НОТАТКИ ПРО ЇХНІ СТАТКИ
Хіба ми дізналися про щось принципово нове, коли наші чиновники й народні обранці задекларували свої статки? Хіба ми не знали, що вони набагато багатші, ніж ми, простий народ, чиєю невтомною працею якраз і створюються всі багатства України? Хоча гроші-то заробляємо ми, але ж їх розподіляють і фінансові потоки контролюють-то вони! Тож здивувало не те, що вони багаті, а надто неприємно вразило (просто через край!), наскільки багато з них багатші, ніж ми собі уявляли! І це після Революції Гідності! І це тоді, коли третій рік точиться війна на східних рубежах держави!
Народ здавна помітив, що безсоромні очі все перекліпають. Тож у багатіїв із мільйонними статками є реальна надія, що після оприлюднення їхніх електронних декларацій, котрі явно зашкалюють, ми пошумимо, достатньо настьобаємося над ними - «готівковими богатирями», тим самим випустимо пару, а вони і надалі неприродно багатітимуть. А щоб ми наївно вірили в їхнє щире вболівання за долю народу, вони і далі полум’яно говоритимуть із високих трибун правильні слова, світитимуться у храмах під час релігійних празників, найкращими словами вітатимуть нас зі святами, якнайголосніше гукатимуть: «Слава Україні!».
Що ж робити нам? Передусім, самим будувати своє щастя, не упускати щонайменшого шансу себе реалізувати, не покладатися на те, що хтось подбає про тебе, якщо ти сам про себе не подбаєш. Подруге, під час чергових і позачергових виборів їм украй, як повітря, потрібні наші голоси. Тоді вони нас задобрюватимуть усякими подачками - нібито з барського плеча, а насправді з того, що ми їм саміто і заробили. Спробуймо обминути цей підступний гачок!
Не забуваймо також, що крапля камінь точить. Заповнення електронних декларацій - це вже не крапля, а добрячий дощ на голови наших можновладців. У повітрі навіть грозою (серйозною загрозою!) запахло!
Ще один аспект: чи щасливі ті, що мають надмірне багатство, входять до вищих ешелонів влади? Досить згадати печальну долю Михайла Чечетова, який викинувся з вікна власної квартири на сімнадцятому поверсі, щоб засумніватися в цьому.
Навпаки, можна бути щасливим, живучи на хуторі, як, наприклад, герой одного з віршів, написаного 1960 року російським поетом Миколою Рубцовим, добрий Філя. Він живе на хуторі «в избе деревянной, без претензий и льгот», «без газа, без ванной», «ест любую еду». Із розваг тільки: «Филя ходит в долину, Филя дует в дуду!». Завершується вірш так: «Мир такой справедливый, даже нечего крыть… - Филя, что молчаливый? А о чём говорить?».
Як бачимо, можна бути щасливим, знизивши свої потреби до крайньої межі. Напевно, наші чиновники були би щасливими, якби кожен із нас став ось таким добрим і невибагливим Філею з вірша поета. Але ж надворі не 1960-й, а 2016-й рік! І ще, як дотепно зауважив один політик, Україна - не Росія! Український народ, як засвідчили два Майдани в XXI ст., не звик, не хоче й ніколи не буде колективним безсловесним Філею! І це треба пам’ятати й щоразу згадувати нашим чиновникам і народним обранцям, коли вони збільшують свої статки, нажиті нашою непосильною працею. Тож, насправді, є про що говорити!
Олег БУДЗЕЙ.
P.S. Кожен, хто бажає дізнатися про статки місцевих декларантів, може зайти на сайт Національного агентства з питань запобігання корупції (public.nazk.gov.ua).
Там видно, скільки нерухомості та «рухомості» у наших перших осіб і чиновників, наскільки вони бідніші чи багатші від своїх дружин і дітей та чи не заважають їм спати розміри стосів купюр під подушками…