо було уявити радянське місто без вулиць Леніна, Свердлова, Дзержинського, Кірова, Куйбишева, Фрунзе, Котовського, а також без Жовтневої, Радянської, Комсомольської, Першотравневої та Червоноармійської вулиць. Входили до цього іконостасу й згадані вище німецькі діячі.

У грудні цього року виповниться вже чверть віку відтоді, як перестав існувати Радянський Союз, але спадщина його досі жива в назвах наших вулиць. На жаль, не став винятком і Кам’янець. Зокрема, є в нас Червоноармійська й Першотравнева вулиці, Жовтневий мікрорайон, селища Жовтневе й Першотравневе, вулиці Куйбишева й Фрунзе, провулки Будьонного й Щорса та низка інших. Їх залишилося не так уже й багато, бо в 1990-1993 роках тодішня міська влада чимало зробила для очищення Кам’янця від застарілих і ніяк не пов’язаних з його історією назв. І все ж роботи нинішній владі з унормування імен вулиць залишилося чимало.

МОВНІ ПОКРУЧІ

Справа не тільки в декомунізації, як дехто може подумати. Є й інші суттєві проблеми з іменами наших вулиць і провулків. Зокрема, ганьблять місто назви, в яких допущено помилки. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики фіксує написання «Оринин» для одного із сіл нашого району, натомість у місті маємо Оринінське шосе та Оринінський провулок замість нормативних Орининського шосе й Орининського провулку. Давно пора ці прикрі орфографічні помилки виправити.

Як відомо, російське слово «лагерный» українською мовою перекладається як «табірний». Проте на карті Кам’янця ми досі бачимо мовний покруч – Лагерний провулок. Була в місті й Лагерна вулиця, але в квітні 1961 року їй надали ім’я першого космонавта – Юрія Гагаріна.

ПОЛОВИНА ПИСЬМЕННИКА

30 листопада 1961 року одній із нових вулиць селища цукрового заводу надали ім’я російського письменника Сергія Сергєєва-Ценського, який у 1896-1897 роках викладав у Кам’янець-Подільському міському училищі, талановито зобразив місто над Смотричем в оповіданні «Жорстокість». Однак стався прикрий недогляд – і до ухвали, а відповідно й на мапу потрапила тільки друга частина подвійного псевдоніма письменника, під яким він видавав твори, тож маємо вулицю Ценського.

Пора би помилку 55-річної давності виправити й надалі мати в місті вулицю Сергєєва-Ценського.

ЛЕЙТЕНАНТ ЧИ АКАДЕМІК?

Є випадки, коли не до кінця зрозуміло, на честь кого названо вулицю. Така двозначність характерна для вулиці Шмідта. Можливо, це лейтенант Петро Шмідт – один із керівників Севастопольського збройного повстання 1905 року. А можливо, що академік Отто Шмідт – знаменитий математик, астроном, геофізик, дослідник Арктики. Постанова президії міськради від 9 квітня 1936 року, коли Садову перейменовано на вулицю Шмідта, відповіді на це запитання не дає.

Єдиний ключик до розгадки – це те, що тоді чимало кам’янецьких вулиць було названо іменами людей, пов’язаних із героїчним освоєнням Арктики (того ж дня на мапі міста з’явилися вулиці Кренкеля, Слєпньова, Водоп’янова, Леваневського, Ляпідевського, Дороніна, Каманіна), тож, на нашу думку, мався на увазі Отто Юлійович. Тепер варто або уточнити назву вулиці (на кшталт Петра Шмідта, Отто Шмідта, лейтенанта Шмідта, академіка Шмідта), або повернути їй первісне ім’я – Садова, або придумати нове.

Фракція ВО «Свобода» в міській раді пропонує, щоб це була вулиця Антонія Юзефа Ролле. В цьому є свій резон, оскільки неподалік розмістилося Польськофільварецьке кладовище, на якому поховано знаменитого подільського лікаря й історика (де точно його могила, на жаль, не вдалося встановити). Називати ж іменем Ролле Татарську вулицю, на якій він мешкав у Старому місті, недоцільно, бо в найдавнішій частині Кам’янця вдало збережено історичні назви.

САМА СЕБЕ ПЕРЕЙМЕНУВАЛА

Цікаву ситуацію маємо з вулицею Лисенка в селищі Смирнова. Цю назву надав міськвиконком 5 червня 1947 року. Оскільки того ж дня в селищі з’явилася і вулиця Мічуріна, то зрозуміло, що першій із названих вулиць надали ім’я академіка Трохима Лисенка – радянського біолога, агронома, творця псевдонаукового вчення в біології.

Згодом про академіка Лисенка забули, тож тепер усі сприймають, що вулицю в селищі названо на честь композитора Миколи Лисенка – основоположника української класичної музики. Вулиця непомітно для себе самої перейменувалася.

УВІЧНЕНО НЕПРИЧЕТНИХ

На карті міста увічнено чимало російських письменників (деякі з них з українськими коренями). Є вулиці Герцена, Добролюбова, Короленка, Лермонтова, Некрасова, Пушкінська, Фурманова, Чернишевського, Чехова, провулки Гайдара, Короленка, Некрасова, Шолохова. Жоден із них прямого стосунку до Кам’янця не має.

Разом із тим у місті немає вулиць Костянтина Батюшкова, Володимира Раєвського (декабриста), Володимира Даля, Миколи Раєвського (дослідника творчості Олександра Пушкіна), Михайла Булгакова, Юрія Тинянова, сторінки життя яких безпосередньо пов’язані з містом над Смотричем. Відвідав Кам’янець улітку 1895 року й майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Бунін. Гарний опис міста залишила французька письменниця російського походження Наталі Саррот. Особисто причетні до подій весни 1944 року, коли місто та район очищалися від нацистської нечисті, російські письменники Віктор Астаф’єв, Юрій Бондарєв, Михайло Львов, Костянтин Симонов, Яків Рєзнік.

Як бачимо, в назвах наших вулиць і провулків увічнено російських письменників, які його ніколи не бачили (за винятком згаданого раніше Сергєєва-Ценського) й зовсім обділено увагою тих російських майстрів художнього слова, які тут побували, а деякі навіть присвятили місту над Смотричем твори чи гарно відгукнулися про нього в розмові з іншими письменниками (як, наприклад, Юрій Тинянов у розмові з Володимиром Бєляєвим).

ПРОБЛЕМНІ ВУЛИЦІ

Є назви вулиць, які однозначно потрібно прибрати з карти міста. Є назви, які безпосередньо не підпадають під декомунізацію, але немає жодної логіки для їхнього подальшого побутування в українському історичному місті. Наприклад, провулок Спартака на Польських фільварках. Який стосунок має керівник найбільшого повстання рабів у Стародавньому Римі до нашого міста, яке виникло набагато пізніше (навіть найсміливіша гіпотеза Євгенії й Ольги Пламеницьких не рятує ситуацію).

А що робити з вулицею Гагаріна? Прямого стосунку до нашого міста Юрій Олексійович не має, у своїх численних поїздках він побував багато де, але жодного разу не завітав до міста над Смотричем. Проте перший політ людини в космос справив величезне, просто незабутнє враження на кожного. Багатьох хлопчиків, що народилися тоді, назвали Юріями. А ті, кому це ім’я дісталося раніше, пишалися ним. Як, скажімо, мій однокласник Юрій Германович Харжевський. А коли через кілька місяців у космос полетів космонавт №2 Герман Титов, радість мого шкільного товариша була подвійною.

У квітні 1961 року в багатьох містах на пам’ять про епохальну подію в історії людства з’явилися вулиці Гагаріна. Не став винятком і Кам’янець. Тож, можливо, варто би в нашому місті залишити невеличкий спомин про радянські часи пори відлиги – вулицю Гагаріна.

Ще одна проблемна вулиця – Уральська (первісна назва – Резервуарна), названа на честь 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу Першого Українського фронту. Цей корпус у березні 1944 року визволяв місто від німецько-

нацистських загарбників. Як бачимо, назва має пряму прив’язку до важливої події в історії Кам’янця. З іншого боку, є думка, що скверу Танкістів і встановленого там танка на постаменті достатньо для вшанування уральців, тож Уральську варто перейменувати на вулицю Героїв Небесної сотні.

ОХОРОННА ГРАМОТА ВІД ВИКОНКОМУ

Цікавий момент. 1 червня 1992 року наш міськвиконком ухвалив історичне рішення «Про перейменування вулиць Кам’янця-Подільського», першим пунктом якого рішуче прибрав із мапи міста одіозні назви на честь Леніна, Дзержинського, Жовтневої революції, але другим пунктом категорично підкреслив: «Вулиці Пушкінську, Гагаріна, Шевченка, Уральську не перейменовувати».

Звісно, вулицю Шевченка ніхто не думав перейменовувати, хоча вона мала непогану первісну назву – Бульварна. Утім на карті міста зберігся Бульварний провулок, тож цю частинку історії Нового плану увічнено в топоніміці міста. А ось трьом іншим вулицям – Пушкінській, Гагаріна та Уральській – тодішній прогресивний виконком на чолі з Михайлом Аносовим видав серйозну охоронну грамоту, вважаючи назви цих трьох вулиць важливою частинкою новітньої історії міста. Зокрема, це пам’ять про зведений у 1899-1900 роках із нагоди сторіччя від дня народження великого російського поета Пушкінський народний дім, відомий згодом як Шевченківський театр, а нині як міський Будинок культури.

ВІД ІКОНОСТАСУ НЕМАЄ СПАСУ?

Основна проблема полягає в тому: а чим сьогодні замінити недоречні назви, які дісталися місту у спадок від радянських часів? Звісно, є дуже просте розв’язання проблеми: назви з більшовицького іконостасу замінити славними іменами з українського національного іконостасу. Десь у такому дусі бачить сьогодні це питання фракція ВО «Свобода» в міськраді, про що ми вже писали 26 лютого в замітці «Вуличні головоломки». Ось які альтернативні назви пропонують «свободівці» для наших вулиць: Олени Теліги, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Івана Мазепи, Миколи Міхновського, Тараса Бульби-Боровця, Дмитра Донцова, Івана Гонти, Петра Григоренка, Андрея Шептицького, Олега Ольжича, Левка Симиренка, патріарха Мстислава, Героїв ОУН-УПА, Василя Стуса, Романа Шухевича, Героїв Небесної сотні, Героїв Крут, Василя Вишиваного, Василя Липківського, Дмитра Яворницького, Симона Петлюри, Антонія Юзефа Ролле, Ігнація-Сцібора Мархоцького.

Частина з перелічених видатних діячів тісно пов’язана з Кам’янцем. Так, жодних сумнівів не викликає, що в місті має бути вулиця Петлюри. Але чимало з названих постатей із містом над Смотричем напряму не пов’язані. Між тим, Кам’янець не бідний на видатних людей. Попри консерватизм викладацького складу, виразником українського духу була Подільська духовна семінарія (детальніше про це в стат-ті «Український лицар Лотоцький» у газеті від 26 лютого ц.р.), тож чимало славних українців тут навчалося. А що вже казати про 1918-1920 роки, коли в місті діяв державний український університет, тимчасово знайшли притулок Директорія на чолі із Симоном Петлюрою, уряд Української Народної Республіки, діячі Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з Євгеном Петрушевичем. Тож, на щастя, вибирати є з кого.

ПРИЗАБУТІ НАЗВИ

Не варто забувати і про давні наймення, зметені з карти більшовицьким свавіллям. У Старому місті є чимало назв, пов’язаних із культовими спорудами – вулиці Тринітарська, П’ятницька, Троїцька, Онуфріївська, Домініканська, Францисканська, Петропавлівська, Успенська, Іоанно-Передтеченська, провулки Михайлівський, Миколаївський, майдан Троїцький. То чому би аналогічні назви не відновити на Польських і Руських фільвар-

ках – вулиці Георгіївську та Покровську замість сучасних Суворова та Івана Франка. Звісно, шкода забирати з мапи Каменяра, але заради відновлення історичного колориту варто піти на це. До речі, в радянському Кам’янці у 1928-1936 роках було дві вулиці Франка, у зв’язку з чим 9 квітня 1936 року другу з них перейменували на Тімірязєва. Звісно, Климент Аркадійович – видатний природодослідник, але жодного стосунку до нашого міста не має. Тож є підстава, щоб це знову була вулиця Івана Франка, який у творчості таки не обминув Кам’янця-Подільського.

Первісна назва Червоноармійської вулиці – Семінарська, адже вона починалася біля нового корпусу Подільської духовної семінарії. Коли в її приміщенні розмістився сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет), вона через деякий час стала Інститутською. Тож є два цікаві варіанти: повернути вулиці давнє ім’я – Семінарська; зважити на сучасний стан речей і назвати вулицю Університетською. До речі, нинішні провулки Щорса й Піонерський колись були Першим і Другим Семінарськими провулками. Тож якщо Червоноармійська стане Університетською, то один із цих двох провулків (найкраще, на мою думку, Щорса) варто назвати Семінарським.

На Біланівці були Козачі вулиця й провулок, які 9 квітня 1936 року стали провулками Войкова й Червоногвардійським. Варто теж подумати про повернення їм (чи одному з них) первісних імен.

23 січня 1990 року міськвиконком надав ім’я Миколи Бажана одній із вулиць індивідуальної забудови в селі Довжок на міських землях. А вулицю видатного українського поета, що народився у місті над Смотричем, варто було би мати не на задвірках міста, а десь у центрі.

Питання з новими назвами вулиць дуже непросте, вимагає глибокого вивчення, аналізу та зваженого підходу. Одним махом, наскоком його аж ніяк грамотно не вирішиш.

У Кам’янці-Подільському є вулиці, від неповторних назв яких віє чарами давнини. Це, зокрема, Зарванська й Зантуська в Старому місті, Карвасари й Видрівка на правому березі Смотрича. Тож цілком можлива пісенька і про вартових кохання в нашому славному місті. Але хочеться бачити в іменах його вулиць ще більше «кам’янецькості».