• ШАНОВНІ КАМ’ЯНЧАНИ!
  • ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА ДОПОМОГА!!!

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 28 ЧЕРВНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
27.05.2011

БАБЛЯК ЗАВЖДИ З РЕДАКЦІЄЮ!

21 серпня цього року Віталію Петровичу мало б виповнитися 60. Він не дожив до свого ювілею всього 2 місяці і 28 днів. На жаль, ми так і не встигли зробити з нашим головним редактором ювілейного інтерв’ю, тому повторюємо щиру, веселу, дотепну розмову, яку мали журналісти «ПОДОЛЯНИНА» напередодні його 50-річчя (21 серпня 2001р.). Інтерв’ю передруковується з єдиною зміною - десять років тому воно мало по-журналістськи провокаційну назву «Редакція проти БАБЛЯКА», а сьогодні хочеться сказати, що «БАБЛЯК ЗАВЖДИ З РЕДАКЦІЄЮ!»
ПОДОЛЯНИН
 
- Віталію Петровичу, чим Вас привабила журналiстика?
- Мiй батько у 24 роки став заввiддiлом обласної газети «Радянське Подiлля», був редактором районних газет у Минькiвцях, Чорному Острові, заступником редактора «Прапора Жовтня». Я завжди заздрив йому, але батько оберiгав єдиного сина вiд такої стресової роботи. Я все одно вирвався з архiвного лона i пiшов працювати до редакцiї «Прапора Жовтня». Перед цим там друкувалися мої iсторичнi матерiали, а на роботу мене прийняли до агропромислового вiддiлу.
- Ви ж iсторик за фахом.
- Нiчого. Купив книжку із тваринництва для ПТУ i вивчав. А ще багато слухав.
- На Вашу думку, професiя вибрала Вас, чи Ви її обрали?
- Гени є гени.
- Нiколи не шкодували, що стали журналiстом?
- Шкодував би, мабуть, якби почав працювати у застiйнi роки. Тодi був би не таким, яким є нинi.
- Кому Ви зобов'язанi у життi своїми досягненнями?
- Насамперед батькам. Батько - історик, журналіст, у минулому - голова Новоушицького, Староушицького райвиконкомів, другий секретар Новоушицького РК КПУ, голова комітету народного контролю, дав багато практичних порад, зокрема, «Лічи до десяти!», мама, філолог за фахом, наділила оптимізмом. У неї я взяв природні вміння бачити майбутні шпальти газети: мати, не маючи спеціальної освіти, може швидко викроїти будь-яку річ. Взагалі, у житті мав чимало добрих вчителів і порадників. Щиро завдячую Мар'яну КРАСУЦЬКОМУ, який, окрім того, що навчив писати, привчив готувати матеріали, до яких душа не лежала. Бо журналiст повинен писати, як кажуть, «любе»...
- Ще трохи про батька, який так рано пішов з життя. Ким залишився вiн для Вас сьогоднi, коли все навколо змiнилося?
- Вiн був Гiгант. Дуже чесний і порядний чоловiк, нiхто у Кам'янцi не скаже i пiв кривого слова проти батька. Я дуже щасливий через це. До речі, добре ім'я Петра Павловича мені багато допомогло у житті. Батько дуже гарно жив з мамою. Це була зразкова сім'я. Лише з часом зрозумів причину цього: молоденька випускниця школи зробила з контуженого фронтовика-артилериста того, ким він став. Тож батько все життя був вдячний мамі за це. Однак ця обставина зіграла зі мною зворотній сценарій. Пам'ятаючи батьківську сім'ю, син - пізній Лев - ніяк не міг вжитися з жінками.
- Для мами Ви хороший син?
- Останнiм часом - так.
- Ви пройшли школу «Прапора Жовтня», багато журналiстiв, якi нинi працюють в iнших виданнях, пройшли школу «Подолянина». Ким з них Ви пишаєтесь?
- Усiма. Ким би вони не були.
- Ви очолювали опозицiйнi до влади «Кам'янець-Подiльський вiсник» у 1991-1992 рр., «Подолянин» у 1994-97 рр. Куди подiлись опозицiйнi погляди?
- Попереднi мiськi голови разюче вiдрiзняються вiд нинiшнього мiського голови: вiдкритого для преси, людини, яка хоче щось зробити для мiста. Михайло АНОСОВ та Анатолiй КУЧЕР були людьми закритими, келійно приймали рiшення. Завдання преси як четвертої влади - щось узагальнювати, щось критикувати, десь допомогти. Тому, якщо я бачу щось негативне, то йду до Олександра МАЗУРЧАКА чи до його заступникiв. Якщо результатiв не очiкується (а це буває дуже рідко), мусимо публiчно вказати на недолiки.
- Яка iнформацiя повинна переважати у газеті: негативна чи позитивна?
- Дивлячись де. В «Бульварi» - одне, в друкованому органi мiськради - друге...
- А у «Подолянині»?
- Якщо є позитив, то його треба подавати по максимуму. І критика повинна бути. І «чорнуха». Як писав Ремарк: «Життя строкате, але недосконале».
- Чи завжди при пiдготовці критичних матерiалiв проти влади, посадових осiб тощо Ви зважаєте на можливi судовi «розборки»?
- Я мрiю про «розборки», але про «крутi». Як, наприклад, з Анатолієм ЧЕБАКОВИМ у 1994-95 рр. Ми тоді отримали моральну перемогу.
- Ваше ставлення до полiтичної реклами у газетi.
- Позитивне: вона приносить газетi грошi.
- Доводилося вiдмовляти пiд час колишнiх виборiв у розмiщеннi полiтичної реклами?
- Так, коли йшло суцільне обливання опонентів брудом. Воно того не варто, у такому випадку грошi пахнуть недобрим.
- Чи пропонували Вам продати газету? Якщо так, то за скiльки?
- Пропонували за солідні гроші i київськi структури, i хмельницькi, і місцеві. Але я вiдповiдав, що газета безцiнна, тому не продається. Можна закупити шпальту-двi, укласти договiр на iнформацiйне обслуговування, але вся газета не продається.
- Кого підтримуватимете на наступних виборах?
- Нікого. Є розцінки на політичну рекламу: платіть і боріться. Однак знайте міру, бо вибори пройдуть, а нам жити далі.
- Як Вас звали у дитинствi? Можете не вiдповiдати.
- Мене звали Стальчик. У нашій сiм'ї був культ особи Сталiна у тi роки. Що зробиш?..
- Ви справляєте враження людини врiвноваженої. Що Вас може вивести з себе?
- Будь-яка дрiбниця. В душi я дуже нервовий i холеричний чоловiк, але звик стримувати почуття в собi. Вважаю, що краще не показувати їх на людях, а позбуватися негативних емоцiй на стороні.
- А у роздратовану станi що Вас може повернути в себе?
- Дотепний жарт, скарга на мене, землетрус, ураган. Такi сильнi речi викликають у мене хорошi вiдчуття.
- Екстремалiст Бабляк вважає себе авантюристом?
- Аякже. Пiти з «Вiсника» i заснувати газету при Аносовi, -хiба не авантюра?
- Найбiльша авантюра у Вашому життi?
- «Подолянин».
- I як вона розпочиналася?
- З iнiцiативи мiської ради мене звiльнили з посади редактора органу мiськради «Кам'янець-Подiльський вiсник». Того ж таки 3 грудня 1992 р. майже вся редакцiя покинула газету. А 26 грудня вийшов перший номер «Подолянина».
...Життя йшло, були важкі моменти, коли люди по сiм мiсяцiв не отримували зарплати. Менi було дуже боляче, що люди працюють, вiрять менi та не отримують зарплати. Шукав гроші, позичав... Досі не розумiю, як деякі керiвники роками не платять людям i продовжують керувати. Невже в них немає совiстi?
- А як виникла назва «Подолянин»?
- До революцiї була щоденна газета «Подолянин», яку випускав Союз руських нацiоналiстiв. Пiд час нiмецької окупацiї теж виходила газета під такою назвою.
Слово «подолянин» менi співзвучне з прочитаною в якiйсь дореволюцiйнiй газетi чи журналi фразою: «Ты победил, галилеянин!». Крім того, для мене масштабнi слова «подолянин», «громадянин».
- А як Ви ставитесь до того, що газету дехто називає «бабляцькою», «заподлянином», «подлянином»?.. Ну, Ви в курсi?..
- Коли про нас говорять, це добре. Коли замовкнуть тодi почну сумувати.
- Чи є у газети спонсори?
- Нема i не буде. Спонсор - це той, хто замовляє музику. Навiщо нам чужа музика, коли ми самi грати вмiємо?!
- Якi публiкацiї у газетi Вам подобаються?
- Коротенькі актуальні iнформацiї та iнтерв'ю рубрик «Зблизька» та «Ювiлеї». Може дехто буде вважати сьогоднiшнє iнтерв'ю позбавленим зайвої скромностi, але чим я гiрший за ШВЕЦЯ чи ГОРДОНА? На мою думку, ми постiйно повиннi готувати матерiали про різних людей.
- Як Ви ставитеся до фрази «Я - начальник, ты - дурак»?
- З цього приводу менi подобається анекдот: «Запитують у чоловiка: Ти ким працюєш? - Придурком. - Тобто? - Начальник - дурак, а я при ньому»...
- До якої мiри думка журналiста може вiдрiзнятися вiд Вашої особистої? Є межа?
- Межі немає. Пишiть, а я просто не дам матерiалу в газету (смiється). Якщо серйозно, згiдно iз Законом про пресу, я не можу примусити журналiста написати той чи iнший матеріал, якщо людина вiдмовляється за релiгiйними чи моральними мотивами.
- Ви вважаєте себе полiтиком?
- Регіонального масштабу.
- Хто з полiтикiв Вам iмпонує?
- В Росiї?
- ... (загальний сміх).
- Генрi КIССIНДЖЕР. Я інколи використовую методи його човникової дипломатiї.
- Не секрет, що у Вас за плечима три дружини. Не самітні й нині. Пригадуєте романтичне знайомство?
- Це було у кафе «Мономах». Досі я майже щодня п'ю каву в «Мономасi» та вважаю, що вона найкраща у Кам'янцi.
- Чого Ви не можете вибачити жiнцi?
- Зради. І мовчанки: коли жiнка мовчить, вона, на мою думку, затiває щось недобре...
- А що можете вибачити?
- Пересолену смачну страву.
- Зрозумiло, адже це означає, що вона у Вас закохана... А якi жiнки Вам не подобаються?
- Худi і чорні.
- Курйозних випадків у житті було багато?
- Мене часто плутали з лікарями ВОЙЦЕХОВСЬКИМ і МАКОГОНЧУКОМ чи приймали за батюшку...
- Останнiм часом Ви переглянули своє ставлення до алкогольних напоїв, навіть відмовились від улюбленого коньяку.
- Закодувався.
- І хто кодувальник?
- Бабляк В.П.
- Гарантiйний термiн?
- Таке враження, що нiколи не вживатиму коньяку та горiлки. Повна відраза. Хоча, коли потраплю на вірменський КВВК, то неодмінно посьорбаю... Перейшов на сухе червоне вино i всiм раджу.
- Найяскравiший спогад дитинства?
- ...Новоушицький район. Серпень. Спека. Менi було рокiв шiсть... Батько об'їжджає «Побєдою» землi району. В одному колгоспi виходить із шалаша дiд у брилi та несе великого кавуна. Бере ножа, торкається до кавуна. Той лускає, середина його, холодного і червоного, іскриться на сонцi...
- У Вас є дача на березi Днiстра, зайнялись фермерством?
- Ага. Вирощую елiтнi посiви пирiю (смiється). А взагалi, хочу баштаннi вирощувати.
- В оточуючiй чудовiй природi якi думки приходять у голову?
- Хорошi думки, не мiзантропiчнi. Щодо газети, верстки. Ну а найбільша думка: клюне чи не клюне? Iнодi вдається спiймати якогось хвоста, хоч я слабенький рибалка.
- Супервдала ловля була?
- Брехати не вмiю.
- Яка Ваша улюблена страва i чи можете її самi приготувати?
- Дуже люблю страви з яйцями. Готувати люблю чахохбiлi, курчата табака, шашлики. Але нiколи в життi не зварив борщу, супу, кашi.
- Ви вiрите в долю?
- Я - фаталiст: що має статися, то станеться. Можна, напевне, обiйти лише певнi обставини.
- Яке Ваше ставлення до громадянського шлюбу?
- Штамп у паспортi не втримає нiкого.
- Найвдалiший матерiал, який Ви написали?
- Матерiал у «Прапорi Жовтня» «Він добрим був» про Iгоря БЯЛКОВСЬКОГО, сина чудового педагога, на жаль, покійної Марiї Мусiївни САКОВСЬКОЇ, який загинув в Афганiстанi... Я нiч не спав, увійшов у транс, мене всього протрясло: на ранок в мене було враження, що я побував ТАМ. Коли побачив Марiю Мусiївну, яка плакала, дивлячись на мене, читаючи номер, довгий час обходив її...
- У Вас приватна газета, Ви - бiзнесмен. Кажуть, що у бiзнесi друзiв не буває...
- У мене є багато товаришiв у бiзнесi. В нас є люди, якi працюють на довiру. Не розумiю, коли людина каже то так, то iнакше. В iнтерв'ю нашiй газетi хтось нещодавно висловився: «Якщо я дав слово - виконаю. Навiть на збиток собi».
- Як Ви поводитесь, якщо людина, яку Ви поважаєте, раптом потрапляє в опалу?
- Я завжди пiдтримую таких людей. Приклад - Iгор Митрофанович КАПЛЯ. Спитайте будь-якого голову колгоспу, будь-кого в Кам'янцi, хто знав його, чи був Капля людиною слова. Це декого «жаба душила»: все ж таки директор м'ясокомбiнату... Коли був наїзд на Каплю, ми правильно вчинили, що намагалися морально підтримати його.
- Яким хочете бачити «Подолянин»?
- Товстим i багатокольоровим.
- Що Ви будете робити на пенсiї?
- Я завжди буду працювати.
- Ким Ви могли стати за фахом?
- Iхтiологом. Один час мене дуже цiкавили рибки. Навiть виростив з iкри червоних неонів, декiлька ночей не спав.
- До речі, скiльки часу займає у Вас сон?
- Останнiм часом бiльше. Але я - жайворонок, прокидаюся дуже рано. Думається і пишеться гарнiше. Я взагалi вважаю, що ще нiхто гарного матерiалу (крiм iнформацiй) на роботi не написав - такi речi робляться вдома, у кав'ярнi, на природi, де завгодно, тiльки не на роботi.
- На скiльки рокiв Ви себе почуваєте?
- Морально на 28, фізично - трохи більше. Дивно бачити дорослих дiтей, онучку... Здається, нічим не відрізняюся від молоді. Є, щоправда, нюанси: реп не розумiю, брейку, дещо iнше, але почуваюся таким самим, як i ранiше.
- Не любите сучасної музики?
- А «Братья Карамазовы», «Любэ» - сучасна музика?
- Так.
- Тоді люблю. Справжня музика, вважаю, та, яку залюбки слухаєш через десятки років.
- Чи правда, що Вас жоден собака не вкусив?
- Один таки вкусив, за куртку, бо довів його. Кусають тих, хто їх боїться. Вважаю, що псiв поганих не буває.
- У Вашого собаки на дачі дивна кличка..
- Чому дивна - Білл. На честь Клінтона. Приємно, знаєте, приїхати в село - і: «Білл, до мене!». А не навпаки (сміється).
- Ви йому щеплення робили?
- Нi. Вiн у мене «дворянин».
- Спортом займаєтесь?
- Який спорт, коли викурюю по 2 пачки цигарок щодня?!
- Кидати пробували?
- Пробував. Але вони «кинули» мене. При такiй роботi кинути курити практично неможливо.
- Обряд хрещення Ви пройшли у 45 рокiв. Чому так пiзно?
- Це сталося пiсля того, як я потонув i мене чудом врятували. Менi тодi сказали: «Тебе, Петрович, Бог любить. Йди до нього». Охрестив мене греко-католик отець Iгор ЦАР, якого я дуже поважаю. Дехто каже, що хрещення неправомiрне, бо церква неканонiчна, але я вважаю, що в тому немає рiзницi. Бог має бути всерединi кожного.
- I хто ж створив свiт?
- В облдержархiвi жодних даних про це не збереглося. Але достеменно вiдомо, що глина таки була.
- Ви щаслива людина?
- Дожити до 50-ти - чим не щастя?!
За час iснування «Подолянин» здiйснив низку дочiрнiх проектiв: iнформацiйний бюлетень «Подiльський цемент» (грудень 1994 р., нинi газета «Фортеця»), єврейська газета «Шалом Алейхем» (серпень 1995 р.), обласна газета «Мiлiцiонер Подiлля» (липень 1996 р., нинi не видається), початок видання багатотиражки «Поле» ПДАТА (листопад 1997 р.), вiддруковано перший номер єдиного на той час у Хмельницькiй областi повнокольорового журналу «Подолянин-ревю. Кам'янець i кам'янчани» (вересень 1999 р.).
Нинi газета видається щотижня на 14 шпальтах найбiльшим у Кам'янці-Подiльському тиражем (понад 10 тисяч примiрникiв).

З НЕОФIЦIЙНИХ ДЖЕРЕЛ
Вiталiй Петрович БАБЛЯК, крiм усього iншого:
- вранцi живе за сценарiєм: вода - цигарки - кава - блюз;
- як справжнiй оптимiст, вважає за краще плакатися у декольте, а не у жилетку;
- є винахiдником фiрмового шокуючого тосту: «За мою погибель!»;
- любить локшину (вживати);
- в життi не вбив жодного павука;
- вилучив з лексикону газети «Подолянин» слово «зараз»;
- не водить авто, оскiльки не любить, щоб його обганяли (каже, що краще сидiти праворуч);
- цифру 7, а також всi цифри, що на неї дiляться, вважає щасливими;
- у ставленнi до спiвробiтникiв редакцiї керується висловом: «Можна все, крiм одного: того, чого не можна»;
- повiсив би над дверима есерiвське гасло: «В борьбе обретешь ты право свое!».

Опубліковано 17 серпня 2001 р.


Повернутись до списку