Влад ВОЛОШИН:«ЖУРНАЛІСТ ПОВИНЕН ГОВОРИТИ ПРАВДУ, А ЗНАТИ ІСТИНУ»
Його відеокамера, що звикла фільмувати жахливі картини війни, побувала в багатьох «гарячих точках» світу, та зрештою із таким же завданням опинилася на сході України. Після Південного Лівану, Сьєрра-Леоне, Таджикистану, Ліберії, Азербайджану, Кот-д’Івуару, Іраку, Конго український воєнний журналіст полковник Владислав ВОЛОШИН змушений знімати військові дії на своїй Батьківщині. Багато кадрів із зони антитерористичної операції, які сьогодні транслюють на центральних телеканалах, були зняті саме Владиславом, котрий, до речі, виріс у Кам’янці-Подільському. Наразі він виконує обов’язки директора Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України і, як військовий, бере до рук не тільки знімальну апаратуру, але й зброю. Про роботу воєнного журналіста в зоні конфлікту Владислав розмовляв із «ПОДОЛЯНИНОМ».
ДІСТАЄШ КАМЕРУ – І СТАЄШ МІШЕННЮ НА ПОЛІ БОЮ
«По суті, він мешкає в зоні АТО разом із військовими й постійно веде зйомки. Я бачив, як він їхав із солдатами на БТРі, котрий обстрілювали, і продовжував знімати», – пише про полковника Волошина один із журналістів «Громадського ТБ». Загалом же саме такі екстремальні зйомки Владиславової камери українцям дають можливість із середини бачити війну та події довкола неї.
– Я закінчив школу в Кам’янці-Подільському і вступив на факультет журналістики до Львівсько-
го вищого військово-політичного училища, – каже Владислав Волошин. – Згодом потрапив служити на Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України. Вперше відчути, що таке військова журналістика, мені довелося в Боснії та Герцеговині, згодом – і на інших війнах. Крім того, я служив у Кувейті та Іраку, виконував обов’язки і військового журналіста, і офіцера відділення військової та цивільної взаємодії, допомагав мешканцям Іраку після війни відновлювати засоби масової інформації, зокрема й телебачення. За свою роботу отримав медалі від НАТО та ООН.
З перших же днів антитерористичної операції на Донбасі Владислав фактично став її учасником. Саме він був одним із трьох бійців, котрі підняли український стяг над будівлею міської ради Слов’янська. А нещодавно на власній сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» полковник Волошин написав: «Прапор над Донецьком повішаю я. Клянуся!».
– Я – воєнний журналіст, від слова «війна», але також я – і військова людина. Для прикладу, звичайному кореспонденту не можна брати до рук зброї, а мені доводиться брати і автомат, і камеру. Звичайно, знімати війну – це вам не голлівудський фільм знімати. Часто доводилося працювати під час обстрілів. Інколи хочеш зафіксувати все, але зробити цього не можеш. Коли оператор дістає камеру, він стає першою мішенню на полі бою, адже противник бачить, що на нього щось наводять.
У Владислава є багато репортажів, зроблених під час реальних бойових дій, але, з його слів, під час обстрілів у кадр дуже мало чого потрапляє. Тому журналісту доводиться знімати все, що він бачить на війні та довкола неї, скажімо, її наслідки.
– Відомий угорський військовий кореспондент Роберт Капа свій прославлений знімок із назвою «Смерть республіканця» зробив фактично з окопу під час війни в Іспанії – він просто підняв руки з фотоапаратом і зняв. Ось в таких умовах доводиться працювати журналістам на війні. А воєнним до того ж потрібно не лише знімати, а й паралельно відстрілюватися. В зоні АТО в мене виходило декілька разів це робити – під час нападу на нашу колону в Слов’янську. Ти йдеш, знімаєш, а в тебе стріляють, за декілька метрів вибухи, міни. Переводиш камеру, а там уже тільки задимлений слід залишився. Сам вибух важко зняти. Та й взагалі війну фільмувати не дуже просто.
«ВІЙНА, ЩО ТРИВАЄ В УКРАЇНІ, ДЛЯ МЕНЕ – НАЙЖАХЛИВІША»
– Владиславе, Вам доводилося побувати в багатьох «гарячих точках» світу, а тепер виконуєте свій обов’язок в Україні. Як порівняєте різні військові конфлікти?
– Знаєте, кожна війна страшна по-своєму. Коли, наприклад, вперше зіткнувся з цим у Боснії, то для мене, людини, котра не бачила воєнних дій, а дивилася лише короткі зведення по телевізору, це було дуже жахливо. 
Я спостерігав, як сусід вбиває сусіда, як проводять етнічні чистки. Особливо важко було бачити, як під обстріли потрапляють діти.
Бував і на африканських війнах. Вони дуже жорстокі. Розумієте, якщо під час конфліктів у різних країнах людей беруть у полон, бойовики знищують населення тощо, то в Африці не просто вбивають, а відрубують, для прикладу, руки. Людина стікає кров’ю. Якщо не вмирає, то стає хворою, гниє, заражає навколишніх, перетворюється на біологічну зброю. Там гвалтують маленьких дівчаток.
В Іраку зовсім по-іншому – смертники підривають блокпости, воїни Ісламу влаштовують джихад. Людина може не зважати ні на що, просто йти далі, аби тебе підірвати. Це страшно.
Але війна, котра триває в Україні, для мене найжахливіша. Чому? По-перше, інтенсивність бойових дій, що ведуться на сході, – набагато вища, ніж на всіх тих війнах, котрі я бачив. По-друге, ця війна взяла від тих найгірше: тут гинуть діти, терористи підривають, є факти знущань над викраденими людьми, заручниками. А тим більше, ця війна ведеться в моїй країні, руйнує міста моєї Батьківщини.
Разом з українськими миротворцями ми багато літали гелікоптером. І навіть у Ліберії, Конго чи Кот-д’Івуарі, де точилися війни, наш гелікоптер після обстрілів повертався із двома-трьома пробоїнами, а тут… Розумієте, я разом із тими ж хлопцями-вертолітниками – над своєю країною, і моє завдання – розкидати над Слов’янськом інформаційні листівки, які попереджають місцевих мешканців про початок АТО і повідомляють про зелені коридори, котрими можна вийти. Так от, коли ми повернулися, наш гелікоптер був обстріляний, як решето. Він отримав близько сорока дірок, і ми тільки дивом врятувалися. Тому я й кажу саме про інтенсивність дій…
ВІД ВОРОГА – РЕГУЛЯРНА АРМІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ
– А що скажете з приводу командування АТО?
– Більшість генералів справді добросовісно й чітко виконують свої обов’язки і правильно воюють. Більшість наших офіцерів вчаться воювати, але досить грамотно це роблять. Проте Росія веде ще й інформаційну війну. На населення наводять паніку словами: «Все пропало, командири – тупі, неправильно командують, військових залишили, нас кинули, ніхто нічого не робить…». Усе це в 
багатьох випадках – саме інформаційна зброя нашого ворога.
Вже сьогодні Збройні сили України не такі, які були ще в середині весни, коли тільки почали брати участь в АТО. Наша країна готова виставити досить потужну армію. А коли добровольчі батальйони територіальної оборони отримають нормальне важке озброєння і техніку, вони теж будуть непогано воювати. Це підрозділи, які можуть захистити Україну від зовнішнього агресора.
Те, що сьогодні нас відтіснили з певної території Донбасу, поясню так: якби не втручалися Збройні сили Росії, антитерористична операція була б закінчена в лічені дні, ми б давно знешкодили тих терористів і бойовиків, і все було б добре. Втім тепер нам доводиться воювати проти регулярних підрозділів російської армії, яка має певний досвід. Та війна проти бойовиків досвіду додала і нам. Вона, як то не страшно, дала поштовх для розвитку воєнної науки в Україні, військово-промислового комплексу і відбудови самої армії.
– То наразі яке саме завдання Ви виконуєте в зоні антитерористичної операції?
– Моя робота – показувати, як діють українські підрозділи, що беруть участь в АТО, і фіксувати все, що відбувається навколо війни, тобто на тій території, яку ми звільняємо від бойовиків і сепаратистів. Звичайно, ЗМІ можуть розповідати з двох сторін – показувати одну правду й іншу, адже в кожного вона своя. Журналіст завжди повинен показувати і говорити тільки правду. Але знати він має істину.
– Владе, де використовуються Ваші сюжети, зняті на сході?
– Сьогодні Центральна телерадіостудія Міністерства оборони виробляє кілька телевізійних проектів, які українські глядачі можуть бачити на своїх телеекранах. На Першому Національному двічі на день виходить програма «Час Ч», на каналі «Рада» щотижня транслюють телепередачу «Військова рада». Щонеділі на каналі всесвітньої служби УТР виходить програма «Служу Україні», на Еко-ТV – «Військовий вісник», на «Тонісі» – «Армія». Крім того, обласні державні телерадіокомпанії транслюють «Захисник Вітчизни».
До того ж зняте нами відео в своїх телесюжетах використовують більшість телевізійних каналів – українських і закордонних. З нього монтують новини. Адже часто трапляються ексклюзивні кадри, оскільки військовим журналістам легше потрапити туди, де тривають бойові дії. Крім того, ми самі – люди військові й діємо в складі підрозділів. До речі, перебуваючи на військових завданнях у «гарячих точках», я дуже часто зустрічався з кам’янецькими військовими. Хочу сказати, що вони – одні з найкращих.
