Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.07.2012

ВИБОРИ-2012: ВИБІР БЕЗ ВИБОРУ?

Чомусь вважається, що 3, а особ­ливо 7 - це щасливі (чи, принаймні, чарівні, магічні) числа. Через три дні стартують перегони, які через три місяці дадуть нам вищий законодавчий орган України сьомого скликання. Причому в ході цих перегонів незалежній Україні виповниться 21 рік (три по сім). Так хочеться вірити, що нарешті ми матимемо той парламент України, в якому її найкращі сини та доньки забезпечать славній неньці найщасливіше в світі життя. Чи хоча би зроблять усе для того, щоби ми нарешті повірили: і в Україні можна щасливо та заможно жити. А не принизливо виживати на мізерні зарплати і не менш мізерні пенсії та стипендії на тлі надзвичайно розкішного життя нашої «елітної» верхівки. 
На жаль, із кожним новим скликанням віра в чудодійну силу нашої Верховної Ради все тане й тане. Щоразу в ході передвиборчих перегонів нам пропонують послуги самісінькі кандидати-ангели, вимальовуючи казкове майбутнє, чи навіть сучасне - на кшталт покращення життя вже сьогодні. А подивишся на роботу обраного з тих ангелів парламенту - так там ледь не одні чорти засідають. І надії, що сьомі перегони стануть щасливим винятком, практично немає. Утім не поспішатимемо з передчасними висновками, а спробуємо за три дні до старту тверезо оцінити: що ми маємо сьогодні та що зможемо мати через три місяці.
Свого часу наші народні обранці, щоб довше служити на благо народу, збільшили термін своїх повноважень із чотирьох до п’яти років. Утримання 450 депутатів і чималого персоналу, що обслуговують їхню діяльність, виливається народові в чималу копієчку. Торік журналіст Сергій Лещенко підрахував: щонайменше 700 тисяч гривень українські платники податків щороку виділяють на одного депутата. За п’ять же років 450 наших обранців «з’їдять» щонайменше півтора мільярда гривень народних грошей. А якщо зважити на те, що сьогодні плідна законодавча діяльність парламенту ледь не звелася до диригентського помаху Чечетова та віртуозної гри на пультах для голосування кількох десятків піаністів-кнопкодавів, то чи не завелику ціну платить народ за цю карикатуру на справжній парламентаризм, за це ганебне посміховище на очах усього світу? А недавнє голосування в другому читанні за закон «Про основи державної мовної політики» з порушенням усіх можливих процедур розгляду питань порядку денного взагалі можна кваліфікувати як тяжкий груповий кримінальний злочин, що тягне на чималий термін ув’язнення для кожного із співучасників.
Ще один цікавий момент. П’ять років тому дві політичні сили, очолювані Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком, здобули на всенародних виборах перевагу (228 місць у парламенті проти 222) над трьома політичними силами, очолюваними Віктором Януковичем, Петром Симоненком і Володимиром Литвином. Щоправда, два роки тому Віктор Янукович переграв на президентських виборах Юлію Тимошенко. Але якщо зважити, що в другому турі проголосувало тільки 69% виборців, що з них тільки 49% віддали симпатії лідерові регіоналів, то фактично Віктор Федорович заручився довірою тільки третини дорослого населення України, а дві третини йому такої довіри не виявили. Проте законодавчо він цілком легітимно посів найвищий державний пост. І за ці два роки і без того неміцний український парламентаризм перетворився на вкрай потворну диригенто-кнопкодавчу модель без жодного натяку на повнокровну законодавчу діяльність. А Юлія Тимошенко та Юрій Луценко, очільники сил, які здобули сумарну більшість у парламенті, вже не один місяць споглядають на всю цю чудасію із-за грат. От і маємо: народ п’ять років тому задав на виборах одну орієнтацію політичних сил у парламенті, а той у ході роботи свавільно поміняв її на протилежну.
А тепер додамо сюди те, що бездарно було розтринькано колосальні здобутки Помаранчевої революції, тож нині годі сподіватися на відчутний народний протест. Сьогодні немає достатньої довіри до влади, немає достатньої довіри до опозиції. Нарешті, немає достатньої довіри і до тих, що приміряє на себе шати третьої сили. І таке враження, що попереду на нас чекають не три місяці інтелектуального змагання талановитих програм, ідей, а три місяці остогидлої політичної тріскотні, яка завершиться тим, що в новому парламенті ми побачимо 60-70% старих облич, добре нам знайомих із попередніх скликань. А 30-40% новачків, що в основному пройдуть по мажоритарних округах, навряд чи зможуть суттєво вплинути на правила гри, які встановлюватимуть старожили парламентських битв.
Одним із таких новачків, що восени цього року освіжать парламентські лави, може стати кам’янчанин Володимир Мельниченко. По-перше, він член ключової в сьогоднішньому по­лі­тичному житті Партії регіонів. Більше того, він очолює Кам’янець-Подільську міську організацію цієї партії. По-друге, вже другий рік є депутатом обласної ради. І за цей час Володимир Володимирович розгорнув таку кипучу та настільки предметну діяльність, дуже детально висвітлювану засобами масової ін­формації, що його конкурентам важко буде щось реальне протиставити йому під час передвиборчих змагань. Колись поділь­ський поет Іван Іов написав баладу про те, як колгоспного бригадира приймали в комуніс­тичну партію і як за нього дружно проголосували пшеничні рост­ки, що зійшли на полі. Так і сьогодні за майбутнє депутатство Володимира Мельниченка дружно голосують лавочки, що шеренгами стоять на Соборній, комунальні автобуси, що чітко курсують міс­том, природний газ, що недав­-но прийшов у низку ка­м’янецьких сіл. І цей список пред­­метних голосувальників мож­­на продовжити. Немаловажно і те, що Володимир Володимирович працює у тісному тандемі з міським 
головою Михайлом Сімашке­вичем. Тож і не дивно, що соціологічне опитування (його під-
сумки «Подолянин» опуб­лікував 6 липня), навіть якщо воно і зроблене у кращих передвиборчих традиціях, від­дає Мельниченку беззастережну перевагу на майбутніх виборах серед міських ви­борців - 37,7% проти 23,7% у найближчого конкурента Рости­слава Яреми.
Звісно, що передвиборчі перегони можуть викинути чимало коників, тож омріяний депутатський мандат може потрапити і до кишені іншої достойної людини. Але напередодні старту виборчої кампанії природним було прагнення відверто поговорити про наболіле з лідером електоральних симпатій. Наша розмова з Володимиром Мельниченком тривала понад годину, тому, зважаючи, що газетні шпальти не гумові, доведеться обмежитися найголовнішим із обговореного.
- Володимире Володимировичу, наскільки Вам подобається робота нинішньої Верховної Ради?
- Сьогодні робота Верховної Ради дуже сильно заполітизована, є майданчиком для піар-акцій. Те, що робиться у Верховній Раді, мені як громадянину не подобається. На моє глибоке переконання, депутат Верховної Ради повинен бути безпартійним, представником громади.
- То Ви вийдете з Партії регіонів, коли потрапите до Верховної Ради?
- Я балотуватимуся як самовисуванець, а не від якоїсь по­літичної сили. Але те, що я причетний до Партії регіонів, дає мені сьогодні певні можливості. Я знаю багато представників Партії регіонів. Незважаючи, хто виграє вибори - опозиція чи влада, вертикаль влади залишається за Президентом. І дуже багато питань, важливих для округу (міста Кам’янця-Подільського та двох районів - Кам’янець-По­дільського та Новоушицького), все одно вирішуватиметься у великих кабінетах влади. І моя партійність дасть мені перевагу, коли потрібно буде зайти в ці кабінети та вирішити конкретне питання для людей...
- …будучи членом Партії регіонів.
- Я не виходжу з Партії регіонів. Але йду на вибори як незалежний кандидат.
- То виникає досить велика суперечність. Ви, з одного боку, йдете від громади. З другого боку, є партійні структури, які вимагатимуть від Вас певних дій. Чечетов чи хтось на заміну Чечетову махатиме рукою, а Ви просто станете одним із кнопкодавів Верховної Ради.
- В жодному разі я не буду кнопкодавом. Та і як на мене зможе впливати партія, якщо я піду на вибори самовисуванцем?
- Партія, напевно, працюватиме на Вашу перемогу. Як голова міської організації Партії регіонів Ви користуватиметеся її підтримкою під час виборчої кампанії.
- Я розраховую не тільки на підтримку членів Партії регіонів. Буду вдячний, якщо мене під­тримають також інші партії, громадські організації. Я навіть думаю, що багато членів Партії регіонів за мене не проголосують. Уже лунають питання від моїх колег із партії: чому я йду самовисуванцем, а не від нашої по­літичної сили. І все ж я балотуватимуся як самовисуванець і жодних моральних зобов’язань перед жодною партією не братиму.
- Ось до Вас як новообраного депутата-мажоритарника підходять представники Партії регіонів, що пройшли за списками, та запрошують Вас як члена Партії регіонів до своєї фракції. Що Ви їм відповісте?
- По-перше, багато представників Партії регіонів, що сьогодні перебувають у парламенті, мені, м’яко кажучи, не подобаються. По-друге, я подивлюся на сформований список від Партії регіонів і хто пройде в парламент. Я йду у Верховну Раду не для того, щоб бути політиканом чи піарити якусь політичну силу. Я йду, аби щось зробити для нашої громади, для міста та двох районів. Мене сьогодні запитували: чи готовий я стояти в чергах до кабінетів високопосадовців? Так, я стоятиму. Моє завдання - зробити щось корисне для людей.
- А звідки такий альтруїзм, Володимире Володимировичу?
- В одній книжці я вичитав пораду мудреця багатій людині, що хотіла жити спокійно: залиши собі стільки грошей, скільки тобі потрібно для життя, а решту від­дай людям. Мій принцип у житті: можеш - допоможи, маєш - по­ділися, дав слово - зроби. Так мене виховали батьки, так я виховую своїх дітей. Це принцип, за яким має жити кожний.
- Це зрозуміло. Але що думає звичайна людина? Ага, він хоче потрапити до Верховної Ради, бо там є гарні можливості збільшити свої статки та таке інше. Тож завчасно, за два роки, він став підгодовувати своїх майбутніх виборців добрими справами. Він має свої фінансові потуги. З певними фінансовими потугами підключилася і партія, щоб допомогти своєму майбутньому кандидатові. Тож усе це він робить не з альтруїзму, а щоби знов щось заробити для себе. Як відрізнити одних від других: тих, що справді хочуть щось зробити для громади, від тих, що шукають тепле місце у Верховній Раді, бо це недоторканість, гарна в майбутньому пенсія, можливість потрапити в якісь структури, закріпитися в Києві…
- Усі, хто знає мене, можуть підтвердити: не було ще й думок про Верховну Раду, але якщо люди до мене зверталися, то я допомагав. Я це роблю упродовж багатьох років. Нині намалюється 10-15 кандидатів, які говоритимуть: ви нас оберіть, а ми зробимо. Тут будуть майданчики для вертольотів, дитячі містечка, басейни… Я як кам’янчанин віддав би свій голос не за того, хто обі­цяє, а за того, хто робив конкретні справи упродовж років. Чому він це робив - у душу заліз­ти важко. У мене, коли все це робив, навіть думки не було, що я балотуватимуся до Верховної Ради. Тим паче, що виборчий закон, за яким 50 відсотків депутатів обиратимуться в округах, прийнято недавно. У парламент я можу потрапити тільки в мажоритарному окрузі, бо потрапити до партійного спис­ку просто нереально. Можу забожитися: я це робив 5 років тому, 10 років тому. Тепер у мене більші можливості. На жаль, сьогодні така ситуація, що будь-яке питання треба вибігати, виходити, вирвати, зустрітися, переговорити, щоб затягнути щось сюди. Бо, для прикладу, газ можуть повести не в Стару Ушицю, а в Дунаївці чи ще кудись.
- Тож виходить, що депутат у нас - вибивайло. Мені не зовсім подобається така його функція. Мені хочеться, щоб державна система працювала як годинник. Щоб кожен регіон мав свої кошти. Бо якщо Ви вибили на Кам’янець і Нову Ушицю, то Ви забрали в Дунаївців і Ярмолинців, бо там виявився трохи слабший депутат. І цим самим Ви образили жителів тих районів, а вони ж такі самі українці. А, може, в Дунаївцях і Ярмолинцях живуть мої родичі. А Ви в моїх родичів щось забрали, щоб дати мені зі спільного державного пирога. Мені видається, що завдання депутата - це перейти від системи, що була ще за комуністів, коли той перший секретар був добрий, який умів вибивати, до нормальної системи, коли розвивається промисловість у регіонах, коли тут заробляються гроші, форму­ється бюджет, коли громада має кошти, щоб і газ провести, і купу всяких інших корисних речей зробити.
- Я Вас підтримую двома руками. І навіть більше. І якщо стану депутатом Верховної Ра­ди, я докладу всі свої знання, всі сили, щоб держава запрацювала як годинниковий механізм. Але доки цей механізм запрацює, на жаль, треба мати зуби, залізну хватку, щоб вихопити, вибити. Навіть більше. Скажімо, є заплановані ресурси для району на газ. Є рішення, гроші повинні бути. А їх місяць немає, два, три, чотири… Тож треба не тільки вибити, але й проконтролювати процес, дотиснути чиновників. Бо вони сидять у кабінетах і з Києва не бачать проблем на міс­цях. Як депутат обласної ради, я до­бивався не тільки, щоб кошти прийшли сюди, але й контролював, як вони будуть використані, аби гроші не пішли направо-наліво, а туди, куди треба. Я вважаю, що це теж велика робота.
- За Конституцією влада належить народові. І депутат - це народний обранець. Який Ви бачите механізм, щоб громада контролювала Вас, коли станете депутатом? Ви могли би, для прикладу, скласти чіткий список того, що берете на себе, та масово розповсюдити його? Причому зазначити: якщо я не виконуватиму взятих на себе зобов’язань, то достроково складу повноваження. Ви готові до такого кроку?
- Так, готовий. Усі, хто зі мною спілкувався, знають мій принцип: якщо сказав, то зроблю. Зі шкіри вилізу, але зроблю. Якщо я щось задекларую, то зроблю. До того ж, те, що я планую зробити, буде прописано в моїй ви­борчій програмі. Я ще не був депутатом Верховної Ради, тож, аби конкретно сказати, що можу зробити, я повинен відчути цю роботу. Це як на машині: щоб знати, з якою швидкістю ти можеш поїхати, треба спершу сісти за кермо. У своїй програмі напишу ті стратегічні цілі, які бачу. Під час виборчої кампанії я не збираюся розповідати людям, що зроблю те і те. Я хочу почути проблеми кожної людини зо­крема…
- Давайте згадаємо, що Вер­ховна Рада - це передусім законодавчий орган. І йдучи туди, Ви повинні бути в першу чергу законотворцем. А це дуже серйозна, напружена, відповідальна робота. Можливо, вона не настільки видима, як конкретні справи для округу, але конче необхідна. Ви готові до законотворчої роботи?
- Я готовий: а) до законотворчої роботи, б) бути вибивайлом для свого регіону. Не можна сховатися за тим, що я йду в Раду тільки творити закони. Так, я йду творити закони, підтримувати ті закони, які дозволять державному механізму запрацювати, як швейцарський годинник. Але і без конкретних справ для території я не уявляю своєї депутатської діяльності.
* * *
Збіжить останній місяць літа, збіжать два перші місяці осені - і підраховані виборчими комісіями різних рівнів наші голоси визначать 225 народних обранців від мажоритарних округів і 225 депутатів за партійними списками, які в сукупності утворять Верховну Раду України сьомого скликання. Чи є надія, що вона краще працюватиме, ніж нинішня? Звісно, надія вмирає останньою. Але є цілком об’єк­тивні закони розвитку суспільства, проти яких не попреш. На жаль, наші партії об’єднують людей не за ідейними принципами, а за клановими інтересами, люди в них гуртуються не за відданістю певним ідеалам, а за відданістю лідерам. Тож поки що багатопартійна система не дала Україні жодних відчутних зрушень у побудові цивілізованого суспільства.
На цих виборах на прикладі Володимира Мельниченка ми спостерігатимемо цікавий феномен (очевидно, він буде притаманним не тільки для Кам’янця-Подільського). Це спроба тонко лавірувати, будучи де треба партійним, а де не треба - видавати себе за практично безпар­тійного. Це спроба бізнесмена середньої руки бути своїм для народних мас і водночас бути своїм для владної чиновницької верхівки, яка перерозподіляє ресурси, вироблені в кінцевому підсумку тими ж народними масами. Не гадатимемо, чим завершиться ця спроба пройти неушкодженим між Сціллою та Харибдою, зачекаємо якийсь рік, коли все більш-менш стане на свої місця та чітко вималюється обличчя нового парламенту та кожного депутата в ньому.
Час і життя мудріші за будь-які теоретичні викладки. Будьмо ж і ми мудрими. Оберімо до Верховної Ради тих, на кого не буде соромно дивитися, кого не соромно буде слухати під час транс­ляцій засідань нашого найвищого законодавчого органу. І, можливо, колись, але точно, що не тепер, ми матимемо парламент, в якому працюватимуть не вибивачі благ для своїх регіонів, не кнопкодави-фокусники, не кулачні бійці, а таки справжні фахово підковані законодавці. За-ко-но-дав-ці!

У «Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік» Володимира Мельниченка зазначено, що він має двох членів сім’ї: доньку та сина.
Загальна сума сукупного доходу декларанта - 360350 грн. З них 360 тисяч - це дохід від підприємницької та незалежної професійної діяльності, 337 грн. - від передачі в оренду майна, 13 грн. - цінний подарунок міськради. У членів сім’ї - 11059 грн. Доходів, одержаних із джерел за межами України, в Мельниченка і членів його родини немає.
У розділі «Відомості про нерухоме майно» зазначено (в кв.м) належні декларанту земельні ділянки в Кам’я­нець-Подільському районі в с.Велика Слобідка (1712), с.Врублівці (1228) та смт Стара Ушиця (1000). Є житловий будинок у Великій Слобідці (439,1), дві квартири в Києві (65 та 64,7). Садового будиночка й гаража немає, зате є дві половини того самого адмінбудинку у с.Довжок (500,9 та 2850,3), чверть ферми у Врублівцях (321,6), а у Кам’ян­ці-Подільському - чверть приміщення магазину (37,6) та приміщення комерційного призначення (260,7). У членів сім’ї також є земельна ділянка у Старій Ушиці (1000) та квартира в Кам’янці-Подільському (106,8).
У власності Володимира Мельниченка також легкове авто «Tayota Land Cruiser», 2010 р.в., вартістю 376000 грн., катер «Байлінер», 2004 р.в., два автобуси «Mercedes Benz 405» (1989 р.в., 44600 грн.; 1994 р.в., 110000 грн.), автобус MAN, 1996 р.в., 91000 грн., два комбайни KLACC-116, 1992 та 1995 р.в. Члени сім’ї автомобілями не володіють.
Мельниченко має 590 тис.грн. внесків до статутного капіталу підприємств, 168 тис.грн. внесено 2011 року. У дітей внесків немає, як немає вкладів у банках ні в них, ні в де­кларанта. У розділі «Фінансові зобов’язання та інші витрати» зазначено 2124 грн. у Мельниченка (як інші витрати) та 1028 грн. у членів сім’ї (на утримання майна).



Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку