Вівторок, 24 Травня 2022 р.
18 Березня 2022

ВІЙНА ЗРОБИЛА НАС СИЛЬНИМИ І ЗГУРТОВАНИМИ!

Люди, які не знають, що таке втома… Це наші волонтери, надійний тил армії, який навіть динозавра на передову привезе, якщо військові попросять. А ще одягнуть, нагодують, допоможуть усім, хто цього потребує. З 24 лютого вся Україна поділилася на два табори: військові та волонтери. Кожен пише історію перемоги України по-своєму, а ми ще довго описуватимемо їхні звитяги. На щастя, історій волонтерських рухів буде дуже і дуже багато, адже в кожному селі, селищі, місті Кам’янеччини стає все більше і більше тих, хто кує перемогу України над рашистами.

У «РОЗМАЇ» РОЗГУЛЯЛИСЯ

«Сьогодні нашу з вами допомогу доставляли потерпілим у Харкові. 34 тонни – а це два вагони, передали людям, які так її потребують!
Ви дивовижні!!! Дякую всім, хто щодня долучається! На понеділок також будемо формувати вагони. Допомагайте, хто чим може. Усі разом ми сила!» – саме з таких слів останні 20 днів життя розпочинається день кам’янчанки, координаторки волонтерського пунк­ту в ЦКМ «Розмай» Світлани БУГАЄЦЬ. У кожному дописі вона дякує всім, хто долучається до допомоги, адже переконана, що ми всі – волонтери і бійці тилу. Вона, як ніхто, добре це знає, адже у волонтерстві вже 8 років.
Доки директор «Розмаю» Володимир КУСІК захищає нашу землю у війську, працівники Центру культури та мистецтв на чолі з заступником директора Романом КУКУРУДЗОЮ, а також людьми, які до них приєдналися, «розгулялися» на повну. Що­правда, нині не до пісень і танців, але допомагати вони вміють добряче ще з 2014 року. Працюють на всіх можливих напрямках: щодня тут формують вантажі для різних міст України, пакують необхідне для військових і тероборони, допомагають переселенцям знайти житло, оговтатися від пережитого, одягають їх, видають продукти та засоби гігієни.
Скажімо, Олександра ГАНІНА формує коробки ліків військовим на передову (джгути, бинти, кровозупинні, антибіотики, знеболювальні). Крім того, дівчина займається пошуком препаратів для діабетиків і гормонозалежним людям, яким необхідно приймати їх щоденно, співпрацює з лікарями та закордонними клініками. Волонтерки також допомагають молодим мамам дитячим харчуванням, памперсами та необхідним для малюків.
Усі приміщення закладу культури зайняті, люду скрізь багато: в одних плетуть маскувальні сітки, в інших роблять джгути, пакують речі, продукти, які зво­зять з усієї області. Вчать тут усі один одного, бо якщо є бажання допомогти, то навчишся всьому.
За час війни під керівництвом Галини КОРОТЕНКО, яка в мирний час є керівницею народного театру «Тандем», зробили та відправили в потрібні місця біль­-
ше як 200 маскувальних сіток. Це складна, злагоджена робота багатьох людей: тих, хто плете, хто ріже тканину, хто приносить речі, які згодом використовують для плетіння.
– Приходять до нас багато не лише кам’янчан, але й переселенців, які хочуть допомогти, – каже Світлана Бугаєць. – Молоді люди різних професій знаходять собі роботу. Для прикладу, фотограф Сергій Захарченко, який приїхав до нас зі столиці, робить фотокартки. Ерік, Нікіта, Тіна, Тетяна, Сергій, Олек­-сій Сорокін із Донецька, Києва, Маріуполя допомагають у сортуванні одягу. Такого національного піднесення, єдності не було в нашого народу давно, і я цим пишаюся. Усю нашу велику родину, яка щоденно трудиться, та всіх переселенців годує кафе «Затишок», зокрема талановитий кухар Сергій Зілінський.
Не можемо не поділитися і не розповісти про наших трудівниць- бджілок, які невтомно працюють у сільських клубних закладах Кам’янець-Подільської міської терито­ріальної громади. Від усієї душі та щирого серця наші незламні люди несуть допомогу з кожного куточка Колибаївки, Смотрича, Княгинина, Лісківців, Нагорян, Ходорівців, Ост­рівчан, Рихти, Червоної Чагарівки, Вільхівця, Зіньківців.
Мешканці не лише нашої громади, а й усієї України максимально згуртувалися в тяжкі часи і стали могутнім тилом для непереможних Збройних сил України. Підтрим­ка, зібраність та оперативність громад просто захоплюють. Скажімо, ГО «Прозора громада» Маківської ТГ волонтерить від початку бойових дій. Із ними тримаємо постійний зв’язок завдяки активісту Івану ПАШТЕПІ. Більше як пів сотні членів громадської організації працюють щоденно, щоб зібрати необхідну допомогу для наших бійців і цивільних, які потрапили в епіцентр військових дій.
Жителі села Жердя передали ту­шонки і кошти, за які придбали спорядження для військових Гостомеля. Гуківська ТГ передала понад 80 відер готової продукції та соління. Кухарі з Нової Ушиці привозили готову продукцію для місцевих вої­нів. Господині Голоскова, Улянівки і Кептенців Гуменецької ТГ ліпили вареники та пекли печиво. Також усі тергромади нашої області підтримали овочами й консервація­ми. Ковбасними виробами забезпечує Олександр Макогон. Щоденно свіжий хліб надає Андрій Ванат.
Хочу акцентуватися й на інших бійцях тилу. Саме вони допомагають воїнам нас захищати. Сотня чоловіків згуртувалися і організували мініпідприємство з виготовлення металевих конструкцій. Сергій Бугаєць, Андрій Бабенко, Олександр Полатайко, Олег Григоренко, Вадим Остафійчук, Миколай Матюк із друзями та знайомими варили, різали, фарбували, монтували… І в результаті «їжаки» великі й малі, з ланцюгами і без поїхали в Бучу, Ірпінь, Вишневе, Бородянку. Долучилися всі й фінансово. Вадим Кор­нієнко організував купівлю лопат, бензопили, плівки, плащів від дощу, молотків, сокир, цвяхів – все для обладнання блокпостів і не тільки. Наші чоловіки – справжні воїни незалежно від місця перебування. Усіх, хто сьогодні допомагає, неможливо перерахувати в одній
публікації, бо війна нас зробила сильними та згуртованими!
Волонтерять хлопці, які щодня вирушають в гарячі точки на бусах. Сергій із Боярки, Тарас, Андрій та Ігор з Києва, Дмитро, Сергій Гуменний зі Львова, Андрій Рибак. Вони знають, що таке немає дороги і вибухи позаду машини!
Мають і найстаршу волонтерку центру – генерала волонтерського руху 90-літню Фросину Шупарську. Її називають таліс­маном, а жінка і не підводить, приходить щодня, адже за роботою не так хвилюється, відчуває себе потрібною, надійною захисницею тилу навіть у такий вік.
Але найважливіше для волонтерів, коли отримують повідомлення: «Все отримали, щиро дякуємо»… Тоді точно знають, що недоспані ночі, зірвані руки і нелюдська втома не були даремними.