П'ятница, 30 Липня 2021 р.
9 Квітня 2021

ПОДВИЖНИЦЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ

Саме так можна сказати про жінку-легенду Станіславу ДЗЮБУ. Із цією яскравою особистістю пов’язана ціла епоха в історії Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, якому Станіслава Михайлівна присвя­тила 45 найкращих років життя.
На жаль, 2 лютого 2021 року вона відійшла у вічність.
А 12 квітня їй мало б виповнитися 85…

Народилася Станіслава Михайлівна в селі Лисівка Ярмолинецького району Хмельницької області. 1944 року на фронті загинув її батько – Михайло Савицький. Матері – Марії Моісеївні – довелося витримати всі страшні поневіряння того часу: смерть чоловіка, втрата житла, холод і голод. Зрештою, з маленькими дітьми на руках мо­лода вдова переїхала до Ка­м’янця-Подільського, де згодом удруге вийшла заміж за Стані­слава Баранецького.
Навчатися Стася пішла в жіночу школу №5 (тепер школа-інтернат), дитячі мрії тоді були недитячими, дитинство забрала Друга світова війна. Відчуття голоду і думки, як його вгамувати, витісняли всі інші, в тому числі й про навчання. Але школярка Стася старалася, їй подобалося вчитись, а мрія дівчинки була простою – шкільна форма. Родина не мала великих статків, жили в підвальному приміщенні у Старому місті, на вул.Руській, тому й одяг у дітей був дуже скромний. Мрія одягнути шкільну форму не здійснилася, оскільки після 7 класів Станіслава 1952 року вступила до Кам’янець-Подільського культосвітнього технікуму, де отримувала стипендію. Закінчила навчатися 1955-го, здобула спеціальність бібліотекаря.
Маючи від природи приваб­ливу зовнішність, ніколи не бу­-ла обділена чоловічою увагою, але серце і руку назавжди віддала місцевому парубку Михайлу Дзюбі, з яким познайомилася на танцях у «Клєтці» в міському парку. Вона – студентка «куль­ка» (тепер – коледж культури і мистецтв), він – працівник бу­дівельної організації. Згодом у подружжя народилися діти. Первістком був син В’ячеслав – 1956 р.н., а через три роки на­родилася донечка Тетяна. Проживши майже два десятки років у підвалі Старого міста, сім’я перейшла жити в новозведений батьком Михайла – Калістратом Дзюбою – будинок на Польських фільварках.
Із 1955-56 рр. за направленням Станіслава Михайлівна працювала завідувачкою сільської бібліотеки у с.Вірівка Ємільчинського району Житомирської області. Протягом 1957-58 рр. була на різних посадах у Будинку відпочинку облспоживспілки м.Ка­м’янця-­Подільського, діловодкою на військовій базі-3621, також працювала завідувачкою книжкового магазину, бібліо­те­каркою міськкому профспілки пра­цівників культури. З 1 січня 1963 року її прийняли в історичний музей, на посаду бібліотекарки. Після закінчення навчання (заочна форма) Київської філії Харківського державного інс­титуту культури, 1968 ро­ку, була пе­реведена на посаду наукової, а з 25 грудня 1969 р. – старшої наукової працівниці музею.
Саме тоді Станіслава Михайлівна була відповідальною за стан роботи відділу історії радянського періоду, активно проводила екскурсії по експозиціях, що були у Старій фортеці, та пам’ятках Старого міста, виступала з лекціями серед населення міста, на підприємствах, у сільських клубах і бібліотеках, організовувала зустрічі з передовиками виробництва, Героями Соціалістичної праці, вченими, художниками, письменниками, очолювала місцевий комітет профспілки музею. Під керівництвом Станіслави Дзюби було побудовано експозицію музеїв трудової слави на електромеханічному і металоштампувальному заводах Кам’янця.
1975 року Станіславу Михайлівну обрали депутаткою міськ­ради та членкинею виконкому.
В липні 1977 р., згідно із заявою Станіслави Михайлівни про перехід на інше місце роботи, її було звільнено з музею. Того ж року призначено завідувачкою загального відділу міськвиконкому, коли першим секретарем міськкому КПУ був Олександр Лєсовий. Але 1979 року вона повернулася до музею, де до 2009 року працювала на посадах старшої наукової працівниці, завідувачки відділу. Саме тоді Станіслава Дзюба ввійшла до складу робочої групи зі створення Меморіалу загиблих кам’янчан, який побудували у Сквері танкістів. Відповідаючи за період Другої світової війни, Станіслава Михайлівна підготувала картотеку на всіх загиблих воїнів-визволителів у березні 1944 року, була авторкою багатьох статей у місцевій пресі на військову тематику, декілька років вела на радіо рубрику «Знайомтесь з містом», разом із Миколою Дембіцьким була співавторкою книги «В боях за Кам’янець-Подільський», консультувала режисерів, які в Кам’янці знімали художні й документальні фільми. За сумлінну працю, високий професіоналізм була нагороджена знаком «Почесний працівник туризму України».
Станіславі Дзюбі як екскурсоводці доручали працювати з різними делегаціями державного рівня, оскільки в такі моменти саме екскурсовод уособлює наше місто, і від його майстерності, професіоналізму, манери подачі матеріалу, знань і залежало перше враження туристів про місто, яке після екскурсій Станіслави Михайлівни завжди було яскравим і позитивним.
Свої знання і навички пере­давала молодому поколінню, вчила бути нас справжніми музейниками, професійно робити свою справу, а головне – любити музей.
Пригадується один випадок із життя музею, в період про­ведення чергового фестивалю «Тер­ра-Героїка», коли було дано наказ усім працівникам і ту­ристам покинути територію фор­теці через зйомки дійства. Станіслава Михайлівна як чергова по об’єкту останньою залишала фортецю. Яким же було здивування, коли під час імпровізо­ваного бою на Замковому мосту через натовп глядачів і «штурмуючих» реконструкторів на­магалася проїхати міліцейська «сімка» з увімкненими сиренами, що оперативно виїхала на звук сигналізації в замку, яка спрацювала в результаті використання піротехніки. Хоча про той випадок і згадуємо жартома, але це свідчить про надзвичайну відповідальність і працівника музею, і служби, яка прибула на виклик.
Навіть уже тоді, коли немолода, але дуже енергійна жінка пішла з музею 2009 року на заслужений відпочинок, дочекалася внуків і правнучку, коли на жіночу долю ліг гіркий біль від втрати чоловіка, смерті сина, Станіслава Михайлівна продовжувала брати активну участь у громадському житті міста. Була керівницею клубу «Кам’янецькі зустрічі» при МБК, клубу «Надвечір’я», де збирались і цікаво проводили дозвілля ті, кому було далеко за 40, але душа залишалася молодою. Дуже часто на різних міських заходах своїм співом радував присутніх ветеранський хор «Квітка на камені», де Станіслава Дзюба була солісткою і ведучою. Також вона була членкинею міської ради ветеранів.
Здавалося, що у цій милій, водночас харизматичній жінці з яскравими ознаками лідера, яка завжди була в русі, час зупинився. Вона була натхненницею для того покоління, яке вважало, що пенсія – це коли ти залишаєшся наодинці зі старістю, бо вже дорослі діти мають своє життя, і що твоя життєва місія вже виконана. Станіслава Михайлівна і словом, і ділом, ентузіазмом і завзятістю вщент розбивала всі стереотипи такої думки.
«Не потрібно замикатися зі своєю самотністю у чотирьох стінах дому, поки ноги ходять, голова працює, серце кохає, – треба жити, насоло­джуватися і не озлоблюватися на життя, які б перешкоди не випали на нашу долю», – так відповідала Станіслава Михайлівна на запитання про феномен молодечої завзятості й оптимізму, незважаючи на досить поважний вік.
Послідовницею Станіслави Михайлівни, справи її життя стала донька – Карпова Тетяна Михайлівна, яка тепер працює заступницею директора Кам’янець-Подільського державного історичного музею.

Ольга ВЕНГРОВА, завідувачка відділу маркетингу, розвитку
та інвестування Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.