Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.12.2012

ТАК ПОЧИНАВСЯ «ПОДОЛЯНИН»

20 РОКІВ - БЕЗЛІЧ КРОКІВ

26 грудня 1992 р. - вихiд першого числа газети (тираж 2000 примiрникiв).

6 сiчня 1993 р. - перша подача телепрограми нинiшнього ICTV (вперше у мiстi).
16 сiчня 1993 р. - тираж 3000 примiрникiв.
23 сiчня 1993 р. - перша об’ява про вихiд «Комiсiонки», перше вiтання з днем народження, перша реклама.
30 сiчня 1993 р. - перший випуск «Комiсiонки» (4 об’яви).
6 лютого 1993 р. - перша подача курсу валют.
15 червня - тираж 5340 примiрникiв.
18 вересня 1993 р. - тираж 6320 примiрникiв.
4 грудня 1993 р. - тираж 7062 примiрники.
7 сiчня 1994 р. - тираж 8440 примiрникiв.
15 сiчня 1994 р. - тираж 10440 примiрникiв.
29 сiчня 1994 р. - тираж 11600 примiрникiв.
19 березня 1994 р. - «Комiсiонка» зайняла повну сторiнку.
16 липня 1994 р. - тираж 16025 примiрникiв.
11 лютого 1995 р. - газета стала тижневиком на 8 сторінках.
11 лютого 1995 р. - вперше реклама зайняла повну сто¬рiнку.
1 червня 1996 р. - тираж 16270 примiрникiв.
6 грудня 1996 р. - перший випуск газети на 10 сторiнках.
23 травня 1997 р. - номер до Дня міста вийшов у повному кольорі.
23 травня 1997 р. - перший випуск газети на 12 сторiнках.
1 травня 1998 р. - з’явилась рубрика «Хто i коли народився».
25 травня 1999 р. - перехiд на двокольоровий друк.
17 листопада 2000 р. - перший випуск газети на 16 сторiнках.
22 лютого 2002 р. - перший випуск газети на 18 сторiнках.
29 березня 2002 р. - перший випуск газети на 20 сторiнках.
Протягом 1994-1999 рр. «Подолянин» випускав обласнi газети «Подiльський цемент» (нинi «Фортеця»), «Мiлiцiонер Подiлля», «Шолом Алейхем», сприяв у становленнi газети ПДАТА «Поле» (нинi «Вiсник академiї»). У вереснi 1999 р. вийшов перший номер повнокольорового журналу «Подолянин-рев’ю. Кам’янець i кам’янчани».
20 березня 2002 р. - перший випуск на 20 сторінках.
26 вересня 2003 р. - перший випуск у повному кольорі першої та останньої сторінок.
23 січня 2004 р. - перший випуск у повному кольорі, крім вищевказаних сторінок, ще й шпальт усередині газети (вітання, реклама).
19 березня 2004 р. - перший випуск газети з додатком «ПОДОЛЯНИН ТБ» усередині газети (24 сторінки).
15 жовтня 2004 р. - перший випуск газети без комерційної реклами на першій шпальті.
6 січня 2005 р. - перший випуск газети з додатком «ПОДОЛЯНИН ТБ» в окремому блоці.
1 квітня 2005 р. - газета пере¬йшла на друк на 28 сторінках.
2005 р. вийшла книга Олега Будзея «Вулицями Кам’янця-Подільського», видана за однойменним циклом публікацій у «Подолянині».
17 лютого 2006 р. - перший випуск газети на 32 сторінках.
19 травня 2006 р. - перший вихід рубрики «Комісіонка» на 3 сторінках.
2007 р. ви¬йшла книга Ядвіги Остров¬ської «Секрети кухні пані Ядвіги», видана за рецептами, що публікувалися в однойменній рубриці «Подолянина».
14 березня 2008 р. - перший випуск газети на 36 сторінках.
4 квітня 2008 р. - перший вихід «Експрес-оголошень» майже на 4 сторінках.
Вересень 2009 р. - поява окремої спортивної сторінки.
З 16 грудня 2011 р. - регулярний вихід сторінки «Культура».

21 грудня 2012 р. - вихід 1166 числа газети (тираж 14000 примірників).
Віталій БаблякНайлегше писати спогади журналістам. І навіть не тому, що вони майстерно володіють пером. Просто журналісти завжди залишають по собі датовані сліди - опубліковані в газеті матеріали. Тож досить узяти до рук підшивку рідного часопису за рік, погортати її - і за кожною статтею, твоєю чи твоїх колег, воскресне в пам’яті стільки яскравих деталей, що тільки бери папір і записуй. Або, адже прогрес не стоїть на місці, сідай за комп’ютер і вистукуй пальцями по клавіатурі.
Перша підшивка «Подолянина»... Вона невелика та зовні неяскрава. Всього 103 чотиристорінкові чорно-білі номери газети: два за 1992 рік, сто за 1993 рік і один спе¬ціальний додаток «Подолянин плюс». Ніби небагато. Але переведемо номери в сторінки і побачимо, що їх уже аж 412. Проте газетна сторінка (формату A3) - це чотири сторінки книги найрозповсюдженішого формату (60х84/16). Тобто перша підшивка «Подолянина» - це насправді солідна 1648-сторінкова книга. Причому книга, в написання якої, за винятком кількох ентузіастів, що взялися її день за днем писати, мало хто і вірив.
Спочатку ентузіастів було сім. Усі вони працювали в газеті міськради «Кам’янець-Подільський вісник». Це 41-річний Віталій Бабляк, 39-річний Олег Будзей, 37-річний Олександр Доложевський, 36-річний Михайло Коцюбанський, 31-річна Юлія Яворська, 27-річний Віктор Єрменчук і
26-річний Ігор Романенко. Саме вони в листопаді 1992 р. зареєстрували приватну газету «Подолянин», стали її засновниками.
Журналістську освіту мали тільки двоє - Юлія Яворська, яка 1986 р. заочно закінчила факультет журналістики Київського уні¬верситету, редагувала багатотиражку пед¬інституту «Радянський студент», а з грудня 1990 р. (з часу заснування) працювала кореспондентом «Кам’янець-Подільського вісника», й Ігор Романенко, який у 1984-1988 рр. навчався на факультеті журналістики у Львівському вищому військово-політичному училищі, проходив гарт у військових газетах, а з травня 1992 р. працював коректором газети міськради. Писав він і статті, але робив це в два етапи: спочатку викладав думки російською мовою, потім перекладав їх українською. А ще шпальти «Вісника» прикрашали дотепні Ігореві малюнки.
Троє засновників закінчили три різні факультети Кам’янець-Подільського педінституту: Віталій Бабляк - 1972 р. історичний, Олег Будзей - 1974 р. фізико-математичний, Віктор Єрменчук - 1990 р. філологічний. Олександр Доложевський теж закінчив педінститут, але в Рівному, де 1976 р. здобув фах учителя російської мови та літератури. Не здобув вищої освіти, але здобув великий життєвий досвід в експедиціях, в Афганістані Михайло Коцюбанський.
Коли 3 грудня 1992 р. сесія міськради звільнила з посади редактора «Вісника» Віталія Бабляка і тим самим дала старт «Подолянину», із семи засновників нову газету пішли творити шестеро. Юлія Яворська не ризикнула і залишилася працювати у «Віснику». Проте її прізвище як засновниці фігурувало у вихідних даних перших чотирьох номерів «Подолянина».
Олександр Доложевський Того ж 3 грудня в одному з кафе на Соборній (здається, в «Золотій рибці») відбулося перше організаційне засідання шести засновників, на якому головним редактором «Подолянина» було обрано Віталія Бабляка. Далі п’ятеро засновників, крім Віталія Бабляка, звільненого ухвалою сесії, написали заяви про звільнення з «Вісника» і тут же заяви на ім’я головного редактора «Подолянина» про прийняття на роботу. В новій газеті заступником головного редактора та водночас літературним редактором став Олег Будзей, відповідальним секретарем і водночас художнім редактором - Ігор Романенко, технічним редактором - Михайло Коцюбанський, редакторами відділів - Олександр Доложевський і Віктор Єрменчук. Відповідні накази про їхнє призначення мають дату «4 грудня 1992 року». Це і є дата створення редакції «Подолянина».
Оскільки кожен із шістки був редактором, то Віталій Бабляк уперше в історії кам’янецької преси став іменуватися головним редактором. Тепер перші особи кам’янецьких часописів усі іменують себе головними редакторами, навіть не здогадуючись, що колись редакцію очолював просто редактор. 
Перехід на роботу в «Подолянин» оформлювався за формулою «у зв’язку з переводом». Навіть сам Бабляк як редактор «Вісника» написав клопотання Бабляку як головному редактору «Подолянина» з проханням дати дозвіл Бабляку перейти на нову роботу «у зв’язку з переводом».
Четверо засновників (Бабляк, Будзей, Доложевський, Коцюбанський) були з бородами, тому мій однокласник Володя Пилип’юк навіть пожартував: «Бородаті за¬снували газету».
У місті регулярно виходило ще два видання: двічі на тиждень уже згадуваний «Вісник» і тричі на тиждень «Край Кам’янецький» як газета районної влади. Хоч «Подолянин» було зареєстровано як газету з правом виходити чотири рази на тиждень обсягом до 16 сторінок щономера та ще й на всю Хмельницьку область, але на перших порах завдання було набагато скромніше: обслуговувати місто й район, виходити двічі на тиждень на чотирьох сторінках. Приватних друкарень тоді в місті ще не було, про друкарні інших міст годі було й думати (бо де ж брати гроші ще й на транспортні витрати), тож варіант для випуску «Подолянина» був єдиний - міська друкарня. На щастя, її очолював В’ячеслав Дєвін - мудрий і відважний керівник, який не побоявся і підставив тверде Олег Будзейдрукарське плече приватному та ще й опозиційному до влади «Подолянину».
У тій же друкарні знайшлася і кімнатка для редакції. Свого часу завбачливий Віталій Бабляк, коли ще випускав «Магістрат», закріпив цю кімнату для своїх проектів. Невдовзі до цієї додалася ще одна кімнатка в друкарні. А через рік Віталій Петрович домовився з Будинком зв’язку на Соборній про оренду ще однієї кімнати, де, не добираючись у Старе місто, кам’янчани могли давати оголошення. Там розмістилося бюро інформації та реклами (скорочено - БІтаР), яке очолив Олександр Кучер.
Оскільки «Вісник» і «Край» теж видавалися в міській друкарні, то третій міській газеті вклинитися в її графік було важко. Єдиним виходом стало не віддавати друкарні тексти для набору, як це робили дві інші газети, а забезпечити такий набір у редакції. Для цього потрібен був комп’ютер. Коли Бабляк ще очолював «Вісник», підприємець Юрій Віктор Єрменчук Шабага дав йому в безстрокове користування комп’ютер - радянський клон американського комп’ютера IBM PC - з чорно-білим монітором. На щастя, я до переходу на журналістську роботу 8 років пропрацював програмістом у ПКБ АСУ, тож мав досвід роботи з комп’ютерами.
На перших порах доводилося мені і самому набирати тексти - як свої, так і чужі. Так я став першим у місті журналістом, який створює статті (навіть великі за обсягом) не на папері, а одразу в комп’ютері. Але редакції потрібен був оператор. Не пам’ятаю вже яким чином десь у січні 1993 р. до редакції завітала 32-річна Ольга Жмудовська зі своїм тодішнім чоловіком Андрієм Шкляруком. Вони здорово пригодилися редакції. Влаштувавши іспит Ользі, я дав добро на зарахування її в штат редакції як оператора. А Андрій як грамотний фахівець згодом позаштатно взявся за обслугову-вання нашого комп’ютерного парку. Адже
1994 р. до одинокого Шабагиного комп’ютера додалося ще два. Спочатку розщедрився директор ПКБ АСУ Василь Ширко, який навесні 1994 р. балотувався до Верховної Ради. А ще один комп’ютер став подарунком від Адама Яхієва. Звичайно, це була техніка не першої молодості, але редакцію вона здорово виручила.
Ігор РоманенкоОльга Жмудовська зарекомендувала себе не тільки добрим оператором, але й вправним майстром пера. Так, 6 березня 1993 р. з’явилися її роздуми схарапудженої мами «Вдаримо бубенцями по залишках імперії?», а ще раніше, 20 лютого, «Плітки від баби Ольки», які стали постійною рубрикою, згодом перейменованою на «Кам’янецькі придибенції». У листопаді 1993 р. Ольга Володимирівна змінила на посаді редактора відділу інформації та реклами Віктора Єрменчука, який з ініціативи Віталія Бабляка перейшов на роботу в мотобольний клуб «Поділля» начальником команди. Так знову з’явилося вакантне місце оператора, яке в грудні 1993 р. посіла 
23-річна Ольга Міркотан, що з 2001 р. працює на посаді заступника головного редактора «Подолянина».
Бухгалтером у редакції працював Володимир Бердник. У «Подолянині» він друкував статті на економічні теми, а також іронічні вірші. Згодом редакційну бухгалтерію взяла в свої руки Белла Нудельман.
Першим коректором «Подолянина» була Алла Аркадіївна Бабляк - тодішня дружина Віталія Петровича. Восени 1993 р. на півставки до коректорської роботи долучилася 20-річна Тетяна Лук’янова, яка закінчувала філологічний факультет місцевого педінституту та друкувала в «Подолянині» свої вірші.
А журналістський колектив поповнила 18-річна Наталія Ковальчук. Спочатку в багатотиражці «Електроприладу» вона розсмішила нас фразою про письменника Анатолія (!) Чехова, який сказав, що краса врятує світ. Але якусь іскру Божу ми в ній розгледіли, тож запросили на роботу в «Подолянин».
Редакція не тільки поповнювалася кадрами, але й з різних об’єктивних причин втрачала їх. Ще в січні редакцію покинув Олександр Доложевський, у лютому - Михайло Коцюбанський. Третім засновником, що перестав працювати в редакції, став Віктор Єрменчук. Причому це ставалося незадовго після того, як на шпальтах «Подолянина» з’являлася їхня солідна стаття з портретом автора: 26 грудня 1992 р. - «Хлібні пристрасті» Олександра Доложевського, 16 січня 1993 р. - «Хіміки» покидають місто» Михайла Коцюбанського, 14 квітня - «Кам’янецькому тролейбусу - клямка?» Вік¬тора Єрменчука. Тож надалі для штатних Михайло Коцюбанськийспівробітників «Подолянина» діяла строга заборона на розміщення їхніх портретів у газеті.
Навколо «Подолянина» сформувалася і потужна армія позаштатних дописувачів. Ще 13 січня 1993 р. на шпальтах газети відбувся журналістський дебют Лариси Підгірної - тоді ще учениці ліцею. Вона стала переможницею першого конкурсу, проведеного «Подолянином», на тему «Моє ім’я - купон».
Цікавинками з польської преси радував читачів соціолог Ігор Мазурик. На військову тематику дописував ветеран Великої Вітчизняної війни Михайло Дубовицький. Широко були представлені в газеті і поети. Тодішні студенти педінституту Андрій Бондар і Світлана Матвієнко, які дебютували віршами в «Подолянині», нині стали професійними письменниками. Ще один студент - Олексій Кошель, який перші вірші опублікував ще школярем у «Прапорі Жовтня», теж активно співпрацював з «Подолянином». Сьогодні він є автором двох збірок віршів, захистив кандидатську з історії. А ще шпальти «Подолянина» прикрашали вірші Наталі Секрідової, Оксани Бондарчук, Олександра Степанова, бувальщини В’ячеслава Полятинчука.
Звісно, молодій газеті потрібна була яскрава «замануха». І вона знайшлася. Тоді якраз не так давно закінчився показ телесеріалу «Богатые тоже плачут». І ось Віталію Петровичу десь підвернулося кілька номерів якоїсь газети (вже на пригадую її назви) з продовженням цієї історії в романі мексиканської письменниці Марі Клементос. Тож 27 січня 1993 р. «Подолянин» став друкувати продовження «Богатых» (російською мовою). Після шостої подачі запас привезених газет вичерпався, а свіжих газет із продовженням не було. Тож редакція «Подолянина» взяла тайм-аут під шляхетним приводом порадитися з читачами, чи варто продовжувати публікацію цієї сентиментальної історії. А тим часом звернулася до редакції газети, в якій ця історія публікувалася, з проханням надіслати решту номерів. Пауза тривала дев’ять номерів. На щастя, колеги відгукнулися - і 20 березня публікація «Богатых» відновилася й успішно фінішувала 28 квітня.
Більшість працівників редакції, причому як чоловіки, так і жінки, курили. Причому робили це, не покидаючи робочих кабінетів. Як бідний Ігор Романенко, який не курив, міг постійно як відповідальний секретар працювати в кабінеті, де хоч сокиру вішай, досі не можу зрозуміти. А скільки тютюнового попелу одного разу вигріб з клавіатури нашого редакційного комп’ютера Андрій Шклярук!
Ось такі важкі, але й радісні часи були на зорі становлення «Подолянина».

Олег БУДЗЕЙ,  
заступник головного редактора «Подолянина» в 1992-1994 рр.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку