Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:




П'ЯТНИЦЯ, 25 ТРАВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

12.01.2018

«ВІРЮ В СЕБЕ І В СВОЇХ УЧНІВ...»

Анатолій ЛАБАТЮКСаме ця фраза ось уже 16 років поспіль служить гаслом для заслуженого тренера України - 35-річного Анатолія ЛАБАТЮКА. Ще змалку чоловік мріяв стати чемпіоном світу і точно знав, що має велике майбутнє.

- Анатолію Анатолійовичу, що привело Вас у спорт?
- Я народився у селі Восход Червоногвардійського району Автономної Республіки Крим. 1996 року переїхав до Хмельницького, закінчив тамтешній НВК №2. Спортом почав займатися у 7 класі. Спочатку був баскетбол, потім - карате, да­лі - вільна боротьба, а ще велоспорт і пауерліфтинг. Мене вистачало скрізь. Cерйозніше підійшов до спортивної кар’єри у 9 класі. Рукопашний бій, бокс - не уявляв без них і дня. А 1999 року вступив до К-ПНУ імені Івана Огієнка, на факультет фізичного виховання. Навчаючись на четвертому курсі, почав «кікбоксерсько-тренерську» кар’єру. Так кікбоксинг й увірвався в моє життя. За 16 років тренерства особисто виконав І розряд із кікбоксингу, рукопашного бою та боксу. А ще виховав сім майстрів спорту, три майстри спорту міжнародного класу та одного заслуженого майстра спорту. І нещодавно, завдяки вихованцям, став першим у Кам’янці-Подільському тренером ДЮСШ, який отри­мав звання заслуженого тренера в Україні.
- Чому кікбоксинг?
- Перевага цього виду спорту в тому, що ми працюємо всіма кінцівками. Це ж адреналін: удари руками, ногами, колінами... А ще тут дуже багато розділів: поінт-файтинг, лоу-кік, лайт-контакт, кік-лайт, фул-контакт, К-1 тощо. Кожна дитина може реалізувати свої можливості, обравши розділ до душі. Проте кікбоксерські екіпірування та обладнання дуже дорогі. Я не знаю, чому обрав таке заняття, але живу ним. Цілком і пов­ністю віддаюся кікбоксингу. Хоча з кожним роком усе важче знайти гроші для поїздок на змагання. У цьому, мабуть, найбільша проблема.
- Між нелегкими поєдинками та виснажливими тренуваннями трапляються кумедні випадки?
Анатолій Лабатюк зі своїми вихованцями- Звісно, бувають і смішні. Я б навіть сказав - доленосні. Пам’ятаю, як у мене був учень (він, до речі, тепер теж тренер) Сергій Мещишин. Саме він першим із моїх вихованців 2009 ро­ку здобув звання майстра спорту. Так от: привіз я його на чемпіонат України в Суми, де він провів 5 переможних поєдинків, один із яких був... зайвим. Річ у тому, що Сергій вийшов не у свою вагову категорію і переміг. Пам’ятаю, як він зійшов із рингу втомлений, але щасливий, і тут раптом його знову викликають, мовляв, твій бій наступний, а попередній ми сплутали. Організатори дали йому відпочити всього 5 хвилин, і він уже в своїй ваговій категорії завоював чергову перемогу і став чемпіоном України, здобувши звання майстра спорту.
- Як рідні реагують на Ваше за­хоплення?
- Я одружений, маю 11-річного сина Сергія. Дружина Вікторія підтримує мене в усіх починаннях, розділяє злети і падіння. Та й узагалі родина щиро радіє моїм звершенням і завжди приходить на допомогу, коли це потрібно. Не­має жодних власних таємниць. Треба мріяти, працювати і вірити в те, що робиш. Я вірю в себе і в своїх учнів, навіть, напевно, більше, ніж вони самі в себе. В кожному бачу потенційного чемпіона, і це втілюється.

Ольга БАНАХ.


Повернення до списку