“МЫ СТРОИЛИ, СТРОИЛИ…”

Кожний із нас по-своєму розуміє, що таке центр міста: одні вважають центром лише вулиці та розташовані на них будівлі, які знаходяться в безпосередній близькості до ринку (базару); інші відносять до центру частину міста, де розташований адмінбудинок міськради, центральний корпус національного університету, парк Танкістів і сквер «Водойма». Насправді ж і перші, і другі не помиляються, бо географічно Новий план (саме так офіційно називається сучасна центральна частина Кам’янця-Подільського) займає площу великого прямокутника, обмеженого вулицею Шевченка – на заході, проспектом Грушевського – на сході, Північною вулицею – на півночі та вулицею Годованця на півдні.

Більше того, цей мікрорайон є своєрідною буферною зоною, яка зістиковує між собою інші два мікрорайони – Руські та Польські фільварки. Забудову Нового плану розпочали в ХIХ ст. Однією з перших вулиць, які з’явилися за межами Старого міста, була сучасна вулиця Шевченка. Щоправда, спочатку вона у зв’язку із облаштуванням Нового бульвару (тобто сучасного парку на Шевченка), так і називалася – Новобульварна.

У цілому ж сучасний центр Кам’янця сміливо можна назвати «молодим пагоном» Старого міста, якому Новий план і зобов’язаний своєю появою. Активно ж розростатися нова частина міста почала одразу після зведення Новопланівського мосту через каньйон річки Смотрич, який, як стверджує історик-краєзнавець Iгор СТАРЕНЬКИЙ, був побудований у червні 1873 р. та урочисто відкритий 19 січня 1874 р. і став своєрідним архітектурним каталізатором для подальшої розбудови Кам’янця-Подільського.

Новий план має чітку геометричну структуру, яка збереглася досі: це мережа з 5 меридіанів (довгих паралельних вулиць, що пролягли з півночі на південь) і 15 паралелей (коротких паралельних вулиць, що пролягли із заходу на схід). З 15 паралелей центральною є вулиця Князів Коріатовичів, на північ і на південь від неї проходить по 7 паралелей: вулиці Соборна, Данила Галицького, Драгоманова, Пушкінська, Червоноармійська, Тімірязєва, Північна –  на північ від вулиці Князів Коріатовичів, а також вулиці Уральська, Гунська, Драй-Хмари, Сіцінського, Гагенмейстера, Пановецька та Годованця – на південь від неї. На півночі Нового плану є також 4 провулки: Лагерний, Богінського, Будьонного та Піонерський.

Географічне розташування вул.Князів Коріатовичів у центрі міста не випадкове, адже в той час вона відігравала роль не лише центральної транспортної артерії Кам’янця, але й міжнародної траси.

– Саме з цієї вулиці у ХIХ столітті розпочинався шлях на Бессарабію (нині більша частина Бессарабії розміщена на території сучасної Молдови), який проходив повз річку Дністер у Староушицькому напрямку, – говорить Iгор СТАРЕНЬКИЙ. – Тому вулицю і назвали Транспортною, або Великою транспортною дорогою на Бессарабію. Однак цікаво, що первісна її назва була, як, до речі, і нині, – Князів Коріатовичів. Сьогодні ж головною транспортною артерією міста і водночас частиною міжнародної траси є найдовша вулиця Кам’янця-Подільського – проспект Грушевського, який обмежує Новий план зі сходу. Однак якщо б про це дізналися архітектори Нового плану кінця 

ХIХ – початку ХХ століття, то дуже здивувалися б, адже на 1900 рік вона взагалі не була складовою Кам’янця. Тому й називалася вулицею Загородньою та нагадувала своєрідний бумеранг, який складався аж із трьох різнонаправлених відрізків. 

Починалася Загородня ще на Біланівці, простягалася сучасною вулицею Північною до сьогоднішнього проспекту Грушевського, повернувши на який, прямувала на південь до так званої дороги в село Панівці (ймовірніше за все, до сучасної вулиці Пановецької), завертала праворуч і закінчулася аж поблизу скель на Руських фільварках. Але це була не єдина вулиця-пазл. Наприклад, перпендикулярна до проспекту Грушевського вулиця Тімірязєва раніше складалася з трьох різних вулиць: Великої Біланівської, що розпочиналася на Біланівці та простягалася до Суворова, Училищної (або Шкільної), що тягнулася від Суворова до Шевченка та Предтеченської (пізніше Франка), яка розпочиналася від сучасної Привокзальної та простягалася до Шевченка. Спочатку на Тімірязєва перейменували Предтеченську вулицю, а дещо пізніше до неї приєднали Училищну. Сучасної ж довжини вулиця набула лише 1977 року, після приєднання до неї Великої Біланівської.

Не менш цікава історія і сучасної вулиці Огієнка, яка є рекорд-сменом у центральній частині міста за кількістю змін своєї назви. Спочатку вона називалася Московською, але після побудови Кам’янець-Подільського державного українського університету (нині К-ПНУ ім.Огієнка) стала Університетською. З 20 березня 1923 року вона носила ім’я нищителя університету Володимира ЗАТОНСЬКОГО, який у 30-х роках став «ворогом народу», після чого вулиці повернули назву Московська. Під час німецької окупації вона була перейменована на Київську, але одразу після звільнення міста знову стала Московською – втретє. I лише в часи незалежності України (1 червня 1992 року) їй було присвоєно ім’я першого ректора та фундатора університету Iвана ОГIЄНКА.

Щодо іншої вулиці – Пушкінської, то чимало кам’янчан сьогодні вважають, що вона свою назву отримала безпосередньо від імені великого російського поета Олександра ПУШКIНА. Насправді ж своєю назвою вона завдячує Пушкінському народному дому (так раніше називався міський Будинок культури), який був побудований до 100-річчя від дня народження митця (у 1899-1900 роках). Первісна назва вулиці – Богадільницька.

Цікаво, що у північній частині нинішнього Нового плану, а саме в межах сучасних вулиць Північної, Червоноармійської, Шевченка та проспекту Грушевського, раніше розміщували свої табори цигани, яким міський магістрат у другій половині ХIХ століття заборонив перебувати на території Старого міста в нічний час. Цю територію так і назвали – Циганівка. Назва ця широко фігурує навіть в архівних документах 30-х років ХХ століття.

Міг похизуватися Новий план у своєму первісному стані і наявністю таких майданів, як Богадільницький, Семінарський, Малий торговий, які, на жаль, до наших днів не збереглися, бо були забудовані чи засаджені.

Натомість ось уже 40 років кам’янчани та гості міста можуть прогулюватися майданом Відродження (східною частиною колишнього Великого торгового майдану), який можна вважати центром Нового плану. За словами колишнього заступника голови міськвиконкому, голови міськплану (1974-1984 рр.) Віктора КРIЛЯ, площа сучасного майдану Відродження була сформована 1970 р.

– У квітні того ж року на честь 100-річчя від дня народження Володимира ЛЕНIНА йому було відкрито пам’ятник, – розповідає Віктор Антонович. – А через два роки, 1972-го, було здано в експлуатацію будинок ради та міськкому партії (нині «біла хата» – АВТ.). Цікавою є й історія появи готелів у центрі Кам’янця. З проблемою нормального функціонування цього важливого компонента інфраструктури місто зіштовхнулося ще наприкінці 50-х років. Тоді в нас функціонував лише один готель – «Червоне Поділля» (він знаходився на розі вулиць Уральської та Шевченка), який не задовольняв потреб міста, що розвивалося активними темпами. Тому було розроблено проект будівництва нового 3-поверхового готелю «Україна» на Ленінградській (нині Лесі Українки). Але коли три поверхи готелю вже було зведено, тодішній перший секретар міськкому партії, а згодом голова міськвиконкому Григорій ТОНКОЧЕЄВ запитав у головного архітектора міста Iзяслава МЕДВЕДОВСЬКОГО, чи є можливість добудувати ще один поверх. Прорахувавши технічні характеристики готелю, Iзяслав Iлліч відповів, що така можливість дійсно є. Після цього Григорій Андрійович і каже: «То давай не будемо погоджувати добудову із областю та республікою, а просто зробимо її! I на тому крапка». Так кам’янецька «Україна» стала 4-поверховою. Щоправда, за таке рішення Григорій ТОНКОЧЕЄВ 

отримав згодом чималий наганяй «зверху». (Можна лише уявити, що було б, якби тодішнє керівництво міста дозволило будівництво ще двох поверхів, які не так давно виросли над колишньою «Україною» – АВТ.).

Iнший готель – «Смотрич» (нині «7 днів») – розпочали будувати 1980 року та здали в експлуатацію через 5 років. 22 квітня 1982 року було урочисто відкрито весь комплекс споруд Будинку зв’язку, які було зведено за 5 років. Випадково 1986 року в центрі міста з’явилася дев’ята школа. Її зведення ми не планували, бо гострої потреби в ній на той час не було. Але так сталося, що область запропонувала нам освоїти кошти, які виділили на будівництво школи в Білогір’ї, де для цього ще не було створено необхідних умов. Ми від цієї пропозиції не відмовилися!

Але такі цікаві проекти, як зведення на вулиці Уральська, навпроти парку Танкістів, Палацу культури, а також культурного центру міста на місці старого консервного заводу, де нині розміщується «Фуршет», який би складався з корпусів училища культури та площі з фонтанами, на жаль, через певні обставини так і залишилися на папері. В цілому ж, на мій погляд, адміністративного центру як такого Кам’янець не має, адже величезні площі в географічному центрі міста (наприклад, за Будинком зв’язку, між вулицями Соборною та Данила Галицького, за колишнім універмагом «Ювілейний», між вулицями Соборною та Пушкінською тощо) так і не було забудовано сучасними багатоповерховими спорудами, і від цього місто значно втратило, адже наявні там та, до речі, в багатьох інших частинах Кам’янця, хаотичні забудови лише спотворюють наше місто.

З приводу відповідності забудови центральної частини Кам’янця генеральному плану забудови міста, який було розроблено 1969 р., ми звернулися по коментар до начальника архітектурно-планувальної майстер-

ні №1 ДП «Науково-дослідний 

і проектний інститут містобудування» (м.Київ) Петра ТАРАСЮКА, який 40 років тому працював над розробкою тодішнього генерального плану міста.

– Генеральний план забудови міста 1969 року був розрахований на 20-25 років (тобто потреба в розробці нового документа виникла ще 16 років тому – 1994 року), – говорить Петро Андрійович. – У ньому передбачалося, що до середини 90-х у Кам’янці-Подільському проживатиме 160 тисяч мешканців. Однак, як бачимо, ці прогнози суттєво скорегували життєві обставини. В цілому ж забудова центральної частини міста відповідає основним вимогам генерального плану кінця 60-х. Однак не повністю. Зокрема, є багато питань до будівництва 9-поверхівки на вулиці Лесі Українки (там дозволено будувати лише 5-поверховий будинок), хаотичних забудов на каньйоні за Новопланівським мостом, комерційних забудов на території стадіону ім.Тонкочеєва та багатьох інших споруд.

Запитали ми у Петра ТАРАСЮКА і про стан розробки сучасного генерального плану міста, оскільки Петро Андрійович є його головним архітектором.

– Замовлення на виготовлення нового генерального плану Кам’янця-Подільського наша установа отримала від міської влади 2005 року, – зауважує Петро Андрійович. – Основний наголос у ньому зроблено саме на забудову центральної частини міста. Однак через різні обставини (в тому числі значної вартості документа), цей проект ще досі не закінчено. 

Неповною виявиться наша публікація, якщо ми не згадаємо про те, що вартість нерухомості в центрі міста є чи не найвищою у всьому Кам’янці-Подільському (конкурувати з Новим планом може хіба що Старе місто) та сягає в окремих випадках рівня передових країн світу.

Декілька слів варто сказати і на адресу скверу «Гунські криниці» («Водойма»), який молодь уже встигла охрестити просто – «фонтан». Його будівництво методом народної будови було розпочато у вересні 1949 р. та закінчено наприкінці 50-х років. «Фонтан» завжди був місцем проведення дозвілля для молоді. Але особливо популярним ця частина Нового плану стала після її реставрації два роки тому. Не так давно на території «Фонтану», з боку вулиці Шевченка, було розпочато будівництво громадського туалету. Потреба у його створенні назріла вже давно, бо «справляти прирородню нужду» молоді, яка відпочиває там, по суті, нікуди, 

адже в туалет у парку на Шевченка навіть страшно зайти. Його «замінована» територія змушує людей «ходити до вітру» в кущі. А це, як Ви розумієте, вже правопорушення, яке лише додає зайвої роботи працівникам міліції.

До речі, щодо правопорушень центр міста порівняно з іншими мікрорайонами активно займає «призові» місця. Зокрема, як повідомив старший ДIМ центральної зони міста майор міліції Анатолій ДЕМЧИК, за минулий рік тут було зафіксовано 583 звернення громадян.

Ще однією характерною рисою центру є наявність тут усіх трьох кінотеатрів, жодний з яких сьогодні, на жаль, не працює кіно для кам’янчан.

Можливо, ця ситуація з часом зміниться. Принаймні ми на це сподіваємося. Як і на інші суттєві поліпшення в нашому місті. Якщо вони таки стануться, ми про це обов’язково напишемо.