КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ЕНЕРДЖАЙЗЕР
«Я живу, щоб зранку
Зустрічати світанки
Із тобою, мій велет, з тобою:
Велич, мудрість і сила –
Надихаюсь твоєю красою».
Так писала про Кам’янець-Подільський відома кам’янецька поетеса-піснярка, екскурсовод, краєзнавець Галина Юркова, яка 27 червня 2020 року, на 74-му році життя, відійшла у вічність.
Народилась Галина Іванівна 20 лютого 1947 року в Кам’янці-Подільському в сім’ї службов-ців. Батько, Юрков Іван Ізотович, пройшовши війну, працював головним бухгалтером сокоморсового заводу, мати, Ольга Михайлівна, після виходу на пен-сію допомагала доглядати онуків. Галина 1954 року стала ученицею Кам’янець-Подільської середньої школи №8, яку закінчила 1964 року, також навчалась у музичній школі. Вже 1965 року вона вступила на відділення російської мови та літератури філологічного факультету Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту імені Володимира Затонського (тепер Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). У літні місяці у 1964-1965 роках працювала вожатою в піонерських таборах. Під час навчання в інституті брала активну участь у студентському науковому гуртку, була вокалісткою студентського хору, солісткою естрадного оркестру.
Після закінчення інституту, з серпня 1969 року до вересня 1972 року, Галина Юркова працювала вчителькою російської мови і літератури в середній школі селища міського типу Смотрич Дунаєвецького райо-ну. Була нагороджена грамотами за активну участь у громадському житті школи. 1970 року вона здала два іспити кандидатського мінімуму при аспірантурі Кам’янець-Подільсько-го сільськогосподарського інституту.
У 1972-1976 роках Галина Іванівна працювала викладачкою кафедри російської мови Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту імені Володимира Затонського. Тоді ж вийшла заміж за Василя Миколайовича Хамардюка, який працював у сільськогосподарському інституті Кам’янця-Подільського. Згодом у молодої пари, з різницею у декілька років, народилися двійко хлопчиків. Старшим був Іван, молодшого назвали Василем. Але сімейне життя не склалося, тому після розлучення із чоловіком піднімати на ноги дітей Галині допомагали батьки.
1976 року Галину Юркову було прийнято на посаду наукового працівника Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, якому вона віддала 35 найкращих років свого життя. Працювати в музеї довелося на різних посадах: науковим працівником, із 1977 року – завідувачем науково-освітнього масового відділу, а 1988 року її було переведено на посаду вченого секретаря. Під час роботи в музеї відділ, який очолювала Юркова, займався організацією масових музейних заходів, творчих вечорів, читанням лекцій у навчальних закладах міста та на підприємствах, роботою кінолекторію, проведенням зустрічей із відомими людьми, організацією пересувних виставок, організацією та проведенням екскурсій. Крім того, Галина Іванівна займалась пошуковою діяльністю в українських архівах для вивчення історії музею, історії Кам’янця, видатних особистостей Поділля.
За результатами досліджень Галини Юркової були опубліковані статті в наукових виданнях, збірках наукових конференцій, часописах України. Юркова була авторкою і співавторкою 23 краєзнавчих та літературно-мистецьких збірок, як-от «Кам’янець – остання столиця УНР», «Легенди Хотинської фортеці», «Легенди Скали на Поділлі», «Легенди Кам’янецької твердині», «Села Золотої долини» та багато інших. Навіть після того, як 2011 року пішла з музею на заслужений відпочинок, продовжувала видавати збірки, писати вірші, проводити туристам свої оригінальні й цікаві екскурсії. Так склались життєві обставини, що Юркова змушена була поїхати до Польщі на заробітки, та з цим не склалося, тому вона знову повернулася до Кам’янця-Подільського. Продавши квартиру у місті, перебралась жити в село Китайгород Кам’янець-Подільського району, де брала активну участь у його громадському житті. Одна з її збірок «Села Золотої долини», випуск якої профінансували Юрій Безродний, голова Китайгородської сільської ОТГ, родина Дейнеків із Житомирщини, присвячена селам Китайгород і Вихватнівці.
Галина Іванівна написала більше як 200 пісень, із них 9 – про рідне місто Кам’янець-Подільський, причому вона не тільки писала слова та музику, але ще й сама виконувала власні твори, залишивши мрії про велику сцену в далекій молодості.
Маленького зросту, з яскраво вираженим холеричним темпераментом, повна життєвої сили, завжди енергійна і в гарному гуморі, фанатично закохана у справу, якою займалася, з масою порад і настанов, весела, дуже балакуча і рухлива, з позитивною енергетикою, молодечим запалом – такою запам’яталась Галина Іванівна всім, хто її знав. У свої 70 вона могла запросто, стоячи, дістати долонями землю, демонструючи гнучкість тіла, і завжди повторювала, що не за паспортом визначається вік людини, а за станом душі, який у невгамовної Юркової завжди був молодим. Хоч сама невисокого зросту, але, здавалось, що її було завжди і кругом багато, динамічна, швидка, як блискавка, деколи доводилося зупиняти, хоча зупинити в розмові або ж протиставити щось думці Галини Іванівни було дуже важко. Вона ніколи не ображалась за критику на свою адресу щодо стилю поведінки чи зовнішності, навпаки, знаходила масу аргументів у виправдан-
ня. Навіть, переживши життєву трагедію, коли жінці довелося ховати двох синів, Галина Іванівна до кінця свого життя не втрачала оптимізму, життєлюбства. Вона була віруючою людиною, із гідністю переживала всі життєві труднощі чи невдачі, ніколи не впадала у відчай, не любила розповідати про свої проблеми комусь, намагалася завжди бути незалежною, любила повторювати: «На все воля Божа». Свої нереалізовані мрії па-ні Галина оспівувала в поезії, у творах власного виконання, якими вона жила, творила, які надихали її на нові образи, сюжети, лягаючи рядками у все нових і нових збірках.
Поховали Галину Іванівну Юркову на міському кладовищі на Нігинському шосе поруч із могилою сина Василя.
Ольга ВЕНГРОВА, завідувач відділу маркетингу Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.