Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.12.2012

І СКАЗАЛА ДУМА: ХАЙ БУДЕ СВІТЛО!

ПУЛЬС ІСТОРІЇ ВІД «ПОДОЛЯНИНА»

«Подолянин», міцно тримаючи руку на пульсі сучасності, або, кажучи іншими словами, пишучи історію сьогодення, ніколи не забував і про те, чим жили місто та Подільський край у давнину. І це не дивно. Адже головний редактор «Подолянина» Віталій Бабляк був за фахом істориком, тривалий час працював в обласному архіві. Та й провідні журналісти нинішнього «Подолянина» Ольга Міркотан і Наталія Ярова теж свого часу закінчили історичний факультет.
Уже в перший рік видання «Подолянин» привабив читачів низкою якісних матеріалів на історичну тематику. Серед них, передусім, варто виділити серію публікацій Віталія Лозового, тодішнього завідувача відділу новітньої історії Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, а нині - доктора історичних наук, професора кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Адже Віталій Станіславович чи не першим у місті порушив незнаний на той час потужний пласт кам’янецької історії 1918-1920 рр. Тож публікації про діяльність у Ка¬м’янці на Поділлі таких визначних постатей української історії, як Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Симон Петлюра, Євген Петрушевич, Дмитро Дорошенко, Ісак Мазепа, Володимир Чехівський, Никифор Григорієв, відкрили читачам «Подолянина» очі на зовсім не відомі сторінки з життя міста над Смотричем.
Важливим став і цикл публікацій про знищені храми Кам’янця наукового співробітника державного історико-архітектурного заповідника Андрія Задорожнюка, нині - кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України нашого національного університету. Приємно, що на сьогодні вже відродилися два знищені храми - Свято-Троїцький та Олександра Невського - з п’яти, описаних у циклі Андрія Борисовича.
Того ж 1993 р. «Подолянин» започаткував цикл «Старе місто: майдани, вулиці, провулки», в якому з’явилися публікації про Польський і Вірменський ринки, Кузнечну вулицю Ганни Ківільші та Галини Осетрової з наукового-дослідного відділу ДІАЗу (нині - НІАЗ «Кам’янець»). 2003 р. Ганна Болеславівна та Галина Олександ-рівна стали співавторами туристичного путівника «Кам’янець-Подільський», в якому знайшли відгомін і ті давні публікації в «Подолянині». А сам «Подолянин» упродовж 2002-2005 рр. у численних матеріалах рубрики «Ім’я на мапі міста», яку вів Олег Будзей, посприяв тому, що 2005 р. побачила світ книжка Олега Васильовича «Вулицями Кам’янця-Подільського».
Серед авторів 1993 р. бачимо також тодішнього директора історичного музею-заповідника Стефанію Баженову та співробітника цього ж музею Валерія Нестеренка. За час, що сплив відтоді, Валерій Анатолійович захистив кандидатську дисертацію з історії, а Стефанія Едуардівна - кандидатську, а потім і докторську, і теж з історії. Активно підтримав «Подолянин» у найважчі роки становлення (зокрема, посприяв випуску історичних додатків «Подолянин плюс») і кандидат історичних наук Сергій Трубчанінов, який нині відомий також як видавець якісної літератури з історії Подільського краю.
Плідно співпрацював із газетою кандидат історичних наук Микола Петров, який 2 жовтня 2008 р. відійшов у вічність. 25 грудня ц.р. йому би виповнилося 60. У «Подолянині» Микола Борисович опублікував грунтовні статті про Польський ринок, а в співавторстві з доктором історичних наук Іоном Винокуром (на жаль, теж уже покійним) - про першопочатки Кам’янця-Подільського, був першим надзвичайно уважним читачем, прискіпливим критиком і рецензентом книги «Вулицями Кам’янця-Подільського».
 Найпотужнішим хітом перших двох років виходу «Подолянина» стала публікація в ньому з номера в номер нарисів про села Кам’янець-По¬дільського району та окраїнні мікрорайони міста з рідкісної тоді книги під редакцією Юхима Сіцінського «Приходы и церкви Подольской епархии». Три роки тому цю унікальну працю було перевидано в Білій Церкві. Багато важливих, цікавих, повчальних фактів можна почерпнути з газет минулих років. Недарма досить популярною у читачів була ініційована Віталієм Бабляком рубрика ретроновин «Про що писалося…», яку в 2008-2011 рр. вела Ольга Будзей.
Історія Кам’янця пишеться газетним рядком протягом ледве не двох століть. Адже перший часопис у місті над Смотричем з’явився ще 1838 р. «Подолянин» ніколи не забував про своїх колег-газет із минулого. Особливо його увагу було прикуто до двох тезок, двох «Подолянинів», що видавалися в Кам’янці-Подільському в 1910-1917 та 1941-1944 рр. Хоч ідейне спрямування цих часописів і спонукає до певних, не завжди приємних, запитань, проте їхня роль як інформаторів про тогочасні події безсумнівна, що підтверджується постійним звертанням дослідників до матеріалів зі шпальт цих двох часописів. Це, зокрема, засвідчує і наступний матеріал цієї сторінки.

І СКАЗАЛА ДУМА: ХАЙ БУДЕ СВІТЛО!

Є такий жарт. Вікіпедія хвастається, що знає все, пошукова система Google гордо заявляє, що знайде все, соціальна мережа Facebook не менш велично стверджує, що знає всіх. Інтернет у відповідь круто зауважує всім трьом хвалькам, що без нього вони ніщо. І тут до розмови несподівано підключається електроенергія: «Ану мовчати, дрібното!!!». Справді, про які блага цивілізації можна говорити, коли ваші оселя чи офіс унаслідок аварії раптово виявляться знеструмленими. Як жартував незабутній Аркадій Райкін: що можна гарного при свічці написати? Хіба що «Євгенія Онєгіна»! Якщо ж переміститися в ближчі до нас часи та краї, то Юхим Сіцінський свою знамениту книгу «Город Каменец-Подольский», видану 1895 ро¬ку, теж творив при свічці.
Кам’янець на початку XX століття. На передньому плані порохові склади,   біля яких 1912 року запланували спорудити електростанцію  А коли ж у славному місті на Смотричі вперше з’явилося електричне світло? На це запитання нам дасть відповідь газета «Подолянин» - наш тезко, що видавався в Кам’янці-Подільському сто років тому. А також архівні документи, які виявили та ретельно проштудіювали співробітники Державного архіву Хмельницької області. А все це опрацьоване багатство редакції сучасного «Подолянина» люб’язно надала прес-служба ПАТ «Хмельницькобленерго». Тож цією публікацією ми вбиваємо одночасно трьох зайців. По-перше, в ювілейному номері вдячно згадуємо свого до¬революційного тезка, який дав назву сучасному «Подолянину». По-друге, вітаємо з професійним святом - Днем енергетика, яке припадає на 22 грудня, всіх, хто забезпечує безперебійне надходження струму в наші квартири та на наші робочі місця. По-третє, 24 грудня маємо ще одне чудове професійне свято - День пра¬цівників архівних установ, з яким ми і вітаємо всіх тих, хто надійно зберігає давні документи, без яких ми ніколи би не довідалися про наше минуле.
Після такого затяжного вступу пора би і до справи перейти. Отже, 11 грудня 1912 р. «Подолянин» писав: «С 15-го декабря наш город будет впервые освещен электричеством. С этого числа пока будет электрическое освещение на Новом Плане, а с 22 числа и на других улицах». Одразу зауважимо, що в Російській імперії діяв юліанський календар, тобто всі дати подавалися за старим стилем - з відставанням на 13 днів проти григоріанського календаря, що діяв у країнах Європи.
До цього означеного «Подолянином» переможного фінішу місто йшло понад рік. Початком відліку будівництва комунальної електричної станції та центрального освітлення є 21 серпня 1911 р. Цього дня Кам’янець-Подільська міська дума розглянула питання про виділення ділянки на території міста для будівництва електростанції та внесення відпо¬відних змін у генеральний план міста:
«Слушали: по проэкту договора, принятому городскою думою по протоколу 10 августа за №176 про отдачу купцу Самуилу Райсу и мещанину Лин-Юдь, Шабс и Гершу Зельберману концессии на устройство в г.Каменец-Подольске электрической станции для освещения и на передачу энергии. Землю под устройство электростанции город должен отвести конгрегат возле двора, где ныне помещается санитарный обоз (пороховые погреба) из количества не выше 600 кв.м, если там окажется таковая площадь… 
Постановили: возбудить в установленном порядке ходатайство об изменении плана
г.Каменца в смысле нанесения под застройку площади, прилегающей к усадьбе пороховых погребов».
Спливло рівно чотири місяці - і 10 грудня 1911 р. на засіданні Подільського губернського у земських і міських справах присутствія було заслухано доповідь про будівництво електричної станції в місцевості, запропонованій міською думою, та погоджено зміни в плані міста: 
«Проэктируя в августе сего года договор с предпринимателем Самуилом Райсом и другими на устройство в г.Каменце-Подольском электрической станции в местности, где расположены бывшие пороховые погреба… Постановили: выслушать донесение о постройке электрической станции в предложенной губерн-ским управлением местности.
Губернскому присутствию определить устройство Каменец-Подольской электростанции на местности по город¬скому плану».
Дозвіл на виготовлення проектної документації та спорудження електростанцій надавало перше відділення Санкт-Петербурзького техніко-будівельного комітету Міністерства внутрішніх справ. Тому 
26 січня 1912 р. київський, подільський і волинський генерал-губернатор Федір Трепов направив на адресу міністра внутрішніх справ Російської імперії три документи: постанову Кам’янець-Подільської міської думи, частину плану міста, де мала будуватися електростанція, та висновок Подільського губернського у земських і міських справах присутствія. В супровідному листі генерал-губернатор зазначив: «Со своей стороны я полагал бы возможным удовлетворить ходатайство Каменец-Подольского общественного управления».
Погоджені на найвищому урядовому рівні документи будівництва громадської міської електростанції та освітлення міста було надано підприємцю Ліп-Іуді Ландвігеру і компанії. На початку березня 1912 р. він заявив у місцевій пресі: «…К работам по устройству освещения города электричеством будет приступлено в апреле».
17 квітня 1912 р. Кам’янець-Подільська міська громадська управа підписала договір із купцем Самуїлом Райсом та іншими підприємцями на облаштування в місті електричного освітлення. А 22 травня в присутності подільського губернатора графа Олексія Ігнатьєва, голови міської управи Костянтина Туровича, працівників різних установ, військових і місцевого населення було закладено фундамент для будинку електростанції. Місце під будівництво освятив преосвященнійший Серафим - єпископ Подільський і Брацлавський.
Планувалося до 1 жовтня 1912 р. запустити в дію електростанцію та електрифікувати приватні будинки й державні установи на великих вулицях міста.
Газета «Подолянин» 24 травня писала (у дужках подаємо сучасні назви вулиць): «Сим имеем честь объявить почтеннейшей публике, что центральная электрическая станция будет открыта с 1-го октября сего года для общего пользования электрической энергией на следующих улицах: Московской (Огієнка), Петербургской (Лесі Українки), Бульварной (Шевченка), Предтеченской (новопланівська частина вулиці Тімірязєва), Могилевской (Драгоманова), Семинарской (Червоноармійська), Пушкинской, Кишиневской (Данила Галицького), Лагерном переулке (Соборна), Торговой площади (майдан Відродження), Училищной улице (польськофільварецька частина вулиці Тімірязєва), Семинарском переулке (Щорса), Базарной улице (Веліканова), Глухой (Укмергеська), Садовой (Шмідта), Георгиевской (південна частина вулиці Суворова) до церкви, Старо-Почтовой (північна частина вулиці Суворова), Польско-Фольварецком спуске (вулиця Вутіша) и Старопочтовом спуске, и в центре старого города в границах: от военного госпиталя (колишні казарми фортеці) с юга до Семиэтажной башни (Кушнірська або Стефана Баторія) с севера; с востока: Долгая улица до военного госпиталя; с запада: Архиерейская (Францисканська) и Кузнечная до Семиэтажной башни».
 Для електрифікації будин¬ків контора центральної електростанції пропонувала населенню скористатися послугами досвідчених електриків і монтерів, а також купувати в неї електричне обладнання та кабель.
За станом на 23 вересня 1912 р., на багатьох вулицях міста вже стояли електричні стовпи, було натягнуто електричні лінії. Втім через масштабність електрифікації «Ландвігер і компанія» повідомила 
в пресі, що запуск електростанції відкладено на 15 жовтня, потім - на 15 листопада, а ще пізніше - на 25 грудня.
15 грудня «Ландвігер і компанія» подала електричне освітлення на Новий план, а з 22 грудня розпочала подавати його на інші вулиці міста.
А тепер, згадавши висловлене вище зауваження про старий і новий стилі, матимемо, що столітній ювілей першої появи в Кам’янці-Поділь¬ському (на Новому плані) електричного освітлення припадає на 28 грудня 2012 р.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку