Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.12.2012

Олександр Мазурчак: «ПОДОЛЯНИН» ЗІГРАВ ВЕЛИКУ РОЛЬ У СТАНОВЛЕННІ ДЕМОКРАТІЇ В КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

УРОКИ «ПОДОЛЯНИНА» ДЛЯ МЕРІВ

«Подолянин» завжди уважно слідкував за діями міської та районної влади, за представниками нашого краю в обласній раді та в найвищому законодавчому органі України в Києві. Але найбільшу увагу газети завжди привертали міські голови, адже «Подолянин» народився якраз із конфлікту журналістів, що тоді працювали в «Кам’янець-Подільському віснику», з міським головою Михайлом Аносовим. Щоправда, тоді найвища міська посада іменувалася інакше, а саме - голова міськвиконкому та міської Ради (причому рада ще писалася з великої літери). Але доволі часто керівника міста називали коротко й звучно - мер.
Отож, упродовж 1993 - першої половини 1994 р. «Подолянин» уважно слідкував за діями Михайла Дмитровича та його команди. Навіть заголовки свідчать про гостру критичну спрямованість газетних матеріалів (подаємо найхарактерніші за 1993 р.): «Виконком програє в суді, а гроші сплачує міська скарбниця» (3 березня), «Розбудова - розбудовою, але навіщо стіни длубати?» (12 червня), «Наш мер підриває віру в справедливість. Підривника попереджено» (2 жовтня), «Обласний рентген показав: кам’янецьку владу треба лікувати» (3 листопада), «Ні, пане Лобашов, педагоги - не комунальна власність міста!»
(27 листопада), «Колегія розглянула, що наш фізик нахімічив. Реакція очікується» (15 грудня).
1994 р. став роком виборів: навесні - до Верховної Ради, коли на наших теренах боротьба за мандат народного депутата України розгорнулася між комуністом Сергієм Танасовим і ставлеником рухівців Валентином Яблонським (перемогу здобув другий), влітку - до міської ради. А ще вперше всенародно обирався керівник міста. Запекла боротьба розгорнулася між Володимиром Криловим, який у радянські часи вже очолював міськвиконком, і амбітним майором СБУ Анатолієм Кучером. І те, що останній став мером, була велика заслуга й «Подолянина». І полягала вона не в тому, що часопис став на бік Анатолія Івановича в цій «битві титанів», а в тому, що прагматична команда Кучера зуміла грамотно скористуватися рекламною площею в приватній газеті, а Крилов, очевидно, подумав, що виграє вибори на своєму авторитеті, тож цей рекламний шанс відкинув.
Отож, три суботи поспіль, на найкращому місці - біля програми телебачення - з’явилися агітаційні матеріали Кучера. А тираж суботнього «Подолянина» вже тоді впритул підібрався до відмітки 12 тис. примірників. Особливо потужною була друга подача в номері за 18 червня з твердою обіцянкою в заголовку «Анатолій Кучер: Я наведу порядок у місті!» та прикінцевим запевненням щомісяця інформувати про стан міського господарства, проблеми міста й виконання програми виходу з кризи. А в останньому абзаці було висловлено принципову позицію: «Якщо протягом року мені не вдасться досягти суттєвих результатів у виконанні даної програми - ДОБРОВІЛЬНО ПОДАМ У ВІДСТАВКУ».
На жаль, з цілої низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин команда Кучера не зуміла виконати взятих на себе зобов’язань (зокрема, і щодо будівництва тролейбусної лінії). А ще печальніше, що очільник цієї команди відмовився від клятвено задекларованого кроку - добровільно подати у відставку. Тож не дивно, що критичні стріли «Подолянина» тепер прицільно били по Кучерові. І врешті призвели до того, що 23 вересня 1997 р. депутати міськради двома третинами голосів позбавили Анатолія Кучера повноважень міського голови. Отак і вийшло, що «Подолянин», за великим рахунком, поставив Анатолія Івановича міським головою, він же його і зняв.
Це був надзвичайно великий і важливий урок для виконавчої гілки влади, який в особі «Подолянина» та його очільника - мужнього і принципового Віталія Бабляка - переконливо засвідчив, що працювати, не йдучи на конструктивний діалог з «четвертою владою», неможливо. Відтоді міські голови - і Олександр Мазурчак, і Анатолій Нестерук, і Михайло Сімашкевич, добре засвоївши уроки 1993-1997 рр., помилок своїх попередників не повторюють.

 Олександр Мазурчак: «ПОДОЛЯНИН» ЗІГРАВ ВЕЛИКУ РОЛЬ
У СТАНОВЛЕННІ ДЕМОКРАТІЇ В КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Понад десять з двадцяти прожитих років «Подолянин» працював при міському голові Олександрові МАЗУРЧАКУ. Ставала на ноги молода газета, ставав на ноги новий політик. Стосунки між ними не завжди були безхмарними, проте так воно і має бути: якою б хорошою влада не була - народ її не любить, а газета повинна працювати для людей. Олександр Володимирович завжди чітко уявляв призначення засобів масової інформації, тому започаткував традицію, яка дісталась у спадок і наступним кам’янецьким мерам: завжди йти на діалог із журналістами, регулярно інформувати громаду про плани влади, адекватно реагувати на публікації та не боятися виправляти помилки.
Олександр МАЗУРЧАКСьогодні Олександр Мазурчак - перший заступник голови Київської міської держадміністрації. Вдала політична кар’єра колишнього кам’янецького мера визначила вибір співрозмовника в рубриці «Подолянин» і політика».
- Олександре Володимировичу, коли ми домовлялись про інтерв’ю, на моє запитання щодо можливості його проведення Ви відповіли: «А чому ж неможливо - все на світі можливо…». Це у Вас передноворічний оптимізм чи тверде переконання?
- Це моє тверде переконання. Не раз у житті бачив: людина, яка насправді хоче щось зробити, може досягти всього.
- Кам’янчани слідкують за Вашими діями на посаді першого заступника голови КМДА, знають про діяльність кам’янецького земляцтва… А як Ви особисто почуваєтесь у Києві?
- Чудово… Живу, працюю. Хочу зауважити, що всі чутки про те, що я розлучився з дружиною, - неправда. Я її кохаю, ми живемо разом і ніколи не розлучалися. Старші донька і син мешкають у Києві, маю двох онучок. А менша донька вчиться за кордоном. Маємо квартиру в Броварах, де і живемо.
- Напевне, з висоти прожитих поза Кам’янцем років Ви переглядали свою понад десятирічну діяльність на посаді міського голови. Чим пишаєтесь досі?
- Перше, чим насправді можна пишатися, - це перетворенням Кам’янця на туристичний центр. Нам вдалося його популяризувати у цій ролі в Україні та за кордоном, тому приємно, що сьогодні Кам’янець - це відомий скрізь туристичний центр. Я б навіть сказав, що за туризмом він посідає друге місце після Львова. Бо за співвідношенням туристів на душу населення Київ програє - в Кам’янці їх у шість разів більше.
По-друге, вдалося зробити низку інфраструктурних об’єктів. Проведено реконструкцію двох мостів міста - Замкового та Новопланівського, розширено проспект
Грушевського, вул.Князів Коріатовичів біля ринку, облаштовано площу перед залізничним вокзалом, споруджено низку пам’ятників (погруддя Шевченка, пам’ятник афганцям тощо).
Для порівняння скажу: якщо сьогодні в Києві ми вийшли на рекордний рубіж - замінили
37 км мереж попередньо ізольо\ваними трубами, то в Кам’янці-Подільському ще тоді прокладали таких труб по 11 км на рік. Втілилося в життя багато енергозберігаючих проектів, котрі на той час були важ¬ли¬вими. Зо¬крема, встановили на ТЕЦ 2 генератори і виробляли свою муніципальну енергію.
Було багато інноваційних про¬ектів у різних сферах. Для прикладу, зародили в Кам’янці кінну міліцію, організували контрактну роту. Досі в Україні більше нікому не вдалося створити муніципальної міліції. Практично першими в Україні ввели програму «Шкільний автобус». Було й багато іншого. 37 ноу-хау нашої влади запозичували українські колеги, серед них не останнє місце займала відкритість влади та її демократизація. Ми, мабуть, єдині в Україні розмістили в Інтернеті витрати бюджету, так би мовити, «в дрібну клітинку», тобто детально. До цього часу більше ніхто на таке не наважився.
- А що хотіли зробити, але не змогли?
- Будь-яке місто сьогодні не має достатніх фінансів, відпо¬відно капіталовкладення дуже важливі для його розвитку. Я поставив собі завдання - затягнути до міста 12 серйозних мільйонерів, інвестиції яких у Ка¬м’янець давали б щорічні надходження до бюджету. Так от, мені вдалося залучити тільки шість…
- І хто ці люди?
- Не думаю, що доречно згадувати їх поіменно, серед них є такі, які займають високі посади в державі… Наприклад, усім відомі прізвище Баленко і мережа «Фуршет», яка з’явилась у нашому місті. Міг би назвати інших, проте не варто.
- Повертаючись до туризму, хотілося б запитати: як у той час, коли все місто плакало через занедбану промисло¬вість, у Вашу голову прийшла ідея розпрощатися з минулим і переорієнтуватися на туризм?
- Промисловість Кам’янця-Подільського доволі специфічна. Великі заводи, як-от «Електроприлад», приладобудівний, були зорієнтовані на військову індустрію. Зрозуміло, коли розпочалася конверсія, в нас не було перспектив щось зробити для їх розвитку. Наприкінці 90-х говорити про розвиток промисловості не доводилося взагалі, тому потрібно було шукати альтернативні варіанти. Одним з них була під¬тримка розвитку малого і середнього бізнесу, що ми активно впрова¬джували. Спочатку цей сегмент бізнесу давав тільки 7 відсотків надходжень до бюджету. Через 5-7 ро¬ків почав давати близько 37 від¬сотків, тоді як промисловість, котра вже також почала рости, давала 34 відсотки.
Але було в Кам’янці те, що вирізняло нас з-поміж інших міст України, - це історична спадщина. Не використати потенціалу історичного міста було б просто нерозумно, і я вважав, що саме з цього потрібно починати. Досі переконаний, що зробив правильно. - Коли Ви переїжджали до Києва, то в інтерв’ю «Подолянину» просили кам’янчан сприймати від’їзд міського голови як делегування до столиці, де він про Кам’янець не забуватиме і чим зможе - допоможе… Ви виконали свою обіцянку?
Олександр Мазурчак: «ПОДОЛЯНИН» ЗІГРАВ ВЕЛИКУ РОЛЬ  У СТАНОВЛЕННІ ДЕМОКРАТІЇ В КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ  - Намагаюся. Принаймні, ко¬ли до мене звертається місь¬кий голова Михайло Сі¬машкевич з якимись пропозиціями, ста¬раюся зробити все, що в моїх силах. Я очолюю кам’янецьке земляцтво в Києві, ми обговорюємо життя Кам’янця і не залишаємось байдужими. Багатьом кам’янчанам за цей період допоміг особисто - і з працевлаштуванням, і в інших питаннях. Свого слова завжди стараюсь дотримуватися.
- Кам’янчани спостерігають за Вашою кар’єрою, а Ви - за життям Кам’янця?
- Безперечно. В Кам’янці живуть моя мама, тесть, родичі, тому я постійно в курсі справ.
- А як оцінюєте діяльність Ваших наступників - Анатолія Нестерука та Михайла Сімашкевича? Вони нічого з надбань не розгубили?
- Вважаю, що все нормально. Кожен з них працював і працює по-своєму. Скажімо так: мені не соромно за наступників. Не бачу, щоб якісь кроки наробили шкоди чи перекреслили мої зусилля, бо було б прикро. Навпаки, є низка примножень, і я радію всьому новому, що започатковується в Кам’янці.
- Така дипломатична відповідь, Олександре Володимировичу, наштовхнула мене на думку, що Вас недаремно називають одним з найсильніших політиків Кам’янця і не тільки.
- Ну, 1997 року, коли я був ще секретарем міськради, журналісти визначили мене як «Політика року». Тому намагаюся від¬повідати тому, що про мене сказали журналісти Кам’янця.
- До речі, про 1997 рік. У вересні 1997-го, коли міська рада усунула від керівництва містом мера Анатолія Кучера, Ви як секретар міськради приступили до виконання обов’язків міського голови. Дехто називав це путчем, а дех-то - політичною перемогою.
А як би Ви охарактеризували ті події?
- Вважаю, що то було щеплення демократії. 1997 року з’явився новий закон «Про міс¬цеве самоврядування», і наші депутати практично одними з перших застосували його, використавши право висловити недовіру міському голові. Кам’янець-Подільський завжди був флагманом демократії. Ви пам’ятаєте, як то було 1991 року, коли зносили в місті пам’ятник Леніну, коли змінювали назву вулиць. То й не дивно, що, отримавши певне законодавче право, кам’янчани запровадили його на практиці. Тому я б охарактеризував ті події, швидше, як прояв демократії.  
- Демократія неможлива без вільної преси. Ви пригадуєте, як 1998 року засновник і перший головний редактор нашої газети Віта¬лій Бабляк під час святкування Дня журналіста ска¬зав, що «Подолянин» двох мерів поставив та одного зняв. Як оцінюєте роль четвертої влади в нашому місті?
- В Кам’янці-Подільському преса надзвичайно активна і справді впливає на формування думки його мешканців. Особливо «Подолянин», який відіграв дуже велику роль у становленні демократії в місті, бо він вважався її рупором. Дуже важко було вжити до нього якихось заходів, бо це перша незалежна газета в Кам’янці, яка не мала якихось акціонерів і була приватною. Плюс сама особистість Віталія Бабляка була непередбачуваною. Це все в деякій мірі примушувало політиків і керівників весь час бути напоготові та не робити кроків, котрі можуть негативно висвітлитись у пресі та врешті завдати шкоди іміджу.
Коли я приступив до виконання обов’язків міського голови, відбулась зустріч з головними редакторами місцевих засобів масової інформації. Пригадую натяки на зразок: «Ну, чекай, ми посприяли, щоб попереднього мера зняли. Будеш робити щось погане - також будемо писати». Тому я тоді одразу задекларував, що вестиму прозору політику, буду завжди відкритий перед пресою: «Щопонеділка чекаю вас о 9-й годині в своєму кабінеті. Приходьте, розкажу, що робиться і як робиться!». Так воно всі десять років щопонеділка і було.
- Було-було… Олександре Володимировичу, а як Ви вважаєте, є шанс у державних і комунальних газет конкурувати з приватними?
- Свого часу ми показали, як можна скласти нормальну конкуренцію, створивши програму «Влада» на телебаченні та передачу «Міська кухня» - на радіо. Це вважаю прикладом того, що можна не тільки конкурувати, але й перемагати. Якщо гарно працювати, виробляти якісний продукт, то немає різниці у формі власності.  
- Цього року, під час від¬криття туристичного сезону, на запитання «Чи не пошкодували, що поїхали з Кам’янця?» Ви відповіли: «Ну, знаєте, в Україні ще стільки роботи! В Кам’янці - 100 тисяч мешканців, у Києві - 3 мільйони, а в Україні - 46 мільйонів». Я подумала, що Ви плануєте балотуватися до Верховної Ради. Кам’янчани вже давно Вам пророкували місце в парламенті. Чому не пішли нині?
- В мене немає таких амбіцій. До того ж не вважаю, що нардеп сьогодні є тією фігурою, яка щось вирішує в Україні. На моїй нинішній посаді щодня можу конкретно вирішувати питання на рівні Києва, і вирішую їх щодня, тому і вважаю це місце більш результативним, ніж місце нардепа.
- А Ви хочете бути мером Києва?
- Ні.
- Тому що ним хоче бути Олександр Попов, з яким Ви давно товаришуєте?
- Скажімо так: я докладу всіх зусиль, аби мером Києва став Попов. 


Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку