Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СУБОТА, 18 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.12.2012

«ЛЯПУ - КЛЯП!»

МІСТО НАПОВНЮЄ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

Впродовж 20 років «Подолянин» був свідком того, як після розвалу Радянського Союзу через уламки старої системи, через важку економічну та духовну кризу на наших очах почали відживати й проростати нові паростки культури й духовності, котрі піднімали нас, зневірених, і давали силу відроджувати місто в молодій, незалежній Українській державі.
Попри скруту початку 90-х, люди писали вірші, створювали твори мистецтва, співали, танцювали, відро-джували народні традиції й наново вчилися радіти життю. Знаковим стало виникнення в той час товариств «Творчість» і «Подільське братство», які об’єднали багатьох творчих і національно свідомих кам’янчан.
Один за одним з’являлися у кам’янецькому культурному просторі все нові художники, співаки, музичні гурти, творчі колективи і громадські організації, а ще - мистецькі навчальні заклади.
20 років тому в місті існували тільки дитячі музична (нині носить ім’я свого засновника Фадея Ганицького) та художня школи, однак, завдячуючи їх випускникам та відданим мистецтву ентузіастам, на сьогодні маємо цілу низку мистецьких закладів: міську дитячу хорову школу, школу-комплекс естетичного виховання №9, школу мистецтв. Значно виріс рівень училища (нині коледжу) культури і мистецтв, а в колишньому педінституті, який за ці роки здобув статус національного університету ім.І.Огієнка, створено цілий мистецький факультет, який готує співаків, музикантів, художників, реставраторів творів мистецтва тощо.
Усі події культурного життя міста постійно висвітлювали журналісти і дописувачі «Подолянина»: Наталія Ковальчук (тепер Марковська), Василь Ромарнюк, Олександр Бонь, Сергій Боднар (відомий ще й своїми карикатурами), Олександр Кучер, Олег Будзей, краєзнавець Анатолій Гаврищук, Ольга Міркотан, Галина Майчук, Тетяна Дєвіна, Андрій Раднюк, Наталія Семенова (Ярова), Дарія Ульянова.
У нашій газеті регулярно публікуються твори письменників та поетів, інтерв’ю з різними цікавими людьми, серед них і відомі в Україні та світі постаті. З 16 грудня 2011 р. культурно-мистецьким подіям було виділено окрему шпальту, що тепер має назву «Культурний простір». А ще з 2011 р. на сторінці 2ТБ виникла нова рубрика - «Афіша», у якій ми повідомляємо вас, шановні читачі, про культурно-мистецькі події, що відбудуться найближчим часом у місті! Отже, слідкуйте за анонсами і не пропускайте найцікавішого!

Під такою назвою вийшла замітка в четвертому за рахунком числі новонародженої газети «Подолянин» від 13 січня 1993 р. З її назви стає зрозуміло, що в газеті вийшов ляп. Відтоді протягом 20 років, як би не старалися журналісти, коректори і редактори, час від часу в газеті проскакують недоречності чи одруковки. Ну, таке воно - газетярське життя. Наш перший головний редактор Віталій Бабляк, котрий буквально душу виймав журналістам, аби перевіряли інформації, слідкували за прізвищами, посадами, датами, а коректорам, так би мовити, коми перераховував, проте казав: «Що це за газета без помилки? Головне - не робити політичних помилок».
Отже, в нижченаведеній підбірці ми згадаємо про мимовільні грішки «Подолянина».

ПЕРШЕ ВИБАЧЕННЯ

«Подолянин» завжди полюбляв давати карікатури, ось одна з них: малюнок Ігоря Романенка до статті Віктора Єрменчука «Кам’янецькому тролейбусу - клямка»Почнемо з вищезгаданої замітки «Ляпу - кляп»:
«Як і кожен живий процес, творення газети не обходиться без ляпів, які веселять читачів і засмучують газетярів. У числі від 6 січня започатковано музей ляпів «Подолянина». І досі колектив редакції сушить голову, як у середину речення «Перше враження від першої в моєму житті сесії міської ради - це підозра, що щось ділять» зі статті Сергія Лисюка залетіла інформація про ювілей Мар’яна Красуцького. Але факт залишається фактом.
Приносимо свої вибачення автору і читачам. А Мар’ян Іванович, думаємо, не образиться, що його двічі привітали з ювілеєм».

ЯК ПІДЗАМЧЕ ЗРОБИЛИ НЕЦЕНЗУРНИМ СЛОВОМ

Газетні ляпи мають декілька походжень. Не в останню чергу причиною таких прикрощів стає якраз прагнення все ретельно вичитати, відредагувати та відкоригувати. Велика кількість маніпуляцій різними людьми іноді може змінити не тільки речення, але й його зміст так, що мати рідна (тобто автор) не впізнає.
Проте лідерство тримають одруковки. Зупинимося на них:
-Наприкінці 1995 - початку 1996 р. друкувалося оголошення про продаж нерухомості на Підзамчі. В назві цього мікрорайону міста літери «д» і «з» випадково помінялися місцями. Оголошення виходило в двох номерах газети. 
Оператора комп’ютерного набору врятували тільки 6-місячна вагітність та, напевне, те, що ніхто не помітив помилки - ні коректор, ні редактор. Редакцію повідомили уважні читачі.
-«Згинуть наші вороженьки, як оса на сонці», - на жаль, одного разу в тексті Гімну України слово «роса» втратило першу букву. 
-Десь наприкінці 90-х газета приві¬тала кам’янчан з Великоднем прикрою одруковкою: «ХИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС». Напевне, поспішали у Чис¬тий четвер пекти паски...
-Один із заголовків газети вже цього року повідомив, що «Вода, ти - саме житт!», позбавивши слово «життя» літери «я».
-Ще один випадок можна назвати масштабною одруковкою. Щоправда, помилка сталась не через провину редакції. В друкарні під час макетування газети в програму телепередач вмонтували дві середи, але жодної суботи. Редакція згодом вибачалась перед читачами, але що написано пером... 
-Нова співробітниця редакції, котра не орієнтувалась в сьогоденні спорту, сміливою рукою зробила з шахіста Валентина Скоробогатова шахістку Валентину Скоробогатову. Вчасно не помітили і... вибачались наступного номера.
-2001 р. в матеріалі про «фізика і лірика» Віталія Іващенка було наведено рядки з його віршів, але, на жаль з помилкою: «Не расскакать ни чувств, ни снов...». Зрозуміло, що там повинно було бути слово «рассказать». Просто виправлену коректором помилку не помітив верстальник. Буває...

ПОВЕРНЕМОСЯ ДО НАШИХ БАРАНІВ

 Взагалі редакційна робота сумувати не дає. Ось пригадую випадок, коли до редакції завітали дві обурені жінки зі словами: «Ми прочитали оголошення у вашій газеті про набір працівників на роботу в Сибір, але за вказаною адресою ніхто нічого про це не знає...». Попросили ми дівчат показати це оголошення. А воно, виявляється, було надруковано в рубриці «Ретроновини», що складається з передруку старих газет. І це оголошення мало актуальність у 50-х рр. минулого століття. 
Мав що слухати журналіст після виходу ювілейного інтерв’ю з одним поважним чоловіком. З текстом було все гаразд. Проте, обираючи ілюстрацію, відповідальний секретар на більшості фото поруч із ним помітила одну й ту саму жінку, тому логічно припустила, що це його дружина. Та, як виявилось, більшість фото були із зустрічі випускників, і то була зовсім не дружина...
А скільки приколів «знешкоджується» редколегією ще на стадії підготовки до друку! Для прикладу, до гарної статті про відродження вівчарства в Чабанівці ми придумали влучний заголовок, крилату фразу: «Повернемося до наших баранів». Але коли матеріал з ілюстраціями розмістився на сторінці, виявилось, що під заголовком було життєстверджувальне фото чинних можновладців. Асоціації були настільки недвозначні, що від заголовка довелось відмовитись. Досі не знаємо, чи правильно вчинили...
Завершити підбірку хотілося б відомою притчею про те, як науковці задумали зробити ідеальну енциклопедію. Щоб не було в ній жодної помилки, працював цілий штат коректорів, які вивіряли кожну букву. Вийшла енциклопедія гарна, без помилок. Та, напевне, так не буває: на обкладинці ідеальної енциклопедії золотими літерами було написано «ЕнциклопУдія».

Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку