МАЮ НАДІЙНИЙ І ПРОФЕСІЙНИЙ КОЛЕКТИВ

«У нашого Йосиповича – ювілей!» – працівники міськрайонного управління Держпродспоживслужби вже декілька тижнів ламають голову, які ж слова найкраще підібрати для привітань, аби висловити все те, що в думках і на серці. Бо ж їхній начальник-ювіляр Анатолій ЛАВСЬКИЙ – порядний керівник, спеціаліст своєї справи з досвідом, який знає всі тонкощі роботи, завжди порадить, направить у правильне русло. До того ж людина дуже мудра, розважлива, хороший сім’янин, друг і наставник.
Доки весь колектив Держпродспоживслужби готується до привітань ювіляра, який 16 липня відзначатиме 55-ліття, «Подолянин» завітав до нього, аби розпитати про життя-буття і справи буденні, адже постійні зміни в законодавстві, карантин через коронавірус додали багато роботи працівникам не так давно реформованого управління.

РІДНА КРУШАНІВКА – МІСЦЕ СИЛИ І НАТХНЕННЯ

Народився Анатолій Лавсь­-кий у селі Крушанівка, яка нині входить до Староушицької ОТГ. Батьки – трударі, які все життя пропрацювали у колгоспі, прищепили сину любов до праці, а ще неабияку відповідальність за виконану роботу. Тому по-іншому Анатолій Йосипович і не вміє, постійно все декілька разів перевірить, переконається, що все добре й правильно зробив.
Закінчивши в рідному селі восьмирічку, вирішив пов’язати своє життя із ветеринарією, тому вступив до Кам’янець-Подільського радгосп-технікуму, нині це коледж ПДАТУ, який і закінчив 1984 року. Пішов служити до армії. Після служби не уявляв себе ніким іншим, окрім ветеринара, тому влаштувався в рідній Крушанівці в колгосп «Слава комунізму», який тоді очолював Сергій Тимчук. Молодому спе­ціалісту доручили відповідаль­-ну посаду – головного лікаря ветмедицини, і не прогадали. Набивши руку й отримавши колосальний досвід і знання, Анатолій Лавський не зупинився на досягнутому, вирішив продовжити навчання у виші, тому 1987 року вступив до сільськогосподарського інституту на ветеринарний факультет. Уже з вищою закінченою освітою 1992 року повернувся в рідні краї, аби поступово долати нові кар’єрні сходинки.
– Рідна Крушанівка – це моє місце сили, вона надихає і, попри всі незгоди, мотивує до життя. Так було в молодості, так є і нині, – розповідає Анатолій Лавський. – Після закінчення інституту влаштувався на новостворене тоді підприємство «Сатурн», то була звіроферма, де вирощували лисицю-чорнобурку, песця. Моїм директором тоді був Анатолій Кріль. Пропрацював я на звірофермі до 2000 року, звідти пішов працювати завідувачем у Грушківську дільничну лікарню ветеринарної медицини. А 2003 року утворилося управління ветмедицини в Кам’янець-Подільському районі,
і так сталося, що з провідного спеціаліста я пропрацював там до заступника. Коли міське і районне управління реформували в міськ­районне – став заступником керівника в новоутвореній структурі, а коли начальник Олександр Решетник пішов на заслужений відпочинок, я пройшов конкурс і очолив управління Держпродспоживслужби 2017 року.

ПРО РЕФОРМИ: ВДАЛІ ТА НЕ ДУЖЕ

Маючи великий досвід роботи, Анатолій Йосипович, як ніхто інший, може дати гідну оцінку змінам, що тривають нині. Часто чуємо закиди, мовляв, реформи знищили санепідемслужбу. Але наскільки вони справедливі, пояснює спеціаліст:
– Після об’єднання двох управлінь – Кам’янець-Подільського міського і районного, навантаження збільшилися, але не можна сказати, що якість нашої роботи погіршилася, навпаки.
У нашій структурі налічується два відділи: з питань безпечнос­ті харчових продуктів та ветеринар­ної медицини, а другий – державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства. Вся законодавча база адап­тована під європейські стандарти. На жаль, для відділу державного нагляду з питань санітар­ного законодавства значна частина нормативно-правової до­кументації ще в процесі розробки, що створює деякі незручності для проведення заходів державного контролю. Скажімо, якщо є розроблена уні­фікована форма акту перевірки дитячих садочків, то на школи, лікарні, заклади обслуговування уніфіковані форми актів поки що відсутні.
Під пильним наглядом працюють переробні підприємства. Там перевірки проводимо відповідно до графіків. Складаємо план за критеріями ризику, перевіряємо кожне підприємство.
Подобаються мені правила системи управління безпечністю харчової продукції, заснованої на принципах НАССР, де передбачається детальний опис усіх дій виробника. Потім, згідно з його документацією, легше виявити проблему в процесі виробництва, яка впливає на безпечність харчової продукції. Нова система особливу увагу приділяє плануванню приміщень вироб­ництва, де готова продукція ніко­ли не повинна пересікатися із сировиною. Розписані правила й щодо харчування дітей у закладах освіти. Харчоблоки також мають впроваджувати сис­тему управління безпечністю НАССР. Розумію, що ба­жаного ефекту їм досягти важко, адже більшість будівель планува­лися за радянських часів, коли на європейські норми не надто звертали увагу. Але це удосконалена система, за якою живе весь цивілізований світ.
По-новому змушує нас працювати і Закон «Про якість та безпечність харчових продуктів», який усю відповідальність покладає на виробника. Раніше за кожним підприємством був закріплений наш спеціаліст для здійснення контролю за роботою та випуском безпечної продукції. Тепер уся відповідальність на виробнику: починаючи від виробництва і закінчуючи реалізацією.
Що стосується санепідслужби, про яку нині часто йдеться, то 2017 року при створенні Державної служби з питань безпечності хар­чових продуктів та захисту споживачів санепідемстанція пройшла реорганіза­-цію, інспекторські повноваження передали Держпродспоживслужбі, було створено від­окремлений лабораторний центр, який залишився під МОЗ.

КОРОНАВІРУС І СКАЗ – НАЙБІЛЬШІ ВИКЛИКИ У КАР’ЄРІ

На запитання «Які моменти в роботі запам’яталися найбільше?» Анатолій Йосипович каже, що однозначно на першому місці цьогорічні карантинні обмеження. А ще згадує, як 2002 року, коли працював у Грушківсь­-кій дільничній лікарні, в одному з господарств було три з половиною тисячі голів великої рогатої худоби. Молодняк випасали в літніх таборах, куди і завітав лис, хворий на сказ. Підтверджений сказ мали з десяток корів.
– Тварина збуджена, піднімає все на роги. Ми знаємо, яка це небезпечна та невиліковна хвороба як для людей, так і для тварин, усвідомлюємо всі ризики, а тут пов­ністю проявляється вся клініка, – з жахом згадує Анатолій Йоси­пович. – На щастя, нині держава активно бореться із цією проблемою, ось уже декілька років для лісових хижаків розкидаємо пер­оральну вакцину. Тому випадків сказу, на щастя, давно не було зафік­совано. При тому, що лисиць розвелося багато, відстрілювати їх не можна, бо Кам’янеччина розташована в межах НПП «Подільські Товт­ри», де полювання забороне­-но. А в пошуках їжі вони заходять у господарства селян.
У порівнянні зі сказом, пандемія коронавірусу кидає ще більші виклики. Ми проводимо спільні рейди з поліцією, міською, районною владою. Коли бачимо порушення, пишемо інформаційну довідку, передаємо її до поліції, яка після ще однієї перевірки і повторного виявлення порушення накладає штрафи. Найпоширеніші порушення – це відсутність маскового режиму в приміщеннях, не проводиться температурний скринінг у працівників перед початком роботи, відсутня розмітка для дотримання дистан­-ції, не представлена медична книжка. Це я кажу лише про випадки, зареєстровані недавно. Кожен наш спеціаліст намагається відвіда­ти хоча б 5 суб’єктів господарювання в день. Не всі йдуть на співпрацю, особливо ті, в кого багато порушень. Тому я дякую всім колегам за самовіддану працю в такий важкий час. Попри те, що ми всі у зоні ризику, контактуємо з великою кількістю осіб і наражаємо себе на небезпеку, жоден зі спеціалістів не написав заяви на звільнення, а гідно виконує свою роботу. Щодня ми подаємо дані в Головне управління про стан здоров’я кожного з працівників.
Я вам скажу, що ми всі на одній хвилі, з пів слова розуміємо одне одного, підтримуємо, тому й робота виконується швидко і якісно. До речі, маємо в управлінні ще одного ювіляра – мого заступника Василя Павліковського, 15 липня святкуватимемо його 45-річчя. Жартома ми називаємо його нашим пасічником, хоча коло його інтересів дуже широке: мисливство, собаки. Тож хочеться йому побажати від себе та від колективу найміцнішого здоров’я, щасливої долі, наснаги в нелегкій праці та міцності духу.
Ще один мій заступник Олег Чайковський також на своєму місці. І, попри труднощі в обраній нами професії, завжди знаходимо оптимальні шляхи вирішення проблем.
Навіть в умовах тотального карантину працювали і забезпечували епізоотичне благополуччя Кам’янеччини працівники нашої підвідомчої установи Кам’янець-Подільської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Очолює її молодий та амбітний Віктор Козак, який своїм ентузіазмом заохочує активно працювати всіх колег.
Більшість проблем, з якими ми стикаємося в роботі, вдається успіш­но вирішувати завдяки активній співпраці з міською та районною владою.
Розповідає Анатолій Лавсь­кий ще про низку викликів у роботі. Це безпека харчової продукції на ринку, боротьба зі стихійними ринками тощо.
– Сільки ми закликаємо людей не купувати неперевірених товарів із рук, із землі у несанкціонованих місцях продажу, все одно знаходяться ті, які купують. А всім відо­-мо, що без попиту не було б і пропозиції.
При нашому управлінні функ­ціонує консультативний центр із захисту прав споживачів. Тому, коли відвідувачі звертаються до нас зі скаргами, ми намагаємося допомогти на місці, а якщо вирішення проблеми не входить у наші пов­новаження – допомагаємо скласти відповідні документи і передати до Головного управління в області. Недавні звернення стосувалися шуму від кондиціонерів, повернення не­якісного товару, обробки полів пестицидами.
До речі, обробка полів несанк­ціонованими препаратами – одна з найбільших проблем сус­пільства, бо страждають і тварини, і комахи, і люди. За весняно-літній період у районі Держ­продспоживслужба зареєструвала 3 випадки отруєння бджіл.
Як каже Анатолій Йосипович, усе залежить від добросовіс­ності аграріїв. Закон про бджільництво є, але не всі його дотримуються. Аграрії мають за три дні попередити сільську раду та пасічників про обробіток, також необхідно дотримуватися часу обробітку, враховувати погод­ні умови тощо. Розробили фа­хівці й спеціальні рекомендації для власників пасік, але отруєнь бджіл усе одно важко уникнути.
Анатолій Йосипович із таким захватом розповідає про роботу, а з болем – про проблеми, що напрошується запитання: а коли ж і як відпочиває, якщо так пере­ймається роботою?
– Вільного часу практично не­-має. Тому й хобі, як такого, немає. Хоча люблю тваринництво та природу. Проживаю в рідній Круша­-нівці й уже 17 років щодня їжджу на роботу, милуючись красотами рідного краю.
Дружина Сніжана Іванівна в рідному селі приватний підприємець у сфері торгівлі, живемо з мамою Ганною Філімонівною. На жаль, 2012 рік повністю змінив життя нашої родини. Ми втратили сина Дмит­ра. Життя кардинально змінилося і пішло в якомусь іншому напрямку. Тому про святкування чи якісь забави не йдеться. Наша найбільша втіха сьогодні – дворічна внучка Дануся від старшого сина Мирослава. Вони сім’єю щотижня при­їжджають додому.
Є дві найавторитетніші особи в нашій родині: це мама, яка невдовзі відзначатиме 83-річчя, і, звісно ж, Дануся. Пишаюся я і рідним братом Миколою, який також працює у структурі ветмедицини району. Зустрічі з рідними – це невимовна радість і втіха, а їхня присутність – найбільший і найдорожчий подарунок.