Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

П'ЯТНИЦЯ, 20 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
03.06.2016

ЗГАДУЮЧИ Віталія БАБЛЯКА

(Продовження. Початок у «Подолянині» від 20 травня)

«ТЕМЗА, СЕР!»

У ділових стосунках із людьми Віталій Бабляк багато в чому був схожим… на Англію, в якої, як відомо, немає вічних друзів і вічних ворогів, а є вічні інтереси. Недарма Віталій Петрович цінував тонкий англійський гумор. Особливо подобався йому анекдот про те, як під час бурхливого розливу Темзи слуга ледь не з криком про це лихо різко ввірвався до кабінету англійського джентльмена. Той, звісно, звелів слузі доповісти новину за всіма правилами англійського етикету. Через п’ять хвилин слуга відчинив двері, в кабінет хлинула вода, а слуга спокійно представив непрохану гостю: «Темза, сер!». Тож не дивно, що при наших розмовах із Віталієм із його уст при слушній нагоді могла зринути оця ключова фраза з анекдоту: «Темза, сер!».
Пам’ятаю, як у середині 1990-х Віталій Бабляк міцно й, здавалося, назавжди подружився зі Станіславом Геруком - підприємцем, депутатом міськради, а згодом керівником одного зі структурних підрозділів міськвиконкому. Так, Станіслав Миколайович став одним із співзасновників спілки громадян «Новий Кам’янець», створення якої ініціював і яку очолив Віталій Петрович. Коли й чому Бабляк і Герук побили горшки, не знаю, але 2001 року, коли в останній декаді серпня обоє відзначали свої піввікові ювілеї, вони вже були запеклими ворогами.

ВИРІШАЛЬНА НІЧ

Хоч я з 20 грудня 1994 року очолював редакцію «Кам’янець-Подільського вісника», наші стосунки з Віталієм Петровичем як головним редактором «Подолянина» залишалися партнерськими. Так, 26 грудня того ж року я на запрошення Віталія взяв участь у святкуванні дворіччя «Подолянина» в ресторані «Супутник», що в селищі Жовтневому. У січні 1995 року газета, редагована Бабляком, тепло привітала мене з днем народження.
Своєрідною чорною кішкою, що пробігла між нами з Віта-лієм, став… міський голова Анатолій Кучер, всенародно обраний 10 липня 1994 року на цю посаду (щоправда, тоді вона офіційно іменувалася як голова міської ради та міського виконавчого комітету). Запорукою успіху Анатолія Івановича у напруженому змаганні за стілець мера з дуже досвідченим Володимиром Криловим, який у радянський час уже очолював міськвиконком, стали дві ключові обіцянки: навести порядок у місті (це підкріплювалося тим, що Кучер був майором Служби безпеки України) та якнайшвидше забезпечити в Кам’янці-Подільському тролейбусне сполучення. Важливу роль у перемозі Кучера зіграв і приватний «Подолянин», який у трьох суботніх номерах на найпривабливішому місці - біля програми телебачення! - розмістив добре продуману агітацію за Анатолія Івановича, вміло підготовлену й вчасно оплачену його штабом.
У ніч після вирішального голосування ми з Віталієм чергували в «білому домі», де міська виборча комісія збирала дані з виборчих дільниць. Коли з попередніх результатів стало зрозуміло, що Кучер переміг Крилова, ми з Бабляком одразу завітали до виборчого штабу переможця на розі вулиць Гагаріна й Князів Коріатовичів (там згодом розмістилася кав’ярня «Ар-деко»), привітали нового мера з великим успіхом, побажали йому якнайкраще і якнайшвидше здійснити все задумане.

«СЛЮСАР І ЧУКЧА» БАБЛЯК

Непомітно сплив рік - і стало зрозуміло, що Кучерові, на жаль, не вдалося втілити в життя обіцяне, а у відставку він іти не думає. Отоді «Подолянин» і перейшов до рішучої, ледь не в кожному номері, критики міського голови. З одного боку, ця критика була справедливою, але, з іншого боку, азарт Бабляка, дуже схожий на мисливський, призвів до того, що все частіше очолювана ним газета втрачала об’єктивність і вишукувала щонайменший привід, аби поглузувати з мера.
Ось один із прикладів. 4 січня 1997 року «Кам’янець-Подільський вісник» опублікував інтерв’ю депутата міськради Віктора Смоляренка з міським головою Анатолієм Кучером, в якому той сумно зазначив щодо своїх критиків: «Завжди знайдеться слюсар, який почне критикувати те, як хірург робить складну операцію. Як і завжди, знайдеться чукча, який стане писати інструкцію про те, як поводитися неграм в умовах тропічного клімату». Думаю, що ці перли в уста Кучера вставив дотепний Смоляренко, а Анатолій Іванович виявив готовність видати їх за свої.
Бабляк негайно, вже 10 січня, відгукнувся на ці закиди міського голови статтею під рубрикою «Дешевий популізм», у підписі якої жартома ідентифікував себе як слюсаря й чукчу. Тепер уже я в «Кам’янець-Подільському віснику» в статті «А чукча на шарманці…» під рубрикою «Три колонки редактора» включився до дискусії, де, зокрема, зазначив: «Дуже приємно, що в невеликому відносно Кам’янці-Подільському так швидко знайшовся чукча, який до того ж є слюсарем за фахом і має в руках досить тиражний засіб масової інформації».
У своїй статті я не захищав міського голову, зазначив, що той є заручником своїх передвиборчих обіцянок і має за них відповідати («обізвався грибом, лізь у кіш»), але, з другого боку, я різко виступав проти критики заради критики, коли, виходячи з того, що народ любить смалене, в «Подолянині» без кінця смажаться «антикучерівські» млинці, а районне керівництво чомусь опинилося поза зоною критики газети, очолюваної Бабляком.
За вжиту мною метафору про чукчу щодо Віталія Петровича той подав мене до суду за образу честі й гідності. Відбулася наша зустріч у суді, яка нічим не завершилася: на примирення, запропоноване суддею, ми не пішли, хоча при зустрічі ввічливо потиснули один одному правиці. Ще була перепалка на шпальтах наших газет: моя репліка «…А млинці з душком» під рубрикою «Дзвінка пательня» та негайна дотепна Віталієва відповідь про дуель на пательнях.
Щодо суду між нами, то він так і не відбувся: Віталій несподівано відкликав свою позовну заяву, чого я від нього ніяк не очікував. Утім я аж ніяк не очікував на те, що внаслідок газетної полеміки головний редактор «Подолянина» подасть мене до суду. Так було пройдено пік наших негативних стосунків із Віталієм Петровичем.
А Кучер таки позбувся своєї посади: 23 вересня того 1997 року депутати міської ради двома третинами голосів позбавили Анатолія Івановича повноважень міського голови. Думаю, що цьому посприяла справедлива, хоча і надмірна й не завжди виважена, а часто навіть і дріб’язкова критика діяльності Кучера на шпальтах «Подолянина».

Олег БУДЗЕЙ.

Повернутись до списку