Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ПОНЕДІЛОК, 18 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
24.05.2013

З ЛЕГКОЇ РУКИ ВІТАЛІЯ ПЕТРОВИЧА

Віталій БАБЛЯК24 травня для колективу редакції газети «ПОДОЛЯНИН» завжди буде особливим днем. Днем, коли зупинилося серце засновника і першого головного редактора «ПОДОЛЯНИНА» Віталія БАБЛЯКА. Тоді, два роки тому, від болю завмерли серця в усіх тих, хто любив і поважав Віталія Петровича: його рідних, колег і друзів.
Не дозволив собі слабинки тільки «ПОДОЛЯНИН», котрий щотижня впевнено йде до свого читача з душею, вкладеною Віталієм Бабляком. Справа, заради якої і жив наш Шеф, продовжується і ніколи не дасть забути про свого натхненника.
Не допустять цього і учні Віталія Петровича, а їх за своє життя неординарний газетяр виховав чимало. Хтось досі працює в улюбленій газеті, а хтось займається іншою справою, проте ніколи не забувають, так би мовити, своєї «пуповини» (Бабляк іноді так жартома називав газету, де сформувалось багато професіоналів). Одним із таких людей є журналіст Микола МАРУНЧАК, якому ми й надаємо слово у день роковин його наставника:

Закінчувалися останні дні весни 1987 року. Я щойно закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Уже на початку липня за направленням пішов працювати в колгосп «Шлях до комунізму» села Крушанівка, який очолював яскравий і талановитий організатор сільськогосподарського виробництва Сергій Тимчук. Мене прийняли на посаду головного економіста.
У господарстві на повну потужність йшло збирання зернових культур, і якраз у цей період жнив до нас завітав завідувач агропромислового відділу часопису «Прапор Жовтня» Віталій Бабляк. Йому було поставлено завдання написати статтю про наш колгосп, який тоді серед 60 господарств району за рівнем соціально-економічного розвитку міцно утримував лідерство. Пам’ятаю, викликає мене голова колгоспу і каже: «Познайомся, це Віталій Петрович, редактор АПК, йому потрібна інформація про наше господарство. Я тут їду на нараду в район, а ти дай цифри, які йому потрібні».
Так відбулося моє перше знайомство з цією цікавою і неординарною особистістю. Віталій Петрович звернувся до мене: «Мені тут потрібно на вашому кутку заглянути ще в один колгосп, а Ви підготуйте інформацію і відвезіть мені в редакцію». На цьому й порішили...
Коли на початку 90-х років минулого століття став розвалюватися Союз, то вже на самому початку цього процесу відчувалися тенденції хаосу в господарській діяльності підприємств, бо рвалися багаторічні налагоджені зв’язки між суб’єктами господарювання радянських республік. Я вирішив не залишатися в колгоспі, а пошукати роботу в місті. Спочатку зайнявся страховим бізнесом, неабияк «підлетів», бо в мене не було досвіду такого роду роботи, а по недовгім часі зрозумів, що це не та ділянка, де я зможу себе проявити....
Якось опівдні зимового морозного дня, здається 1994 року, я йду по місту і раптом чую, як хтось мене кличе. Це був Віталій Петрович. Він запропонував: «Підемо до нас у редакцію і поговоримо». Я погодився. Віталій Петрович, який був старший за мене на тринадцять років, без всяких натяків прямо сказав: «Йди до мене працювати в газету «Подолянин», великих грошей не обіцяю, оскільки газета нещодавно зорганізувалася, але в майбутньому гарантую пристойну оплату». Я по недовгім міркуванні погодився і наступного дня вийшов на роботу. Пам’ятаю, перше редакційне моє завдання було написати велику статтю про земельну реформу, яка проводилася в районі, і пояснити, що вона дасть селянину. З цим завданням я впорався з честю. Ось так із легкої руки Віталія Петровича я став журналістом.
До сьогодні дивуюся цьому рідкісному дару Віталія Петровича «відкопувати» кадри. Він міг угледіти в людині ті таланти, які звичайний чоловік просто би не помітив.
Вражав його винятковий педагогічний хист. Ось приклад. Завжди, наскільки себе пам’ятаю, я відрізнявся несамовитістю, завжди кудись поспішав, мені завжди не вистачало часу, а якщо я щось не встигав зробити, то страшно лютував. Коротше кажучи, рубав завжди з плеча і не замислювався про наслідки. Такий мій характер, звичайно ж, відбивався на моїх стосунках із колегами по роботі. Часто виникали конфлікти.
І Віталій Петрович мене вчив: «Не гарячкуй, порахуй до ста. Подумай. І лише після цього висловлюй свою думку з того чи іншого питання». Цю його науку запам’ятав на все життя.
Зайве говорити, що Віталій Петрович був високорозвинутою культурною людиною з притаманними їй особливостями. Він був переконаний у тому, що кожна людина має зерно добра, і ця віра проходить через усе його життя, як громадянина і журналіста.
Вважаю, що в моєму житті було троє великих учителів: власне батько, Сергій Тимчук і Віталій Бабляк. Батько навчив азам буття, Сергій Артемович - великої життєвої стійкості, а про Віталія Петровича можу сказати словами Данте:«Ти вчитель мій, моє угрунтування,
У тебе я знайшов на все життяТой гарний стиль, що дав мені визнання».
Микола МАРУНЧАК, с.Гуменці.

P.S. Спогади Миколи Марунчака увійшли до книги «ПОДОЛЯНИН: Ми пишемо історію», виданої до 20-річчя газети в грудні 2012 р. Крім спогадів про Віталія Петровича, там представлено і його творчі доробки. В книзі розповідається про народження і становлення «ПОДОЛЯНИНА», а також про історію кам’янецької преси.
Книгу можна придбати в редакції газети «ПОДОЛЯНИН» (вул.Гагаріна, 57).

Повернутись до списку