Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:




СУБОТА, 21 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

09.08.2013

ЧЕМПІОНКА ВСЕСВІТУ

Чемпіонка Всесвіту (Олена КОЗЛОВА)Останнім кам’янецьким призером на Всесвітніх іграх у Колумбії прогнозовано стала Олена КОЗЛОВА. Здобувши золоту медаль у змаганнях з пауерліфтингу, чотириразова чемпіонка світу вкотре довела, що не має рівних у своїй ваговій категорії.
Загалом Україна на Всесвітніх іграх здобула 30 медалей, посівши сьоме місце (лідерами в цьому заліку стали Італія, Росія та Франція). З них 6 меда­­лей ­ здобуток студентів К­ПНУ ім.І.Огієнка (Детальніше у «ПОДО­ЛЯНИНІ» від 2 серпня).
Саме з цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися із підопічною тренера Вадима ВОРОНЕЦЬКОГО Оленою Козловою.
­ Олено, на Всесвітні ігри ти їхала в ранзі чемпіона світу, всі чекали від тебе медалі. Була впевнена в успіхові?
­ Річ у тому, що на Всесвітніх іграх я вперше, тому не знала, чого чекати. В першу чергу хотіла все зробити правильно і обійтися без стресів, адже і переліт був важким, і психологічна підготовка складною. Я виступала останньою ­ нерви вже були на межі. До цих змагань готувалася, мабуть, відтоді, як почала займатися пауерліфтингом, і тренер мені вималював можливу перспективу в спорті.
­ Які відчуття огорнули після перемоги?
­ Коли підходила до помосту, то спілкувалася лише з Богом і тренером, на чужині більше ні з ким не спілкуєшся. Я знала, що за мене молиться мама, за мене хвилюються вдома, і думала: «Тільки б виграти!». Боротьба була важкою, навіть не стільки із суперниками, скільки із власними нервами.
Але коли вже стало відомо, що я перша, спочатку не відчула нічого, пам’ятаючи, що мені ще треба спробувати взяти рекорд світу, який, на жаль, не підкорився. Коли тренер сказав, що все скінчилося, але треба зробити ще один підхід для себе, промайнула думка, що я вже все зробила у цих змаганнях. Тому невдача в третій спробі мене не засмутила. Після виступу почала плакати від щастя і подумала, що в Україні на мене чекає мама, і я, повернувшись на Батьківщину, усміхатимуся із золотою медаллю.
­ Тепер ти на самісінькій вершині пауерліфтингу. Що далі? Мотивація не втрачається?
­ Мені на Всесвітніх іграх усе одно хотілося зробити більше, ніж вдалося. Я в сумі за три вправи витиснула 645 кг, а мій рекорд складає 660,5 кг. Після змагань побачила свої помилки, є над чим працювати надалі. Мотивація, звичайно, залишається: десь через три місяці на мене чекає чемпіонат світу. І поки що не маю бажання покінчити із пауерліфтингом ­ це мій спосіб життя, до якого звикла. Не можу без тренувань, я цим живу.
­ Нещодавно всі відзначали високий рівень організації Універсіади в російській Казані. А як із цим у колумбійському Калі?
­ Мене влаштувало все. Організація гарна, нас поселили в комфортному номері, надали хороше харчування, за нами при­їжджав транспорт, супроводжували гіди та поліцейські. Правда, автобуси не їздили чітко за графіком, але це не стало проблемою ­ там дуже дешеві таксі.
Просторий зал для змагань і тренувань ­ тільки виходь і працюй. Але все одно хотілося додому, щоб скуштувати українського борщу. Ми не звикли до тамтешньої їжі, тож коли поверталися, марили домашніми стравами.
- Колумбія - екзотична для нас країна. Довелося ближче з нею познайомитися?
- Такі запитання чую часто, але насправді можливості не було. Ми, в основному, їздили тільки на автобусах у супроводі поліцейських. Казали, що це небезпечна країна, і справді, я бачила, як на вулицях люди ходять зі зброєю. Місто Калі ділиться на більш культурні райончики та закинуті, де люди не мають за що жити, зустрічаються навіть хатинки, збудовані як-небудь із картону.
Лише хотіла подивитися на статую Христа Господа (зменшену копію знаменитої скульптури Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро), встановлену на горі висотою 1440 м, але часу не було. Я ж виступала в останній день, а до виступів не дозволяли залишати тренувального табору, аби не втрачати концентрації.
- Нещодавно спортсменів потішили приємною новиною: вдвічі збільшили суму призових за медалі на Всесвітніх іграх. Ти можеш себе забезпечувати лише за рахунок занять спортом?
- На сьогодні спорт - це мій єдиний дохід, якого вистачає для повноцінного життя, аби поїсти, одягнутися і допомогти родині. Спортом можна заробляти гроші, але треба завжди бути на високому рівні і віддаватися тренуванням повністю. Хоч і мало залишається часу для близьких, мені хочеться мати спортивну сім’ю, щоб можна було народити дітей і продовжити заняття спортом.
- До речі, твій хлопець - теж пауерліфтер?
- Так, він - майстер спорту України, хоче прогресувати. Але Руслан має важку роботу - працює на Старобешівській електростанції у Донецькій області - і комбінує її з тренуваннями. Це складно, але він справляється. Правда, ми змушені жертвувати часом, який могли би проводити разом, адже в нього робота, в мене тренування... Зате ми одне одного дуже добре розуміємо, бо займаємося однією справою.
Існує стереотип, що більшість наших славетних спортсменів - це або корінні кам’янчани, що реалізують себе в інших містах, або іногородні студенти, які тут лише навчаються, тренуючись вдома. Тому за таких спортсменів, як Олена Козлова і Тетяна Ахмамєтєва, виникає гордість. Вони доводять: стати спортсменом зі світовим іменем можна, навіть тренуючись усе життя в рідному Кам’янці.
А наостанок зазначимо, що ювілейні Х Всесвітні ігри, що відбудуться через чотири роки, пройдуть у польському місті Вроцлав.

Автор:  Віталій ГОРБУЛЕНКО

Повернення до списку