МІСТО, ЯКЕ БУДУЄМО МИ

День архітектури – це завжди привід зняти рожеві окуляри й поглянути на Кам’янець прискіпливо, без зайвих сентиментів. Спробувати побачити його очима сторонньої людини, яка ще не встигла піддатися чарам старовинного міста, подумати про його нагальні потреби і перспективи.

Ми не будемо зачіпати Старого міста, адже нині саме Новий план вимагає до себе особливої уваги, і саме на ньому зосереджено найбільше нагальних проблем. Застарілий житловий фонд, незавершені будинки й «шанхаї», які псують вигляд міста, архітектурний хаос на центровій вулиці – Соборній, яку ніяк не вдається зробити пішохідною, нові будови, що своїм виглядом не бажають гармонійно вписуватись у міське середовище, і багато іншого.

Поза сумнівом, ми всі хочемо, аби обличчя нового Кам’янця не суперечило поетичному образу «Квітки на камені», тож і спробуємо з’ясувати, яким воно має бути, від кого залежить і що стоїть на заваді.

НЕ ВСЕ ТЕ ПАМ’ЯТКА, ЩО СТАРЕ

Масове будівництво в місті житлових будинків у 60-70-ті роки створило дах над головою тисячам кам’янчан. У районі залізничного вокзалу піднявся цілий житловий масив, який за тогочасною модою назвали Черемушками. Зручно розташований, зелений і затишний мікрорайон полюбився мешканцям міста, однак вік його будинків нестримно рухається до пенсійного, термін експлуатації найстаріших із них практично вичерпано – 148 будинків зведені понад півстоліття тому. Діряві дахи й зношені інженерні мережі – це головні хвороби будинків на Черемушках, що в недовгому часі призведуть до аварійного стану. На їх латання потрібні колосальні кошти, яких місто, на жаль, не має.

Однак департамент містобудування і архітектури пропонує значно ефективніший спосіб вдихнути життя в старі будинки і продовжити термін їхньої експлуатації ще принаймні на років 50. Причому залучити для цього кошти інвесторів. Така реконструкція передбачає повну заміну інженерних мереж, утеплення стін, заміну вікон і дверей, при потребі – підсилення фундаменту, і головне – надбудову мансардного поверху з легких матеріалів, без використання цегли, який і стіни не перевантажить, і проблему дірявої покрівлі вирішить, і при цьому будуть створені нові квартири.

– Добудова мансардного поверху не є чимось новим для нашого міста, такий проект уже було реалізовано на одному із будинків у районі аграрно-технічного університету, – коментує директор КП «Добробут» Андрій ВІННІЧУК. – Якби вдалося провести таку реконструкцію в будинках на Черемушках, ми змогли б вирішити питання із протіканням дахів, які потребують капітального ремонту. З фінансового боку, якщо вибирати між якісним ремонтом покрівлі та добудовою мансардного поверху, то краще другий варіант.

До слова, в деяких містах України інвестори вже зрозуміли, що будівництво мансард – це золоте дно, а столиця переживає справжній «мансардовий бум». Щоправда, не завжди все відбувається в рамках закону, не обходиться без зловживань і скандалів, однак, принаймні, ефективність і вигода такої реконструкції вже підтвердилася на практиці. В Кам’янці ж до нової ідеї поки що приглядаються, інвестори за цей проект наразі не беруться.

– Звичайно, ідеально було б, якби знайшовся інвестор, який би взявся переселити мешканців тих будинків у нові комфортні квартири, старі будинки зніс, а на їхньому місці збудував новий житловий масив за всіма вимогами сучасного будівництва, – вважає голова міського осередку Спілки архітекторів України Віктор РУДЮК. – Адже будинки на Черемушках не тільки фізично, а й морально застаріли – це тісні й незручні для життя «хрущовки». Однак на сьогодні це з галузі фантастики.

Запропонована реконструкція здатна покращити стан цих будинків і продовжити їхній термін експлуатації, однак реалізувати цей проект буде доволі непросто. Наприклад, виникнуть юридичні питання, оскільки всі мешканці будинку повинні дати згоду на будівництво на горищі, бо це їхня спільна власність. До того ж для них виникне багато незручностей під час виконання робіт, хоча зрештою їх умови життя буде значно покращено.

Головний архітектор міста Ігор ПИРІЖОК погоджується з тим, що ідея реконструкції Черемушок наразі виглядає утопічно.

– За нашими підрахунками, орієнтовна вартість такої реконструкції – близько 15 мільйонів гривень на сім будинків, – пояснює Ігор Володимирович. – Але не треба забувати: якщо сьогодні ці будинки якось не підтримати, не знайти способів співфінансування, то завтра доведеться вирішувати проблему аварійних будинків, з якими вже нічого не можна буде зробити.

Втім хіба цей один район у місті потребує оновлення? Цілі квартали «шанхаїв» заполонили центральну частину міста, одно- і двоповерхові старі приватні будинки без зручностей, проходи між якими нагадують лабіринти, а подвір’я захаращені вуличними туалетами й напіврозваленими сараями. Старовина, яка не лише не варта збереження, а ще й несе загрозу мешканцям, оскільки є розсадником антисанітарії, притулком щурів і бездомних тварин, а найстрашніше – тут часто виникають пожежі.

Однак і ці райони ще не скоро дочекаються реконструкції, адже нині все житлове будівництво ведеться за приватні кошти, і, звичайно ж, інвестору вигідніше будувати на вільній ділянці, ніж домовлятися з місцевими мешканцями, надавати їм інше житло, розчищати майданчик від старих споруд тощо.

– У нас є восьмиквартирний будинок на вул.Драй-Хмари, 24, який 2009 р. в аварійному стані був переданий приладобудівним заводом у комунальну власність, – наводить приклад із практики Ігор Пиріжок. – Коли постало питання, що з ним робити, то, поза всяким сумнівом, слід було б знести, а на його місці збудувати новий. Біля цього будинку розташовано ще декілька приватних, можна було б отримати цілий квартал і в його межах зробити нову сучасну забудову. Але коли можливі інвестори – один, другий, третій – почали рахувати, скільки квартир доведеться віддати, які проблеми вирішувати з незаконними господарськими спорудами і благоустроєм території, то їм не дуже зійшлася економіка. Заміна старої забудови – це наразі непідйомний проект як для міста, так і для приватного інвестора.

ВИПРОБУВАННЯ ГЕНПЛАНУ НА МІЦНІСТЬ

«Хто платить – той і замовляє музику» – за цим принципом відбувається будівництво у Кам’янці-Подільському. Чимало великих і малих новобудів виростають у різних куточках міста, і, відверто кажучи, далеко не всі вони радують око.

Звісно, є в місті забудовники, котрі справді зводять гарні будинки і навіть цілі житлові масиви з інфраструктурою, однак є й такі, за якими тягнеться шлейф скандалів, котрі за всяку ціну намагаються будувати що і де їм заманеться, незважаючи на містобудівні обмеження чи звичайну людську порядність. І всі ці нові будинки, хочеш не хочеш, формують нове обличчя нашого міста. Чи має департамент містобудування і архітектури хоч якийсь вплив на таких забудовників?

– На сьогодні, в межах новоприйнятих законодавчих актів, ми на них можемо впливати тільки на стадії підготовки допроектної документації, тобто на стадії видання містобудівних умов і обмежень, – розводить руками головний архітектор. – Далі ж за розробку і погодження проектної документації відповідальність повністю несе проектант, контроль здійснює інспекція Держархбудконтролю, яка наділена всією повнотою влади стосовно будівництва, а використання земельної ділянки контролює Державна інспекція сільського господарства у Хмельницькій області. Тому якщо ми таки бачимо порушення, то можемо впливати лише через Держархбудконтроль. Я, згідно з нашим законодавством, не маю права навіть зайти на будівельний майданчик без попередження, тому що це вже буде розглядатися як якісь корупційні дії.

Сьогодні місто перебуває у парадоксальній ситуації, коли є затверджений Генеральний план, який визначає низку містобудівних обмежень у різних зонах, однак на практиці міська влада не має повноважень примусити забудовника їх дотримуватись!

– Забудовник має гроші, він знає, чого хоче, і, на жаль, саме він диктує умови, – коментує Віктор Рудюк. – Архітектору і міській владі залишається лише десь за допомогою дипломатії, десь батогом, а десь пряником згладжувати якісь неприйнятні варіанти. Архітектор далеко не завжди може вплинути на результат, тож від ментальності інвестора і його смаків залежить те, що нам усім врешті-решт доведеться споглядати.

Справжнім випробуванням Генплану на міцність стали намагання департаменту містобудування і архітектури та міського відділу охорони культурної спадщини приборкати кількох норовливих забудовників, котрі хазайнують на власний розсуд не де-небудь, а в охоронній зоні НІАЗу «Кам’янець». Зокрема, один із них вперто зводить 7-поверховий будинок на краю каньйону, на вул.Пушкінська, 26 – в зоні, де обмеження висотності, згідно з опорним історико-архітектурним планом, становить 15 м.

Проти цього будівництва розгорнулася справжня війна, задіяні інспекція Держбудконтролю й Міністерство культури, котрі вже надіслали забудовнику приписи з вимогою зупинити будівництво й привести проект у відповідність до обмежень. Однак монолітно-бетонний каркас щодня продовжує рости, а забудовник готує історико-архітектурне обгрунтування на семиповерхівку, з яким розраховує перескочити через міську владу і затвердити вище – у службі охорони культурної спадщини у Хмельницькому та Міністерстві культури в Києві. Якщо йому це вдасться, буде створено нехороший прецедент, і висотки над каньйоном полізуть, наче гриби після дощу. Єдине, що можуть вдіяти у цій ситуації кам’янчани, – це писати нові листи й вимагати передання справи до прокуратури.

Однак чи не виглядає безглуздям те, що вигляд нашого міста визначаємо не ми самі, не обрана нами міська влада, а чиновники в обласному центрі чи аж у столиці, котрі Кам’янця, може, і в очі не бачили? То виходить, що громада міста в себе вдома не господар?

– Буквально вчора я отримав ось цей документ із облдержадміністрації про те, що погодження землевпорядної документації має відбуватися не в Кам’янці, а у Хмельницькому, – обурюється Ігор Пиріжок. – От у мене те саме запитання: а чи знають обласні чиновники ситуацію в Кам’янці-Подільському? Чи знають вони наші охоронні зони тощо? Мені на це відповіли: «А ви передайте нам свій Генплан!». То чому ж це хтось має сидіти за сто кілометрів звідси й вирішувати, як нам тут з вами жити? Це ж, напевно, неправильно, і ця вертикаль влади згори – велика проблема нашої держави. Було б добре, якби міське самоврядування було повноцінним господарем і якби ми могли повністю керувати процесами будівництва у власному місті – так живуть усі цивілізовані країни.

РОЗШИРЮЄМО ГОРИЗОНТИ

Отримавши головний документ – Генеральний план, Кам’янець-Подільський взяв курс на розширення своїх меж. Саме це завдання головний архітектор Ігор Пиріжок вважає одним із глобальних. Розширення планується за рахунок земель приміських сільрад.

– Вільних земель у місті під житлове будівництво та промисловість майже немає, залишились тільки землі Міністерства оборони, – пояснює Ігор Володимирович. – А місто живе не 10-20 років, а століттями, і рано чи пізно постане питання про земельні ділянки для розвитку виробництва. Вже навіть сьогодні тривають перемовини з однією німецькою компанією, яка бажає розмістити в місті виробництво сортового насіння.

Крім того, наше стратегічне завдання в розвитку міста – розробка проектно-кошторисної документації на оголошення деяких територій міста Кам’янця-Подільського (в південній частині міста) курортом державного значення. Це дало б змогу підтягнути додаткові інвестиції й створити нові робочі місця.

До речі, серед усіх знайдених генеральних планів Кам’янця (а їх аж 96!) одним із затверджених генпланів 1913 року вже передбачалося розширення міста майже в тих же межах – від Підзамча й до річки Мукші.

– Ще один проект, над яким завершує роботу наш департамент, – це «Червоні лінії вулиць», якого у Кам’янці досі не було, – продовжує Ігор Пиріжок. – Згідно з новим містобудівним законодавством, створено службу містобудівного кадастру, завданням якої є створення документації на кожну земельну ділянку і кожну будівлю, тому важливо чітко окреслити міські квартали в межах червоних ліній.

Також ми перейшли до наступного етапу роботи над Генпланом – до його деталізації. Розробляється проект зонування міста, який регламентує, як має розвиватися кожна із зон міста: житлова, промислова тощо. Буде детально пропрацьований кожний міський квартал.

На жаль, сьогодні працювати над такими глобальними й стратегічними проектами легше, ніж прибрати з обличчя міста такі «виразки», як заморожені будівництва (ну, неможливо примусити власника бодай підрихтувати фасад і зробити благоустрій території), «тимчасові споруди» (як-не-як, а кіоски і рекламні конструкції за рік принесли до скромного міського бюджету 1 млн. 160 тис.грн., та ще й дають змогу людям годувати свої сім’ї), самочинне будівництво (навіть якщо суд винесе рішення знести таку споруду – хто і за які кошти має її зносити?) тощо.

Проте щось же і добре відбувається: зводяться гарні будинки, створюються нові зони відпочинку, як-от, наприклад, Алея закоханих чи Магдебурзький сквер. Невдовзі обіцяють, що й на Соборній відбудеться масштабне будівництво підземного торговельного центру з благоустроєм вулиці. Може, таки вийде перетворити її на красиву й справді пішохідну територію, гідну статусу центральної вулиці міста?

Насправді дуже хочеться, аби кожна річ, яка створюється в нашому місті, – від багатоповерхівки і до маленької лавки у сквері, від великого майдану і до камерного дворика – все робилося з любов’ю до міста, з розумінням його краси й унікальності, зі смаком і тактовністю, з тим почуттям, яке наділяє ці речі особливою енергетикою й навіює бажання провести життя тільки в Кам’янці.