П'ятница, 29 Березня 2024 р.
19 Листопада 2021

«У ПЕРШИЙ РІК МИ ЗАКЛАДАЄМО ФУНДАМЕНТ ЗМІН»

15 листопада минулого року в другому турі виборів кам’янчани обрали голову Кам’янець-Подільської міської терито­ріальної громади. Ним став 35-річний «свободівець», юрист за фахом Михайло ПОСІТКО. Вже 27 листопада під час першої сесії міськради новообраний мер склав присягу перед громадою міста на майдані Відродження. Про те, наскільки вдалося йому втілити задумане за цей рік, які бачить можливості подолання політичної кризи в міс­ті, які проєкти просуває, а також деякі подробиці особистого життя – в ексклюзивному інтерв’ю для «Подолянина».

Михайло Посітко. Фото пресслужби міськради– Михайле Володимирови­чу, рік тому Ви отримали 58,33% голосів і виграли дру­гий тур виборів, ставши головою Кам’янець-Подільської міської тергромади. Не пошкоду­вали про своє рішення балотуватися?
– Не пошкодував. Рішення було зваженим, це не просто емоція.
Такі думки в мене ще з дитинства. Більше того, я себе до цього довго готував, ще будучи студентом, згодом – у юридичній практиці. Люб­-лю своє місто, знаю його історію і завжди обмірковував, а що б я зробив для нього корисного.

– Як би охарактеризували рік при владі?
– Непростий. Усвідомлював, що буде складно, яка на мені відповідальність, бо багато людей мали чимало очікувань. Знаю, що є ті, хто хотів, аби робилося більше. Я не чарівник, але людина, яка має величезне бажання почути чи вирішити певну проблему.
А для Кам’янця-Подільського, на мою думку, цей рік був ковтком свіжого повітря. Я сповідую філософію: бізнес мусить розвиватися відкрито, йому треба сприяти, громаду почути, і вона повинна бути активною. Ми наразі закладаємо основи подальшого розвитку. Цей рік – швидше, фундамент для майбутнього, адже, не заклавши під­мурка, не зведеш гарного будинку.

– Яким на сьогодні є стан місь­кого бюджету?
– Його виконання складає понад 107,7%. Торік виконання складало 96%. Якщо ж порівнювати з доковідними часами, то це – 103-105%.
Сьогодні тих коштів, які ми хочемо перерозподілити, вистачить, аби забезпечити тепло в наших домівках і бюджетних установах. І достатньо для того, щоб у принципі забезпечити необхідним нашу медицину, якщо не ідеалізувати… Навіть залишається на певний розвиток.

– Чи зможе вироблення елект­роенергії на новій ТЕС компенсувати ймовірні віялові відключення, якими лякають українців? Чи вони тільки для своїх потреб її генерують? Чи взагалі її вироб­ляють? І, як наслідок, чи мають лікарні в разі відключення підстрахування, бо там же кисневі апарати?
– Наша ТЕС не може покрити потреб усього міста. Вона виробляє електроенергію, яка йде по внут­рішніх мережах для забезпечен­ня об’єктів комунального господар­ст­ва, пов’язаних із тепло- та водо­пос­тачанням. Надлишок енергії «Міськтепловоденергія» надає­ в загальну мережу. Є турбіна з модулем ОRС, тому енергія продається за зеленим тарифом. З юридичного погляду, ми не можемо використовувати цю електроенергію для інших потреб. Однак, у разі загрозливої ситуації, в місті буде оголошено надзвичайний стан із постачання електроенергії в об’єкти критичної інфраструктури, то, з тех­нічного погляду, можливість є. Але й тепер медзаклади мають резервні варіанти електропостачання.

– Чи вистачить коштів компенсувати різницю, яка сформувалася через мораторій керівництва країни щодо підвищення тарифів населенню, а газ же подорожчав? Із якого джерела ком­пенсація?
– У меморандумі центральної влади з Асоціацією міст України та іншими є заборона на підвищення тарифів для населення, проте для бюджетних сфер їх таки підвищи­ли. І на засіданні сесії, яке мало відбутися 12 листопада, але не відбулося через неявку певних депутатів, мали закласти кошти на компенсацію захищених статей, зокрема й енергоносії для бюджетних установ.
Позиції Меморандуму були закріплені рішенням Кабміну. Дер­жава зобов’язалася надати деяким місцевим громадам додаткові фінансові ресурси. Основні два джерела: збільшення на 4% надходжень до бюджету від податку з доходів фізичних осіб, тобто ми нині отримуємо 60, а з 2022 року будемо отримувати 64%. Крім того, для громад з індексом платоспроможності менше як 0,9 (а в Кам’янця – 0,7) держава вже в IV кварталі пообіцяла компенсувати різницю в тарифах. Проблема в тому, що Постанова ухвалена, а механізм компенсацій не визначений. Тому на сесії ще мали надіслати нагору звернення щодо врегулювання цього питання. Але, як уже сказав, засідання не відбулося.
Ми вимушені йти на підтримку комунального підприємства, і та­ка практика існує в усіх містах. Ситуація народжує борги, бо, наприклад, улітку ми газ не брали, але близько 7 млн грн мали заплатити за його доставку.

– Які проблеми 12 приєднаних сіл вдалося вирішити?
– У кожній громаді їх вистачає, і вони різні: в інфраструктурі, медицині, сільському господарстві. Насамперед, мають бути нормальні механізми вирішення. На жаль, у нас досі немає офіційно призначених старост, які в міру своїх повноважень допомагали б міській владі з визначенням і пошуками шляхів розв’язання певних проблем. Звичайно, є діловоди в окремих підрозділах міськради, які допомагають, але…
Щодо конкретики. У Колибаївці відкрили ЦНАП. Вирішили питання з водопостачанням у селі Острів­чани, де були проблеми з водонапірною баштою, а тепер на допомогу прийшло комунальне підприємство.
Якщо взяти Довжок – плідно попрацювали над укладенням договорів на вивезення сміття, хоча роботи ще тривають. Щодо Зіньківців, важко і не повністю, але вирішили питання транспортного сполучення. Планували на сесії для них ухвалити рішення щодо придбання автобуса середньої місткості.
У Княгинині провели непогану роботу щодо грейдування доріг, підсипання щебенем. Так, це не капремонт, але все одно. Працюємо над розчищенням ставка в с.Ходорівці, який міг би слугувати рек­реаційною зоною і використову­ватися для відпочинку.

– Як справи зі сміттєпереробним заводом і проєктом «Безпечне місто»?
– Щодо сміттєпереробного заводу, то ще за минулої каденції виділили земельну ділянку на 10 років для інвестиційного проєкту. Я декілька разів зустрічався з інвесторами, які підтверджували своє бажання, але, у зв’язку з пандемією, проєкт відтерміновувався, бо кошти від європейських донорів. Але недавно інвестори запевнили, що гроші вже є, і на початку 2022 року розпочнуться роботи.
«Безпечне місто» – це справді гарний проєкт, що передбачав 15 мільйонів євро для ремонту доріг, тротуарів, транспортних розв’язок, мали стати безпечнішими саме ті ділянки, де найчастіше трапляються ДТП. Я неодноразово зв’язувався і їздив у Міністерство транспорту на перемовини. Але проблема в наших невиплачених боргах, пов’язаних із будівництвом ТЕС, і не тільки її, адже на початку 2010-х років бралися кредитні кошти і на реконструкцію мереж водопостачання. Згідно з умовами кредитування, гроші на «Безпечне міс­то» – це хоч і дуже вигідний, але кредит, тому має бути дозвіл Мінфіну, який не надають через несплату кредитів. Ми без підтримки не зможемо виплатити кредитів, хоча зверталися до держави щодо отримання цільової субвенції, до Мінфіну – щодо реструктуризації боргу, але поки відмова. І в Офіс президента звертаємося, бо проблема не тільки через наше комунальне підприємство. Вона виникла через порушення термінів введення в експлуа­тацію та реалізації проєкту. Передбачався пільговий період, коли не сплачувалися ні тіло кредиту, ні відсотки, а акумулювалися кошти за продаж електро­енергії за зеленим тарифом. Проте виникли проблеми і через Мінфін, і через французьких партнерів.
І Кам’янець не виняток, є ще міста, які мають такі проблемні кредити.

– Пересічні кам’янчани майже нічого не знають про Вашу родину, дитинство. Як вчилися у школі, хуліганом були?
– Відвідував 23-й дитсадок, де працювала вихователькою мама. Далі пішов у 16-ту школу, ближче до роботи матері, там також навчалася старша сестра.
Якщо брати клас сьомий, то саме розпочинався перехідний період, виникали різні питання. Але вже з 9 класу на­вчання пішло вгору, особ­ливо гуманітарні науки, які мені завжди давалися легко, це – моє.

– Чому найголовнішому навчили батьки?
– Прагненню ставитися до людини так, як би хотів, щоб ставилися до тебе.

– Як познайомилися з дружиною?
– Молодшого спеціаліста отримав у Кам’янці-Подільському, а про­довжив навчання в Києві. Так ось під час випуску в Кам’янці Ірина прийшла як подруга моєї одногрупниці. Майже п’ять років, спочатку під час навчання, потім – під час роботи, я постійно курсував між столицею і рідним містом. Їздив не тільки до коханої, я завжди любив Кам’янець, не міг себе відірвати від нього, незважаючи на те, що Київ – столиця, і є перспективи…
2010 року ми одружилися, виховуємо двох доньок – Софію та Богданку.
Ірина – військова, учасниця військових дій, політикою не цікавиться, вона – берегиня нашої родини, мій надійний тил.

– Готувати вмієте? Улюблена страва?
– Звичайно, вмію, бо жив сту­дентським життям у гуртожитку. Щодо страв, то люблю традицій­ну україн­сь­ку кухню, домашні ва­реники і обож­нюю різні салати.

– Якому алкоголю надаєте пе­ревагу?
– Не люблю вживати, але, звичайно, доводиться на якихось визначних подіях, і це, швидше, буде коньяк. Можливо, це на фізіологічному рівні, але алкоголь не сприймаю.

– Маєте хобі чи захоплення, якому віддаєте вільний час? До речі, він у Вас є?
– Із вільним часом останній рік не виходить, робота зранку і до пізнього вечора. А загалом я люблю відвідувати село. Чи то рідні Нефедівці, звідки родом моя родина, чи то Панівці, де мешкають тесть із тещею. Люблю поратися по господарству, на присадибній ділянці, щось ремонтувати.
У Панівцях ми з батьком, а він тривалий час працював будівельником, власноруч зробили мури, альтанку. Для мене була віддушина, коли після роботи їхав туди, рубав, викорчовував, пересапував, засіював.
Оздобили деревом і камінням невеличкий такий будиночок, який, до речі, багато хто згадував як хо­ро­ми. Бачу, знову там дрон літає.
І вже думаю, може запросити пресу та реально показати ту саманну хатинку.
Дуже люблю футбол і дивитися, і грати.

– Які книги і фільми подобаю­ться?
– Фільми – наукова фантастика на кшталт «Інтерстеллара», з книжок – історична та патріотична література.

– Як прийшли до світогляду «Свободи»?
– Ще в 7 класі, вивчаючи історію України, захопився періодом визвольних змагань тощо. Побачив, скільки українців поклали життя, аби мати вільну і незалежну дер­жаву.
Але до активних подій завжди спонукають конкретні речі. Коли прийшов режим Януковича, я відчув, що ми можемо втратити державу. Знайшов контакти «Свободи» і зателефонував у міську організацію, яку тоді очолював Юрій Яриновський. На той час я уже був знайомий з ідеологією «Свободи». Написав заяву до партії, за декілька тижнів приїжджав до нас Олег Тягнибок, запропонував стати помічником нардепа. А 2015 року я вже став депутатом міськради.

– Помітно, що Вашим політичним орієнтиром є досягнення Хмельницького міського голови Олександра Симчишина, також «свободівця». А Вам знайома фраза «Кам’янець – місто в області не перше, але й не друге», яка свідчить про норовливість кам’янчан і небажання порівняння з обласним центром?
– Шевченко казав: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Кам’янець – це душа, я люблю це міс­то і хочу бачити його успішним. Але ті позитивні приклади, реалі­зовані в інших містах, ми можемо реалізовувати й для нашого. I в Хмельницькому, і в Івано-Франківську, всупереч загальній кризі, досить успішний розвиток.
– До речі, цю фразу припи­сують Олександру Мазурчаку.

А Вам закидають політичні домовленості з ним і кадрову спад­щину. Це правда?
– Ні, такого немає. Але ми знайомі з Олександром Володимировичем, спілкуємося, я справді в де­яких питаннях отримував його поради і зважав на досвід. Але також зважав на поради і досвід Анатолія Кучера, Анатолія Нестерука та Михайла Сімашкевича. Коли люди, маючи колосальний досвід управління містом, щось радять, я завжди це сприймаю.
Щодо кадрів – гарні фахівці зав­жди мають пропозиції для серйозної роботи, тому не дивно, що вони працювали в тому числі й під час роботи Олександра Мазурчака.

– Місцеве самоврядування завжди передбачало, що новий мер одразу створює команду з людей, яких знає і яким довіряє особисто. І в Кам’янці так було завжди. Депутати ніколи не піддавали сумніву вибір очільника міста, бо працювати з командою доводилося саме йому. Але в державному масштабі, у Верховній Раді практикували політичні квоти на ключові посади. Чи не думаєте, що політичний компроміс на початку роботи каденції міг би забезпечити формування нової команди заступників, виконкому міськради та старост?
– Будь-які протистояння і навіть війни завжди приводять до миру і підписання угод. На політичний компроміс ми були готові і на початку, і всередині року, і готові тепер, але компроміси мають бути на основі певної мети. І метою має стати рух міста вперед, а не повернення його назад. І це чітко висловили кам’янчани, коли підтримали мою команду та мене. Разом і вперед – з радістю, і розподілення відповідальності цілком розумне, адже серед депутатів є досвідчені та серйозні люди. Але чи готові опоненти усвідомити, що компроміс має бути з двох сторін? Зі свого боку, я також чекав кроків назустріч. Досі готовий до компромісу, в тому числі щодо посад серед заступників, старост тощо. Проте є певні принципи, через які я не міг переступити.

– Чому пересварилися зі «Слу­гами народу», які Вас підтримували на виборах?
– Ми не пересварилися. «Слуги народу» не були монолітними ні спочатку, ні тепер.

– Але Ви ж втратили їхню підтримку?
– Не факт.

– Формування нової команди і критика старої викликають у Ваших опонентів невдоволен­ня. Більше того, догани, висловлені деяким із них, зокрема Гурській, Чернецю, вони опротес­товують у суді та виграють. Виграв суд першої інстанції й голова групи «Ми – кам’янчани» Василь Кобильник через Ваші висловлювання на його адресу.
Чо­му програються суди щодо доган, погано готуються справи?
– В Україні третя гілка влади, як і багато інших державних інституцій, потребують якісних змін. Але, як законослухняні громадяни, ми підкоримося тим рішенням. І далеко не всі справи програні. За деякими крапку ще не поставлено.

– Активніше почали циркулювати чутки щодо збирання 26 голосів депутатів для висловлення недовіри міському голові.
Так само в міського голови є інст­рументи організувати розпуск місь­кої ради. І, судячи із заяв Ваших соратників, такий розвиток подій можливий. Ні Ви, ні «Свобода», в лавах якої прийшли до влади, не боїтеся нових ви­борів?
– Не боїмося. Ми бачимо, що є рух уперед у забезпеченні базових потреб у громаді. В опалювальний сезон увійшли, комунальні підприємства готові до зими, влітку виконували масові ремонти доріг і тротуарів, ми беремо участь у залученні коштів з інших джерел: грантів, субвенцій, і подекуди ці ресурси більші, ніж були колись. Є невирішені проблеми через те, що робота виконавчого комітету не має стабільності. Але ця ситуація створюється штучно.
Для того, щоб оголосити недовіру міському голові, повинні бути підстави, а не просто політична воля певних осіб. Деякі з них на виборах отримали тільки 20 голосів, а виступають від імені всієї громади.
Чи є бажання розпускати раду? Я все-таки сподіваюся на те, що ми знайдемо компроміс, але паралельно збираємо фактаж, який може стати підставою для почат­ку процедури розпуску, і за це має проголосувати Верховна Рада України.

– Якими справами за рік Ви доводили кам’янчанам, що вони не помилилися у виборі?
– Термін каденції – 5 років, і тоді ми точно скажемо, що нам вдалося зробити, а що ні, й чому так сталося. Протягом першого року закладається початок змін, їх фундамент, і в нас є напрацювання. Зокрема, розробили програму розвитку комунального транспорту, але депутати її не ухвалюють, виносимо питання закупівлі автобусів, сміттєвозів, але не бачу поки розуміння. Ми планували капремонт проспекту Грушевського, запропонували депутатам виділити гроші для виготовлення проєктно-кошторисної документації, щоб у подальшому отримати згоду і обласного керівництва, і нардепа, які могли б завести в місто кошти. Депутати не підтримали ініціативи. Запитання – чому? У відповідь – мовчання.
Ми обіцяли працювати над благоустроєм міста, так воно і є. Цього року багато відремонтовано тро­туарів, дворових проїздів. Вста­новлювалися дитячі майданчики.
Є здобутки у соціальній сфері. Ми обіцяли зробити стадіон, де через непорядність підрядника на три роки все завмерло. Але з ним ми розірвали договір. Була підтримка Державного фонду регіонально­го розвитку – 21 млн грн, нар­депа – 7 млн грн державних коштів, і з місь­кого бюджету виділено 5 млн грн. Роботи першої черги на завершальній стадії. Сподіваюся, 2023 року продовжимо другу чергу. Обіцяли зробити вулицю Соборну, де був зелений паркан, і частково її відремонтували. Розробляємо концепцію головної пішохідної вулиці.
Багато втілено. Ми працювали, незважаючи на перепони і бажан­ня зробити гірше. Бо неголосування за такі питання, як комунальний траспорт чи ремонт проспекту, не має під собою логічного пояснення. Але все буде добре!