ЗНАЄ, ЯК ВИХОВУВАТИ МІНІСТРІВ КУЛЬТУРИ

Відомий чоловік, про особисте життя якого мало хто знає, – саме так можна охарактеризувати нашого співрозмовника Сергія НИЖНИКА, який 28 лютого відзначатиме 55-річчя. Ювіляр відомий у культурних колах – уже понад 5 років очолює Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв. До цього займав різні посади в Кам’янець-Подільській міській раді: працював головним спеціалістом, а згодом – завідувачем оргвідділу міськради, завідувачем відділу в справах сім’ї та молоді. Як зізнається, до душі йому була робота в оргвідділі. Навички звідти згодилися і на посаді директора коледжу. Саме цією роботою він живе, готовий годинами розповідати про студентів, нові спеціальності, про те, як децент­ралізація вплинула на підготовку студентів, про досягнення коледжу впродовж його 90-літньої історії. Про це спілкуємося із Сергієм Володимировичем у святій святих – музеї навчального закладу. Тут зберігаються фотографії випускників, афіші, грамоти, кубки, копія диплома номер один ще тодішнього технікуму.

Із музейної експозиції дізнаємося, що студенти видавали що­річний журнал підготовки культ­просвітніх працівників («Радян­ський студент»), тут зберігаються його екземпляри, і є навіть післявоєнний за 1947 рік. Вражають довоєнні, післявоєнні світлини, з яких усміхаються учасники різних колективів навчального закладу. Гідні місця займає і література. На полицях книги, в яких згадується коледж, і видання працівників навчального закладу.
– Коли якась група має приїхати на зустріч випускників – ідемо до музею, шукаємо фото, – розповідає директор. – Згадуємо, в яких концертах брали участь ті чи інші люди, от так і назбируємо фактаж для цікавої зустрічі. Колишнім студентам, а нині сформованим особистостям, приємно, що ми так бережемо пам’ять про їхні перші успіхи. От, дивіться, група нинішнього директора департаменту гуманітарної політики міськради Петра Гаврилюка. Я ще був куратором у них, знайдемо зараз ще й афішу їхнього концерту в міському Будинку культури… І таких спогадів у нас тисячі. До речі, за 90 років існування тут підготували понад 8 тисяч фахівців. Нині до комплексу закладу входять 4 навчальні корпуси, а до послуг студентів є гуртожиток на 220 місць.

ПРО ОСОБИСТЕ І ПРОФЕСІЙНЕ

Сергій Володимирович згадує успіхи студентів, розповідає, хто і де працевлаштувався, з якими проблемами зіткнулися. А от про себе неговіркий:
– Та що там про мене знати. Маю звичайну сім’ю, в якій, на щастя, панують лад, мир і спокій. Народився в мальовничому селі Тарноруда Волочиського району. Вступив на історичний факультет тодішнього Ка­м’янець-Подільського державного педінституту ім.В.П.Затонського, а дружина Валентина навчалася на педфаці. Одружилися ще студентами 1988 року. Час біжить дуже швидко. Виховали сина Олександ­ра, який частково пішов моїми стопами і також закінчив наш істфак. Щоправда, з викладацькою діяльністю вирішив життя не пов’язувати. Працює на «Новій пошті», задоволений зарплатнею, колективом. Це його вибір, і я радий, що він працює в задоволення. Іноді навіть заздрю, бо він з такою ж зар­плат­нею, як у мене, може прийти до­дому і спокійно відпочивати. В мене ж робочий день не закінчується практично ніколи.
Трудова діяльність юного історика Сергія Нижника почалася ще під час навчання саме з училища культури, де він три­валий час викладав історію. Згадує, що 5 листопада 1989 р. був перший робочий день у стінах цього навчального закладу. Життя повернуло його сюди і після чиновницької роботи в міськраді. Нині розмовляємо із директором, який віднедавна у статусі в.о. Адже 5 років збігли, відколи він очолив заклад, і, відповідно до чинного законодавства, директора тепер обирають шляхом голосування. Тож до виборів поки що приставка в.о.
– В умовах безконечних непослідовних освітянських реформ та незрозумілості вектора їх спрямування, в стані хронічного безгрошів’я очолювати такий масштабний заклад непросто. Але із колективом професіоналів-викладачів та надзвичайно талановитих, креативних студентів переборюєш труднощі й робиш усе можливе, аби не підвести ані студентів, ані їхніх наставників, – каже Сергій Нижник. – Маю за честь працювати в такому колективі, адже освітній процес здійснюють 83 викладачі, серед яких заслужений діяч мистецтв України, заслужений працівник культури України, 4 кандидати наук, 22 викладачі-методисти, 9 від­мінників освіти України.
Наш навчальний заклад 2020 ро­ку відсвяткував 90-ліття. Музпроф­школу було засновано 1930 року, яка вважається основою нашого коледжу культури і мистецтв. Ми щороку в травні проводимо звітний концерт, глядачі до нас звикли, а от 90-ліття хотіли відзначити більш помпезно. Заздалегідь замовили зал у Хмельницькій обласній філармонії, колективи підготували надзвичайні номери. Це мала бути потужна бомба, вибух творчості. Адже ж маємо що показати, всі надзвичайно якісно працювали над собою. Але карантин вигнав нас зі сцени і загнав в онлайн. До змін, пристосування до умов сьогодення нам не звикати. Але, попри все, тішуся з того, що 90 років нашого коледжу минули в умовах розвитку, розквіту, молодечого запалу, і планку опускати ми не збираємося. За ці роки змінювалися назви навчального закладу, але отримання назви коледж – це не лише банальне перейменування, це зміна стратегії, вектора освітньої діяльності. Якщо починалося все із двох спе­ціальностей – клубна справа і біб­ліотечна, то нині ми перевели акценти освітнього процесу на під­готовку таких собі «міністрів культури» територіальних громад, і надиктували це нам сьогодення та децентралізація. Саме адмініст­ративно-територіальна рефор­ма – один з основних моментів, що визначає напрямки нашої діяль­ності.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ НАДИХНУЛА НА ПІДГОТОВКУ МЕНЕДЖЕРІВ

– Аматорському мистецтву, як би важко не було це констатувати, нині приділяється недостатня увага, у селах залишається все менше людей, – продовжує Сергій Володимирович. – Тому і в коледжі ми не маємо права залишатися на старих засадах. Здійснювати підготовку завклубів лише задля папірця – не варіант, зрозуміло, що молодь не поїде винаймати будинок у селі й працювати на пів ставки у холодному клубі. Працевлаштуван­ня – це головний критерій, показник результативності навчального закладу. Хоча ще 2015 року відмінили обов’язкове працевлаштування, і студенти іноді обирають роботу, не пов’язану зі спеціальністю, але ми моніторимо, куди ідуть наші випуск­ники. Відсотків 75 або працевлаштовані за фахом, або продовжують навчання у вищих навчальних закладах.
Ми враховуємо реалії часу, адже живемо в умовах децентралізації, і в кожній громаді формується орган, який управляє освітою, культурою. До таких спеціалістів сьогодні зовсім інші вимоги. Вони не лише повинні вміти грати на баяні, організувати хорланки, а й працювати з оргтехнікою, організувати роботу культурної галузі загалом. Це не стільки виконавці, скільки менеджери. Тому до послуг абітурієнтів напрямок «Менеджмент соціокультурної діяльності», де вони можуть обрати спеціальності до душі: «Народне пісенне мистецтво», «Народні інструменти», «Духові інст­рументи», «Видовищно-театралізовані заходи», «Кіно-фото-відео­справа». Наші фахівці можуть працювати не лише в громадах, а й викладачами мистецьких шкіл. Звісно, хотілося б, щоб тих навчальних закладів у громадах було набагато більше.
Ми уклали угоди про співпрацю з 18 громадами нашого регіону. Найкраще йдуть на співпрацю громади Чорного Острова, Волочиська, Чемерівців, Дунаївців, Сатанова, Слобідки-Кульчієвецької, Гуменців. Коледж надає методичну та практичну допомогу в організації роботи творчих колективів, проведенні мистецьких проєктів та соціо­культурних заходів. Творчі колективи коледжу дарували свій талант жителям Віньковецької, Волочиської, Городоцької, Гуменецької, Дунаєвецької міської та Дунаєвецької селищної, Колибаївської, Маківської, Новоушицької, Сатанівської, Слобідсько-Кульчієвецької, Смот­рицької, Солобковецької, Чемеровецької громад. Ми постійно підтримуємо зв’язки з навчальними закладами культурно-мистецької галузі України, обласним науково-­методичним центром культури і мис­тецтва, театрами, музеями, архівами, професійними та самодіяль­ними колективами, районними та міськими відділами культури, клубами та бібліотеками області.
Ми – обласна структура, обласне керівництво нам допомагає, завжди знаходимо спільну мову і з місцевим департаментом гуманітарної політики, тому й маємо різноманітні бази практики, хоча міський Будинок культури і «Розмай» – це наші головні центри практики. Ми не відірвані від реалій. Беремо участь практично в усіх концертах, що проводяться в нашому місті.

СУЧАСНИХ ХОРЕОГРАФІВ ГОТУВАТИМЕМО ЄДИНІ В РЕГІОНІ

Повідомив Сергій Володи­мирович ще одну позитивну новину. З нового навчального ро­-ку запроваджується спеціальність «Сучасна хореографія».
Це єдиний заклад на весь західний регіон, що готуватиме спеціалістів такого затребуваного жанру. З народною хореогра­фією питань немає. Усім відо­-мо, що хореографічна школа коледжу на надзвичайно високому рівні. Тривають перемовини щодо роботи відомих викладачів і на нову спеціальність.
А ось бібліотечна справа відходить у минуле. Керівник закладу пояснює, що щороку все менше і менше студентів на неї приходило, доки взагалі не перестали. Попри все, спеціальність не закрили, набір залишили, зв’язок із бібліотеками не втратили. Адже є викладачі, які мають грандіозний багаж знань і надають методичну допомогу бібліотекарям регіону. Один із напрямків методичної справи – курси підвищення бібліотекарів.
На запитання, що директор полюбляє читати, відповідає, не зраджуючи покликанню історика, – історичну літературу. З нової точки зору перечитує і радянську фантастику, історію, аби проаналізувати різні погляди на одну подію.
– 2018 року в коледжі започатковано реалізацію міжнародних мистецьких проєктів: студенти спе­ціальності «Декоративно-прикладне мистецтво» та спеціалізації «Кіно-, фото-, відеосправа» щорічно беруть участь у пленері Zielona Sztuka-4, який проводиться у місті Голухів (Поль­ща), – продовжує Сергій Нижник. – На запрошення мерії міста Каліш народний фольклорний ансамбль «Джерело» виступив з концертами в польських містах. Уважно ми підійшли до вибору репертуару, тож публіка сприймала нас на «ура». Студенти – молодці, гід­но представили країну. Віримо, що коронавірус відійде і не лише від­чинить нам двері на повноцінну сцену, але і випустить показувати свої таланти за кордоном.
На банальне запитання про мрії та бажання ювіляр відповідає по-філософськи:
– Так сталося, що в 55 років мрієш не про особисте щастя, а про розквіт навчального закладу. Вдома все є: сім’я, повага, стабільність. Хочеться, щоб ми жили у нормальній цивілізованій країні, де культура на високому рівні, а діячі культури – гідно забезпечені. Бо культура – це один з факторів, який може зберегти і викристалізувати нашу державу. Сподіваюся, що квітнутимуть наші села, а випускники матимуть де працювати. Хочеться, аби завершився період непослідовних реформ, і студенти знайшли місце в житті, отримували можливість реалізовувати всі ті знання, які ми їм даємо, в Україні, а не на благо інших держав.