БАГАТО НОКАУТІВ ВИ НЕ ПОБАЧИТЕ
Слава братів Кличків, найпоширеніший метод банальних бійок і старовинність боксу як виду спорту зробили свою справу. Нині він вельми популярний в Україні. Наше місто не виняток, тож сьогодні поговоримо про бокс у Кам’янці-Подільському.
Ази боксу в нашому місті можна здобути в багатьох закладах. Чотири тренери працюють у ДЮСШ №2. Розвивають бокс і у філії цієї школи, що на мікрорайоні Жовтневому. У НВК №8 займаються боксом вихованці філії СК «Епіцентр». Культивується цей спорт у К-ПНУ ім.Івана Огієнка, військовому ліцеї та школі-інтернаті «Славутинка», пропонують тренування і в боксерсько-му залі фітнес-центру «ELLADA Sport». Ризикнемо припустити, що бокс після футболу є наймасовішим видом спорту в Кам’янці. Чи хтось вважає по-іншому?
А поговорити про боксерські реалії нашого міста ми вирішили зі старшим тренером відділення боксу ДЮСШ №2 і викладачем національного університету Володимиром Приходьком.
– Володимире Миколайовичу, в час, коли в країні тривають військові дії, інтерес до боксу в дітей зріс?
– Змін поки що не бачу – як було, так і залишилося.
– В якому стані нині перебуває кам’янецький бокс?
– Настав період спаду. Складніше відібрати талановитих дітей, які «розсіялися» по інших видах єдиноборств (особливо східних), котрі в нас набирають популярності. До того ж бачу, що в дітей дуже слабка координація рухів. Якщо порівнювати наші результати з боксу на обласному рівні, то будемо третіми після Хмельницького і Шепетівки.
Найбільша проблема полягає в тому, що держава майже не приділяє боксу уваги. Нас практично не фінансують, на офіційні змагання їздимо за власні кошти.
У лютому на чемпіонат України я возив чотирьох дівчат, які виступали в складі збірної області. Гроші за поїздку обласний відділ молоді та спорту мені віддав аж у липні.
– На перший погляд, бокс мав би щедро спонсоруватися підприємцями, адже мати вдячних друзів-боксерів – річ заманлива.
– Ситуація така. ПП «Пакт» фінансує проведення щорічного всеукраїнського турніру, приуроченого до Дня Перемоги. Підприємець Микола Сосула забезпечує обласні турніри, які проводяться перед Новим роком. Директор «Преттль-Кабель-Україна» Андреас Цинн теж відгукується на наші прохання матеріальної допомоги. Є й інші підприємці, які іноді можуть допомогти.
Ми їм дуже вдячні за підтримку. Але якогось постійного спонсора не маємо.
– А як справи у ДЮСШ із боксерським інвентарем? Ринг, подарований Віталієм Кличком декілька років тому, викликає захоплення…
– Ринг розташований у філії ДЮСШ №2 на мікрорайоні. Зал там збудовано не найкращим чином, але екіпірований дуже класно. У нас умови теж хороші. Коли президентом боксерської федерації міста був Микола Солопчук, він постарався придбати знаряддя для тренувань. Але капітальний ремонт нині все ж потрібен. Ну, а такі особисті речі, як шоломи та рукавички, вихованці купують самі.
– А скільки дітей у місті займаються боксом?
– У мене займаються близько півсотні, а загалом у місті десь близько 250.
– Володимире Миколайовичу, кого із теперішніх вихованців Ви можете виділити як найбільш перспективних?
– Серед юніорів хороші результати показують Андрій Савко та Анна Максимова, які вигравали чемпіонат України. Владислав Гуменюк став призером змагань. Аня була п’ятою на чемпіонаті світу.
– Кам’янецькі дівчата теж захоплюються боксом?
– Насправді дівчат займається небагато. У них менша конкуренція, щоб досягнути успіхів, але працювати з ними складніше. Якщо із хлопцями можна жорстко поговорити, іноді крикнути, завести, то з дівчатами – ні. Треба усміхатись, просити, спокійно розмовляти, знаходити підхід.
– Мабуть, найбільшого успіху серед нинішніх кам’янецьких боксерів досягнув Даніяр Ганик, який єдиний зумів стати професійним боксером. Але в ДЮСШ він успіхами не вирізнявся…
– Даніяр у юнацькому боксі себе особливо не проявив. Тоді тренувалися й сильніші хлопці, але для них бокс був тимчасовим заняттям, оскільки батьки бачили їх в інших ролях. Займалися у нас брати Денис і Дмитро Браницькі, які обоє стали чемпіонами України серед школярів. Денис також вигравав Спартакіаду України – це один з найкращих боксерів міста за 20 останніх років. Але нині вони навчаються в Одеській військовій академії, де бокс не є пріоритетом у тренуванні.
Щодо Даніяра, то, мабуть, у нього з’явилося велике бажання проявити себе в професійному боксі. Адже, як правило, у професіонали йдуть ті боксери, які добилися великих перемог на любительському рівні. Стати професіоналом, як Ганик, дуже важко.
– Яка ціль у більшості дітей, які приходять у ДЮСШ займатися боксом?
– Нині складається тенденція, що більшість займається боксом для себе. Якщо ми бачимо в дитини боксерські задатки, то просто намагаємося їх розвинути. У нас же спортивна школа не спеціалізована, а оздоровча.
– Бокс в уяві населення – це агресивний і травматичний спорт. Принаймні, таким ми його бачимо на екранах, коли змагаються професіонали. Яка Ваша думка?
– Я б не сказав, що це агресивний спорт. Хороші спортсмени завжди дружать між собою, допомагають один одному.
Якщо навчити дитину правильно завдавати удари та захищатися, травм можна уникнути. Відколи я працюю тренером у ДЮСШ (а це понад 14 років), то пам’ятаю лише один випадок, коли наш вихованець зламав палець, а нокаути бачив лише декілька разів. В аматорському боксі нокаути рідкісні, бо захист тут на першому місці. В дітей молодшого віку бій триває три раунди по півтори хвилини. Досвідчені рефері на рингу відповідають за здоров’я дітей. У нас діють дуже чіткі правила.