Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:




П'ЯТНИЦЯ, 20 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.04.2013

КОМЕНДАНТ ЮЗЕФ ОРЛОВСЬКИЙ

Генерал Юзеф ОрловськийСеред новацій, які принесло Кам’янцю XVIII ст., було запровадження посади коменданта фортеці. У капітальній праці «Місто трьох націй», повністю присвяченій нашому місту у XVIII ст., сучасна польська дослідниця Рената Круль-Мазур зазначила, що довкола двох юрисдикцій - польсько-руської та вірменської - з’явилася третя влада - комендант, який одночасно був командиром гарнізону та начальником міста. Ще в XIX ст. цілий розділ, присвячений кам’янецьким комендантам, відвів у другому томі «Подільських замків на молдавському прикордонні» Юзеф Ролле. Серед описаних ним комендантів нині нам найбільше відомі славний фортифікатор і архітектор Ян де Вітте, його син Юзеф (щоправда, знаний більше не досягненнями у фортифікації міста, а шлюбом і розлученням із красунею, що увійшла в історію як Софія Потоцька) та Антоній Злотницький, котрий у травні 1793 р., передавши ключі від фортеці росіянам, з останнього польського коменданта негайно перетворився на першого російського. Ми ж розповімо детальніше про Юзефа Орловського, який був кам’янецьким комендантом у проміжку між обома Вітте та Злотницьким.

З КОГОРТИ СЛАВНИХ ПОЛЯКІВ

У Польщі Орловський належить до шанованих імен. Так, в «Енциклопедичному словнику славних поляків», адресованому передусім учням старших класів, серед 1540 коротких статей, присвячених письменникам, акторам, режисерам, першовідкривачам, ученим, політикам, історичним постатям, знайшлося місце і для статті про Юзефа Орловського. Згадуваний уже нами Юзеф Ролле, присвятивши в «Подільських замках» тільки 14 рядків розповіді про Орловського, 1886 р. компенсував цю прогалину окремою брошурою «Генерал Юзеф Орловський», де біографії коменданта та його діяльності в Кам’янці відведено вже 18 сторінок.
Не забували про Орловського й польські дослідники другої половини XX ст. Так, Анджей Корин 1972 р. присвятив йому магістерську роботу «Генерал Юзеф Орловський - комендант міста Варшави та збройних сил Мазовецького князівства під час повстання 1794 р.», а через 7 років велику статтю про Орловського подав у 24-му томі «Польського біографічного словника». У популярній серії «Битви, кампанії, командири» 1974 р. побачила світ 120-сторінкова книжка Марека Боруцького «Генерал Юзеф Орловський».
Польські дослідники Тадеуш Новак і Рената Круль-Мазур виділили для XVIII ст. п’ять етапів трансформації кам’янецької фортеці. Останній з них якраз і пов’язаний з Юзефом Орловським. Сучасні українські дослідники історії Кам’янця та його укріплень теж не забувають про Орловського. Так, згадав про нього у посмертній монографії про Кам’янець Микола Петров, щоправда, приклад про його діяльність запозичив зі статті Ренати Круль-Мазур. На діяльність Орловського трохи більше уваги звернула Ольга Пламеницька в монографії «Фортеця Кам’янець», але теж крізь призму досліджень Круль-Мазур. Тож можна погодитися з висновком Миколи Петрова, що «загалом, діяльність міських комендантів у XVIII ст. - справа окремого дослідження».

…А САМ СІВ НА ВОЛА В ЯРМІ

А тепер ознайомимо детальніше читачів із життям і діяльністю Юзефа Орловського, базуючись, в основному, на статті Анджея Корина в «Польському біографічному словнику».
Юзеф Орловський народився 16 квітня 1742 р. в с.Грубно Хелмінського воєводства. Походив із хелмінської шляхти середньої заможності. Був сином Яна Орловського, який 1760 р. був парнавським стольником, та Ельжбети з дому де Мааси.
Герб Орловських, як і ще низки польських шляхетських родин, - «Хомонто». Якщо ви в цьому слові почули знайоме українське «хомут», то не помилилися: на гербі зображено волове ярмо. Герб цей дано Доброславу з Цигезамберга за те, що, побачивши, як під королем вбито коня, він дав йому свого, а сам сів на вола в ярмі.
Як припускає Анджей Корин, Орловський закінчив, очевидно, якусь монастирську школу. Далі він служив у драгунському полку генерала Фрацішка Скужевського. 1766 р. Юзеф отримав у Хелмінському воєводстві частину маєтку Плужніце, розділеного між сімома братами, - напевно, після смерті батька.

ПОБАЧИТИ ПАРИЖ І… ПОВЕРНУТИСЯ

7 травня 1766 р. 24-річного Орловського зарахували слухачем рицарської (кадетської) школи. 20 грудня того ж року він отримав ранг хорунжого та залишився в школі як інструктор-підбригадир. У рицарській школі Орловський заприятелював із 20-річним Тадеушем Косцюшком - відомим згодом діячем польського національно-визвольного руху. В 1767/68 навчальному році обидва були вільними слухачами керованої французом Адамом-Людвіком Бороже інженерної школи (спеціальних класів у рамках рицарської школи).
У період реорганізації школи Орловського разом із Косцюшком при допомозі польського короля та з ініціативи Адама-Казимира Чарторийського, який від 1758 р. був кам’янецьким старостою (або, як тоді казали, генералом землі Подільської), направили для подальшого навчання у Франції. Юзеф і Тадеуш виїхали туди в жовтні 1769 р. В листопаді того ж року записалися як слухачі Королівської академії живопису і скульптури в Парижі. Крім того, юнаки брали уроки в приватних учителів, проробляючи програму підготовчого курсу до інженерної школи в Мезьєрі. Упродовж усього часу перебування у Франції вони отримували фінансову допомогу від Адама-Казимира Чарторийського, а до 1772 р. і від Станіслава-Августа Понятовського.
Орловський повернувся в Польщу в середині 1774 р., ймовірно, зі свитою Чарторийського, який теж повертався з Парижа. Відтоді зав’язався найтісніший зв’язок Орловського з князем, поруч з яким він перебував решту свого життя (крім невеликого періоду в 1790-1795 рр.).

АД’ЮТАНТ І ДОМОЧАДЕЦЬ КНЯЗЯ

Після призначення 1775 р. Чарторийського головнокомандувачем литовського війська Орловський перейшов на службу в литовську гвардію, а восени 1777 р. став ад’ютантом князя. Був із Чарторийським, коли той перебував у Варшаві на сеймах 1778 та 1780 рр.
1782 р. Орловський отримав звання майора, а незабаром і полковника. Ймовірно, 1783 р. подав у відставку, коли Чарторийський залишив командування литовським військом у зв’язку з посиленням конфлікту зі Станіславом-Августом.
У 1784-1788 рр. Орловський мешкав у Пулавах як «домочадець Чарторийських». Тож був поруч із князем під час його жвавої діяльності в «новій Фамілії». («Фамілія» - це назва партії, що постала в середині XVIII ст., згрупувалася навколо магнатських родів Чарторийських і Понятовських і прагнула запровадити реформи суспільного устрою в Речі Посполитій).

НА РОБОТУ В КАМ’ЯНЕЦЬ

Ухвала Великого сейму від 20 жовтня 1788 р. про збільшення війська та щоразу виразніше прагнення короля та Чарторийського до примирення відкрили перед Орловським можливість повернутися до служби. На генерал-майора в дивізії, а пізніше на коменданта Кам’янця Орловського рекомендували сеймові Чарторийський, пов’язані з ним посли (Станіслав Кублицький, Юліан-Урсун Німцевич, Матеуш Бутримович) і генерал литовської артилерії Казимир-Нестор Сапега.
Обкладинка книжки Марека Боруцького12 жовтня 1789 р. Орловський став генерал-майором і дістав посаду кам’янецького коменданта, яка була вакантною після Юзефа де Вітте. Призначення Орловського було вигідним для Чарторийського з погляду опіки над його маєтками на Поділлі (особливо після розриву зі Станіславом-Феліксом Потоцьким).
Орловський перед виїздом із Варшави двічі приймав делегацію міста Кам’янця, що прибула на сейм, а наприкінці грудня вирушив на нове місце праці. Начальником фортеці він пробув три роки з невеликим хвостиком - до січня 1793 р.

«ЯКИЙ Є І ЯКИМ МАЄ БУТИ»

Як зазначила Рената Круль-Мазур, новий комендант зазнав шоку, ознайомившись із Кам’янцем. Реальний стан міста разюче відрізнявся від розхожого твердження про непереможну фортецю.
Після ретельного обстеження Кам’янця Орловський у квітні 1791 р. направив до військової комісії тривожний рапорт «Стан кам’янецької фортеці - який є і яким має бути». У рапорті, як і в листі від 14 травня того ж року до троцького посла Міхала Залеського, пояснював, що доведення фортеці до належного стану без залучення мільйонних фундушів (благодійних пожертв) неможливе. І все ж новий комендант упродовж двох років значно модернізував оборонну систему міста та замку (опис виконаних робіт є в листі Орловського до Яна Альбертранді, що зберігається в бібліотеці Польської академії наук у Кракові).
Працю Орловського високо оцінив Косцюшко, який на прохання кам’янецького коменданта інспектував місто над Смотричем у жовтні 1791 р.
Після доведення Кам’янця до стану «прийнятної обороноздатності» Орловський наприкінці 1791 р. розпочав опрацювання розлогих планів осучаснення фортеці. Для цього досяг згоди військової комісії на направлення до Кам’янця фортифікаційної комісії. Цим намірам завадила російсько-польська війна 1792 р. та другий поділ Польщі, що стався наступного року.

КОЛИ В КАТЕРИНИ РОЗВ’ЯЗАЛИСЯ РУКИ

Ситуація з кожним днем ставала все напруженішою. Чотирирічний сейм, що проходив у 1788-1792 рр., з ініціативи групи патріотично налаштованих реформаторів на чолі з Гуґо Коллонтаєм 3 травня 1791 р. ухвалив Конституцію Речі Посполитої. Це була перша в Європі та друга у світі конституція (після конституції США). До реформ Чотирирічного сейму й особливо Конституції 3 травня вороже поставилися в Петербурзі, оскільки вони зміцнювали Річ Посполиту й виводили її з-під опіки Росії.
Після укладення Росією в січні 1792 р. Ясського мирного договору з Туреччиною в Катерини II розв’язалися руки: вони отримала змогу значно більше уваги приділити ситуації в Речі Посполитій. У Петербурзі вважали, що Варшава перетворилася на друге після Парижа революційне вогнище в Європі й загрожує усталеному порядку. Це стало ідеологічним обгрунтуванням російського втручання в польські справи. Безпосередній привід для нього Катерині II дали польські магнати проросійської орієнтації - запеклі вороги реформ Чотирирічного сейму Станіслав-Фелікс Потоцький, Франциск-Ксаверій Браницький і Северин Ржевуський. Заохочувані купкою менш впливових магнатів й за підтримки Катерини II, вони 27 квітня 1792 р. підписали в Петербурзі Акт генеральної конфедерації. З тактичних міркувань «Акт» був датований 14 травня 1792 р., а місцем його появи названо Торговицю (нині село Новоархангельського району Кіровоградської області). За назвою цього містечка конфедерацію стали йменувати Торговицькою. Вона оголосила війну реформам Чотирирічного сейму та королю.

ТРИМАВСЯ, ТРИМАВСЯ І НЕ ВТРИМАВСЯ

Орловський був гарячим прихильником Конституції 3 травня. Під час російсько-польської війни 1792 р. він, відповідно до наказу, зачинився з майже тритисячним гарнізоном у фортеці.
Герб «Хомонто»У червні та липні 1792 р. Орловський листувався з королем і князем Юзефом Понятовським (племінником короля), які задумували вислати на Поділля підрозділ під командуванням Войцеха Турського та викликати там при допомозі Орловського партизанський рух. Орловський відмовляв князя Юзефа від такого задуму, аргументуючи це тим, що в околицях мало прихильних обивателів, натомість багато настраханих.
Розташовані в околицях Кам’янця підрозділи Торговицької конфедерації були занадто слабкі, аби зважитися на здобуття міста. Тому маршал Торговицької конфедерації Станіслав-Фелікс Потоцький пробував 18 липня 1792 р. схилити Орловського вступити до конфедерації та віддати їй фортецю, але отримав рішучу відмову. Не схилила його до того ні звістка про участь короля в Торговицькій конфедерації, ні спрямовані до нього в серпні дві королівські відозви.
Орловський пристав до конфедерації тільки 7 вересня 1792 р. після третього звернення Станіслава-Августа та значною мірою під натиском міста і гарнізону. Лідери Торговицької конфедерації не мали наміру позбавити його керівництва фортецею, не хотів того й сам Орловський. У грудні він «подякував за командування» у Варшаві, проте в січні 1793 р. остаточно покинув Кам’янець і формально здав керівництво перед властями конфедерації в Гродно.

ПІСЛЯ КАМ’ЯНЦЯ

Здавши службу, Орловський перебував у Галичині. Є достатні підстави вважати, що він був пов’язаний конспіративною діяльністю напередодні повстання. Після ж вибуху повстання 1794 р. Орловський повернувся до армії. 29 квітня Тадеуш Косцюшко, який очолив повстання, підвищив його до генерал-лейтенанта. На початку червня, після усунення Станіслава Мокроновського, Косцюшко призначив Орловського комендантом Варшави та збройних сил Мазовецького князівства. Орловський не тільки мав фахові знання та досвід, набутий у Кам’янці, але й був належним кандидатом з політичної точки зору. Косцюшко міг розраховувати на його повну відданість, зважаючи на багатолітню дружбу. Водночас Орловський був у добрих стосунках із провідними військовими діячами - як із Юзефом Зайончеком (до речі, уродженцем Кам’янця-Подільського), так і з Міхалом В’єльгорським чи князем Юзефом Понятовським. Також в очах польського короля Станіслава-Августа Орловський був людиною, що «гідна віри».
Після поразки повстання Орловський оселився в Пулавах, у маєтку Чарторийських. Зацікавленість і діяльність Орловського не обмежувалися тільки справами військовими й адміністративними. Навчання в рицарській школі, в Академії малярства в Парижі, кількарічний побут у Франції та багаторічний зв’язок із Пулавами зробили з Орловського освіченого представника епохи просвітництва. Він був активним учасником культурного життя двору Чарторийських, захоплювався книжками, особливо філософськими працями.
Помер Юзеф Орловський 28 грудня 1807 р. Поховали генерала на цвинтарі в Коньсковолі за кілька кілометрів від Пулав.
Орловський не був одружений. Його намагання добитися руки Констанції Нарбутівни, доньки лідського підкоморія, не мали ефекту. Також почуття до Анни, доньки мазовецького старости містечка Лів Тадеуша Грабянки, з її боку обмежилося тільки симпатією.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку