Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СЕРЕДА, 13 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
18.04.2014

ЗА ЩО САДЖАЮТЬ У ВЛАДНІ КРІСЛА?

ЗА ЩО САДЖАЮТЬ У ВЛАДНІ КРІСЛА?В Україні вже з’явилась традиція кадровими призначеннями розраховуватися за роботу на виборах чи під час майданів. Як показав досвід Помаранчевої революції, на Хмельниччині в райдержадміністраціях почали керувати люди без відповідної професійної підготовки. Вже анекдотом став реальний випадок тих часів, коли до кабінету одного з новоспечених голів РДА в нашій області зайшов начальник фінвідділу і сказав, що прийшла субсидія. Голова, не задумуючись, відповів: «Нехай заходить...».
Наразі ситуація повторюється і серед претендентів, зокрема, на посади голови Ка­м’янець­Подільської РДА і його заступників називають прізвища людей, профпридатність яких доволі сумнівна. Їхньою головною принадою виявилися вчасні вигуки «Ганьба!» з будь­якого приводу і регулярна по­ява на кам’янецькому Майдані.

«АРМІЯ ЛЕВІВ СЛАБША, КОЛИ НИМИ КЕРУЄ ОЛЕНЬ...»

Чи є можливості якось вгамувати традиційні післяреволюційні кадрові вакханалії? Чи існують у нас якісь правила кад­рової гри, чи ми постійно будемо ставати на одні й ті ж граблі, спробували дізнатися в заступника начальника управління державної служби Головдержслужби України в Хмельницькій області Віктора МІЩИШИНА. Віктор Володимирович ­ кам’янчанин, він також має досвід роботи в РДА.
­ Віктор МІЩИШИНВікторе Володимировичу, чи може Головдержслужба вплинути на кадрові призначення, продиктовані політичною доцільністю?
­ Загалом нічого поганого в заміні регіонального керівництва та рекрутуванні кадрів з політики в державну службу, при зміні політичної влади в країні, немає. Це цілком логічно, адже очевидно, що основною метою політсили є прихід до влади.
І коли це трапляється, політсила отримує право запропонувати суспільству свою когорту керівників, які мають бути лояльними до влади, що їх призначає. Але вони повинні мати і відповідну професійну підготовку.
У Солдатському катехізисі 1644 року Олівера Кромвеля є дуже гарна фраза: «Армія оленів, якою керує лев, сильніша за армію левів, якими керує олень». Призначення на посади осіб із сумнівною профпридатністю ­ це, звичайно, біда, і персональна відповідальність за дотримання в кандидатурах балансу лояльності та професійності лягає на керівників політичних структур, які їх пропонують, і на вищих посадовців, які приймають рішення про призначення.
Але ще більшою бідою є те, що часто-густо відбувається після призначення. Двічі, 2005 та 2010 рр., після зміни політичної влади, кампанія звільнень-призначень торкнулася не тільки керівників, але й держслужбовців, які перебувають на адміністративних посадах. І в одному, і в іншому випадках в Україні було звільнено близько 20 тисяч держслужбовців.
У державному управлінні існує таке поняття, як «інституційна пам’ять установи». Це означає, що в установі завжди повинні бути працівники, які пам’ятають і знають, чим займалася установа ще принаймні рік тому. Змоделюйте ситуацію: змінилася в країні політична влада, призначають нового керівника якогось державного органу, за деякий час він звільняє старих заступників і призначає нових, ще за якийсь місяць змінюються керівники структурних підрозділів, а ще за якийсь час підчищають спеціалістів. І що далі?
Сьогодні країна стала іншою, тому потребує й іншого підходу до формування владних структур. Кулуарні домовленості та «квотний» принцип розподілу міністерських крісел і місцевих державних адміністрацій повинні відійти в минуле. А на посади мають призначатися люди, котрих рекомендує громада, які є професіоналами своєї справи та не заплямовані корупційними зв’язками.
Але в умовах зміни політичної влади ні Головдержслужба, ні будь-який інший орган не можуть вплинути на кадрові призначення, які продиктовані політичною доцільністю.
- Вікторе Володимировичу, чи взагалі аналізуються професійні якості майбутніх держслужбовців, і чи є випадки, коли за рекомендацією Головдержслужби призначення скасовували?
- Звичайно, аналізуються, але, на жаль, у чинному законодавстві освітні та професійні критерії є дуже розмитими. Ви будете сміятися, але навіть чітко визначеної вимоги щодо наявності вищої освіти в осіб, які претендують на посади голів райдержадміністрацій, немає, головне - сказати правду. В новій редакції Закону України «Про державну службу» всі ці вимоги виписані значно краще, але коли ця нова редакція набере чинності, не зрозуміло.
Головдержслужба України та її територіальні підрозділи, відповідно до своїх повноважень, регулярно здійснюють перевірки державних органів на предмет дотримання законодавства про державну службу. І фактів, коли за нашими рекомендаціями скасовувалися рішення про призначення на посади, трохи існує. Прикладом є звільнення колишнього заступника голови СБУ Кислинського, який підробив диплом про вищу освіту. За те ж саме декілька років тому посадою поплатився один з голів РДА у нашій області.
- За радянських часів практикувалася підготовка кадрового резерву. Чи існує сьогодні така практика? Чи є дані про те, що політичні сили акумулюють свій кадровий потенціал на випадок зміни влади на їхню користь?
- Така практика існує й нині. На кожну посаду наприкінці календарного року формується кадровий резерв і готується програма професійного навчання резервістів, однак на практиці відсоток резервістів, які реально приходять на посади, в резерві яких перебувають, є дуже невисоким. Колись був навіть такий анекдот: «Якщо ти точно хочеш знати, на якій посаді не будеш працювати, - вступи до кадрового резерву на неї».
А щодо акумулювання політичними силами свого кадрового потенціалу на випадок зміни влади, то, звичайно, в різних партіях по-різному. Але загалом, на жаль, цим серйозно ніхто й не займався. Партій, в яких би якісна «лавочка запасних» була достатньо довгою, майже немає. Як свідчить практика, першими своїм працевлаштуванням займаються керівники місцевих осередків політичних партій, а далі вже як Бог дасть.
- А треба ж ще подумати, кого ставити на місце люстрованих чиновників! До речі, люстрація - це тільки «з речами - на вихід!», чи люстрацію можна пройти, довести свою порядність і залишитись працювати?
- Для розуміння мети люстрації взірцем є відповідь колишнього президента Чехії Вацлава Гавела на запитання: «Навіщо ви проводите люстрацію і даєте молодим владу в руки - вони ж нічого не вміють?». Він тоді сказав: «Краще 5 років помилок, ніж 50 років саботажу».
Фактично, люстрація - це зміна кадрового складу влади та руйнація в такий спосіб міжособистісних корупційних зв’язків.
Люстраційні закони встановлюють вимоги, які, в тому числі, визначають процедуру перевірки того, чи співпрацювала особа, котра обіймає певну посаду (чи має намір), із репресивним апаратом поваленого авторитарного режиму. Треба розуміти, що такі закони відповідно не стосуються царини кримінального права. Люстрація не передбачає кримінального переслідування, це акт суспільної недовіри. Ті, хто був підданий люстрації, залишаються вільними, зберігають усе своє майно, можуть працювати в комерційних або недержавних структурах чи займатись підприємницькою діяльністю. Єдине обмеження - усунення та недопущення цих осіб певний час до владних структур.
Нещодавно я брав участь у Громадському форумі «Люстрація органів державної влади та місцевого самоврядування: світовий досвід та українські реалії», організованому Хмельницьким університетом управління та права спільно з громадськими радами міста. Так ось, враження після форуму таке, що альтернативи прийняттю відповідного законодавства просто немає. І не тільки тому, що процес люстрації є необхідним за сучасних умов, а головним чином тому, щоб ці процеси повернути в правове поле. Інакше ми ризикуємо отримати велику проблему зі стихійними люстраційними комітетами, які вже щодо окремих кандидатур мають полярні точки зору і часто ототожнюють люстрацію з інквізицією. Однозначно потрібен закон із чіткими критеріями та рамками допустимого.
Порадував один молодий чоловік, який запитав у мене, чи готовий я як чиновник пройти процес люстрації, навіть незважаючи на революційні заслуги.
Йому респект! А я завжди готовий. Люстрації не треба боятися, її просто треба проходити.

ЗАЧИЩЕННЯ ШТАТУ «БІЛОЇ ХАТИ»

За останні років десять серед улюблених тем критики на адресу міської влади не останнє місце займала і кадрова політика. Причому діставалося всім трьом мерам, котрих пізнав за цей час Кам’янець.
Зміна політичної ситуації в країні потягнула за собою масштабні кадрові зміни. Але якщо призначення в обласній і районній владі залежать від рішення Президента, то вибір кандидатур на керівні посади в мерії залежить у певній мірі від міського голови. Депутати на сесії узгоджують лише кандидатури заступників, а от очільники департаментів, управлінь і відділів ідуть до своїх посад через конкурси.
На сьогодні у виконкомі міськради вільних посад чимало. Зокрема, після залишення Наталією САВЧУК посади керівника департаменту правового супроводу, вона стала вакантною. Порідшали і ряди заступників міського голови. Минулого року залишив Михайло СІМАШКЕВИЧпосаду Василь СТРОЯНОВСЬКИЙ. Його обов’язки розкидали між іншими заступниками. Після того, як з посади керуючого справами міськвиконкому пішла Валентина СТЕЛЬМАХ, ці обов’язки приєднали до повноважень заступника міського голови Григорія ГОРШУНОВА. А нещодавно до Києва повернувся і перший заступник міського голови Сергій САМАРА. Тобто, міська владна команда регулярно втрачає гравців, але на їхнє місце ніхто не приходить. Невже збіднів кадровий резерв?
Із запитаннями про особливості кадрової політики в міськраді, зокрема, про те, коли і ким мер укомплектує виконком, ми звернулися до міського голови Михайла СІМАШКЕВИЧА. Але в Михайла Євстафійовича, як з’ясувалося, зовсім інші плани.
- Не секрет, що і в державі, і на місцях грошей не вистачає ні на що, тому ми плануємо скорочення штату виконкому, - повідомив мер. - Цього року мусимо зменшити витрати на 250 тис.грн. Тому нових призначень не буде, навпаки, скоротимо посаду першого заступника міського голови і окрему посаду керуючого справами. Отже, кадровий резерв, який, звичайно, є, нам просто не знадобиться.
На сьогодні штат виконкому міськради складає 250 чоловік, останнє його розширення було за рахунок відкриття Центру адміністративних послуг. Але, зважаючи на те, що урядом скасовано 86 дозволів, стільки людей там тепер не знадобиться. До того ж у наших планах переформатувати департамент правового супроводу в управління і, відповідно, скоротити декілька посад. Плюс кожний підрозділ має зменшити штат.
Загалом перший етап скорочення передбачає 19-20 посад, і на сесію міськради 29 квітня буде винесено це питання.

АБИ НЕ НАБИТИ ГУЛЮ В МАЙБУТНЬОМУ, ОЗИРАЄМОСЬ НА МИНУЛЕ

Легковажити з підбором кадрів, зокрема, у сфері державного управління, - то надто велика розкіш, за яку зазвичай розраховується простий люд. Наразі це усвідомили і намагаються шукати різні варіанти, аби уникнути розплати за неякісні «продукти» на ринку праці. Та простий рецепт «порятунку» знають ті, хто особисто пройшов кадровий вишкіл у Радянському Союзі. І нехай цю систему нині багато хто критикує, але ніде правди діти - робота з кадрами тоді велася на високому рівні. То, можливо, заради справедливого майбутнього варто звернутися по досвід у минуле. Як гартувалися «профі», котрим з легкістю вдавалося керувати гігантською країною, нам розповіли колишні партпрацівники.
Тарас МУРАВКАТарас МУРАВКА, в минулому - перший секретар Кам’янець-Подільського райкому КПУ, нині - директор коледжу ПДАТУ:
- Підготувати висококваліфікованого спеціаліста непросто. Це дуже складна і довготривала процедура. Раніше цьому приділяли багато уваги. Кадри готували ще зі школи. Так, існували певні групи людей, які займалися тією чи іншою справою: хтось збирав макулатуру, хтось - металобрухт. Потім була піонерська, комсомольська організації. Обиралися керівники цих товариств, їм доручали нехай невеличку, але справу. Відповідно, навколо неї потрібно було загітувати та організувати людей, зацікавити, сформувати колектив, керувати ним.
Далі система працювала з учнівською, студентською молоддю, які були об’єднані в так звані будівельні загони. Хтось будував, хтось надавав допомогу, хтось їздив з культурними програмами і так далі. Потім людина переходила у виробничу сферу. Вже дивилися, як ти працюєш у бригаді. Зарекомендував себе добре - просувають далі. І так щабель за щаблем - усе вище і вище по кар’єрній драбині.
Вся ця система працювала над тим, як виявити та виховати лідера, який би міг у майбутньому займати керівні посади.
Велику роль відігравав і кадровий резерв. Він працював на те, щоб завжди мати підготовлену людину на заміщення посади в будь-якій сфері. З резервістами постійно проводилася робота. Перед ними ставилися певні завдання, існувала програма, яку необхідно було виконати.
Заміна була на голів сільських рад, секретарів партійних організацій, голів колгоспів, директорів підприємств. До речі, з цього ніколи не робили секрету. Але, в разі переведення одного професіонала на інше місце роботи, звільнення, виходу на пенсію, на його місце вже була гідна заміна.
Тепер цю схему поламали і призначають казна-кого. Має він потрібну освіту, досвід роботи чи не має, вміє керувати колективом чи ні, але підходить за певними критеріями, я навіть не хочу казати, за якими, і лиш через це отримує посаду.
Віктор КРІЛЬВіктор КРІЛЬ, 1974-1984 рр. - заступник голови міськвиконкому, 2002-2006 - заступник голови Кам’янець-Подільської районної ради, неодноразово обирався депутатом міської та районної рад, випускник Вищої партійної школи:
- Раніше такої чехарди з кадрами не було, бо робота з їхнього відбору мала системний характер. Директором заводу чи головою колгоспу з рядового робітника ніхто не міг стати. Для цього потрібно було пройти чималий шлях від начальника виробничої дільниці, начальника цеху, заступника директора підприємства або головного інженера і тільки тоді претендувати на вищу керівну посаду.
Був випадок, коли на вакантне місце завідувача відділу обласної освіти претендувала людина, яка активно займалась ідеологічною роботою, мала чималий багаж знань, досвід роботи в цій сфері, але отримала відмову. Річ у тім, що в міністерстві її кандидатуру відхилили, бо не було щабля роботи на посаді директора школи. Уявіть, наскільки серйозний був підхід до відбору кадрів.
Сьогодні ж можна все, що завгодно. Історик може займатися комунальним господарством, педагог, який жодного дня в школі не пропрацював, - очолювати гуманітарну сферу міста чи району. Але ж так не робиться!
А штати як роздули. Візьмімо хоча б створення департаментів на рівні міст. Хіба вони потрібні? Адже аналогічні функції керівників департаментів виконують заступники голів, які пантрують ті ж питання. А посади ці дублюються за рахунок люду, який вносить податки.
Хочеться вірити, що ті, хто нині стоїть біля стерна великого державного судна, не наступатимуть на вже затерті до блиску граблі. Їм вистачить мудрості й виваженості врахувати досвід минулого та не затуляти кадрові дірки профанами яскравого кольору трендових нині політичних сил, даючи під зад досвідченим спеціалістам, лише через те, що ті свого часу вступили «не в ту» партію. Без сумніву, були на місцях блакитно-білі фанати, але чимало людей зробили хибний вибір, боячись втратити роботу, якій віддали частину себе. Тому люстраційне сито має бути максимально чистим і рівним. Мабуть, тільки тоді можна буде заявляти, що в Україні насправді відбулася «Революція гідності».

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА / Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку