Понеділок, 06 Грудня 2021 р.
24 Липня 2015

БІЛЬШЕ, НІЖ СПОРТ

«Еврика» – це слово в багатьох кам’янчан асоціюється не з Архімедом, а з назвою підліткового клубу, створеного в будівлі нинішнього НВК №3. Тепер тут розміщений спортивний клуб «Кобра», де навчають рукопашному та універсальному бою, панкратіону, бойовому та спортивному самбо, військово-спортивному багатоборству, ушу санда, джу-джитсу, вільній боротьбі, карате, дзюдо та кікбоксингу. Ну, може, і ще чомусь, але й цей список вражає. Тут готують не просто спортсменів, тут готують бійців.

Сергій Брюхно.jpgЗасновником клубу та головним тренером є Сергій Брюхно. Про цього 56-річного чоловіка можна розповідати довго, знаючи, що чимало цікавих фактів з його біографії все одно залишаться під грифом «таємно». Сергій Володимирович народився в Лисичанську (Луганщина), хоча коріння його батька з Чернівеччини. В юному віці його сім’я переїхала до Кам’янця-Подільського, де майбутній тренер займався боксом. По закінченню школи вступив до інституту в Мінську, де й виріс до справжнього бійця.

– У Білорусі в мене було багато родичів, які в часи Другої світової воювали в партизанських загонах, – розповідає він. – Керівник білоруського партизанського руху Петро Машеров (згодом – перший секретар ЦК Компартії Білорусі. – Прим. авт.) – теж мій далекий родич. Завдяки цим зв’язкам, я мав можливість вивчати рукопашний бій у закритих системах КДБ та МВС, займався бойовим самбо у мінському клубі «Динамо». В збірній Білорусі виступав на чемпіонатах Радянського Союзу з рукопашного бою. До Кам’янця повернувся 1985 року вже майстром спорту і в педінституті почав викладати дзюдо.

За радянських часів із Сергієм Брюхном сталася жахлива подія. Під час військової спецоперації в одній із середньоазіатських країн його БТР виїхав на фугас. Контузія, осколкові поранення і травми були такого рівня, що тренеру «світила» група інвалідності. Але він від неї відмовився заради можливості брати участь у змаганнях. При цьому завойовував безліч титулів. Навіть позаминулого року Брюхно ставав призером чемпіонату України з універсального бою! Нині, правда, здоров’я похитнулося, але дух у тренера завжди бадьорий.

– Сергію Володимировичу, – запитуємо, – як народився та функціонує нині Ваш спортивнийна тренуванні.jpg клуб?

– 1986 року я працював у профкомі заводу «Електроприлад» і створив підлітковий клуб із різноманітними гуртками. Із розвалом Союзу фінансування клубу лягло на наші плечі. Все, що тут є, куплено за гроші батьків і тренерів. Аби придбати інвентар, мені з колегами колись доводилося їздити до Криму і працювати охоронцями садиб і виноградників. Вісім років тому я навіть заробляв гроші в нічних клубах Одеси на комерційних «Боях без правил». Зате сьогодні наш зал функціонально дозволяє тренуватись із будь-якого виду єдиноборств. Нас підтримує підприємець Хусейн Дукаєв, він пройшов чеченську війну, а нині є патріотом України. Звісно, є й проблематичні моменти. Наприклад, приміщення потребує хорошого ремонту. Татамі у нас маленьке (я його купив за власні гроші, які збирався витратити на вставні зуби). Вийшло так, що залишився без зубів, зате на цьому татамі провели чемпіонат міста з рукопашного бою – змагалися понад 150 учасників.

Які умови занять у клубі «Кобра»? 

– Діти займаються з 6-ти років. Раніше брали з 14-ти, але, в зв’язку із ситуацією в країні, ми потребуємо сильного підростаючого покоління. Ціни для дітей дуже демократичні – 30 гривень на місяць. З дорослими за домовленістю можемо проводити індивідуальні заняття. Всі фінанси йдуть на утримання залу. Займаємося щодня, крім вихідних. Влітку в нас збори на Бакоті. Двері відчинені для всіх. Головне – бажання, напрямок занять можна підібрати для кожного, і не лише єдиноборства: від китайської оздоровчої гімнастики до володіння мечем.

– Якими досягненнями вихованців можете похвалитися?

на тренуванні 3.jpg– У нас понад десять осіб – призери чемпіонатів Європи та світу із військово-спортивних єдиноборств. Кам’янецька команда також виграла чемпіонат України. Торік наші хлопці разом із вихованцями ДЮСШ №2 змагалися з ММА – в складі збірної області стали найкращими в країні. 16-річний Давид Маремуха – призер чемпіонату світу і Європи з універсального бою; Олександр Макодзьоб, Анатолій Ясніцький, Олег Радавчук, Олександр Трикуліч – чемпіони України та Європи; Віталій Гуньков – чемпіон Італії (де нині мешкає); Руслан Абібулаєв – чемпіон України з військово-спортивних багатоборств, бойового самбо та панкратіону. Також дуже перспективні діти: Олександр Кодуа, Максим Хованець, брати Давид і Данило Костанюки. У нас спортсмени універсальні. Досвід мені підказує, що всі єдиноборства схожі, відрізняються лише правилами і формою одягу, а удари та кидки однакові. Маємо власний стиль, нашу школу знають не лише в Україні.

Все ж нині в місті існує широкий вибір закладів для охочих опанувати бойові мистецтва…

– У Кам’янці є п’ять клубів рукопашного бою, але в основному спортивного характеру. В нас же переважає військова спрямованість, прикладне ведення ближнього бою. Реальне життя дуже відрізняється від спорту. Я ще не бачив жодного каратиста, який би взимку в чоботях і кожусі на обледенілих дорогах робив вистрибки з «вертушками». В окопі теж не пострибаєш із саперною лопаткою та в бронежилеті. Хоча карате, тхеквондо та інші види бойових мистецтв – дуже хороша база у вивченні рукопашного бою.

– Серед Ваших вихованців є воїни АТО?

– Так, понад 20 хлопців воюють. Ми маємо тісні зв’язки із Хмельницьким полком спецпризначення (там наші учні вже командири батальйонів). Є «кіборги», хлопці тримали Волноваський напрямок. Один із вихованців нині – командир розвідувально-диверсійної роти – працює по той бік конфлікту в глибокому «мінусі», підриває багато ворожої техніки. На щастя, серед наших хлопців – жодного пораненого. Також ми допомагаємо тренувати добровольців у Легіоні подільських стрільців. Наостанок хочеться подякувати дирекції НВК №3 та міськвиконкому за те, що йдуть нам назустріч.