Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

НЕДІЛЯ, 22 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.08.2012

Я НЕ ПРОГРАВ - МЕНІ ВІДМОВИЛИ

Дмитро НОВІКОВ, депутат міськрадиКоментуючи ситуацію, що склалася навколо мого позову до міського голови Михайла Сімашкевича щодо визнання його дій незаконними відносно відмови скликати позачергову сесію міської ради, хочу зазначити, що я не програв суду. Мені відмовили в задоволенні позову, тож сьогодні я консультуюся з юристами, як діяти далі.
Мене запитують: «Навіщо далі щось робити з цього приводу?». Відповім: бо для мене це питання принципове і важливе. Ми всі мешкаємо в невеликому місті. З таких міст і складається Україна. Скликання позачергових сесій для розгляду таких питань та чітке ви­значення ставлення опозиційних сил до дій уряду на місцях можуть зробити набагато більше, ніж виступи у Верховній Раді окремих депутатів-опозиціонерів. Саме ініціатива на місцях має показати уряду країни, що він приймає закони - у цьому випадку «Закон про засади державної мовної політики», який українська громада не підтримує. А як можна донести цю ініціативу нагору, коли міський голова відмовляє депутатам у скликанні позачергової сесії, мотивуючи відмову тим, що, мовляв, це не в компетенції міської ради?
Подавши такий позов, я захищаю не тільки права депутата міської ради. Я намагаюся відстояти право місцевої громади на державну українську мову, яку сумнозвісним законом в українців намагаються забрати, знищити, перетворити на «малоросійське нарєчіє».
Дуже часто я чую закиди щодо того, що, мовляв, я й сам російськомовний. Це так, бо виріс і навчався в Росії, батько був військовим. Однак я - українець, сьогодні живу там, де народився, - в своїй Україні. Маю родину і хочу, щоб мої діти знали традиції українського народу, вивчали українську мову в школі, а не були позбавлені рідного слова через те, що одного разу з нашої мовчазної згоди був прийнятий закон, котрий знищив його, замінивши іншою мовою. 
Мене обурює і те, що багато хто з  колег-однопартійців під час вирішення важливих питань обирає, швидше, тупцяти на місці; робити один крок вперед, а два - назад. Я хочу, аби громада нашого міста бачила, що опозиційні депутати по-справжньому роблять реальні та дієві кроки на захист національних цінностей, а не танцюють під чиюсь дудку або бояться висловити власну думку, проти­стояти тому, що зводить нанівець права та свободи громадянина України.
Хочеться нагадати всім нам, народним обранцям, що громада міста знає кожного з нас не просто в обличчя та за кольором костюма. Люди добре знають, хто ми, і через призму цього знання добре розуміють, що можемо для них реально зробити в майбутньому.
Якщо народний обранець не знаходить у собі відваги діяти, боїться приймати правильні рішення, звик бути залежним у своїх думках і вчинках від когось, хто просто смикає за ниточки, то, можливо, він не на своєму місці?
Дмитро НОВІКОВ, депутат міськради.

Повернення до списку