А РОЗКІШ ТАКИ ПОДІЛЬСЬКА

Початок у «Подолянині» від 11 лютого

«ПЕРВІСТОК ПОДІЛЛЯ» – НАЙСМАЧНІШИЙ СОРТ УКРАЇНСЬКОЇ СЕЛЕКЦІЇ

Першому дереву хурми, посадженому в саду В’ячеслава Францішка, вже 13 років.
– Це морозостійкий сорт американського походження «мідер», витримує мінус 33 градуси. На 8-10 рік почали збирати до 50 кілограмів із дерева, – хвалиться селекціонер. – Плоди невеличкі, але смак у неї ідеальний. У моїй колекції близь­ко 60 сортів хурми. Спочатку всі сорти, які можна було дістати, садилися чи щеплювалися. Більшість сортів купую живцями, які потім прищеплюю. Після садіння декількох перших дерев хурми паралельно почав висівати насіння. Передали його з Нової Каховки від відомого селекціонера хурми Василя Дерев’янка. З його насіння в мене виріс надзвичайно цінний зразок. Це дуже рання хурма, яка добре почувається в наших кліматичних умовах. Із насіння один зразок дав перші плоди на 7 рік, плоди приємно здивували – до 80 грамів. Строк дозрівання також – перша декада вересня. У цю пору немає навіть завезеної. Цей зразок передав назад автору, він подав його на реєстрацію, але наполіг, щоб назвати сорт «первісток поділля», й обов’язково за моїм і його авторством. Цей сорт хурми розповсюдився серед колекціонерів, і торік усі визнали його найсмачнішим сортом української селекції хурми.
А от «мідер» дозріває наприкінці жовтня, і плоди з дерева можна рвати всю зиму. Вони замерзають, розмерзаються, але не втрачають ні смакових якостей, ні вітамінів. Не псуються, бо мають дуже багато цукру.
Щоб завести хурму в своєму саду, можна не тільки купувати саджанці чи прищеплювати. Я навіть висіваю насіння з плодів хурми, купленої на ринку чи в магазині. От саме з такого насіння (висіяв понад сотню штук у землю) вижив лише один саджанець, але який?! Із 6 року почав цвісти, але вперше плоди зав’язалися лише торік. Навіть не уявляєте, яка то була хурма: 160 грамів, плоди забарвились у помаранчевий колір до морозів, до двох місяців зберігання в кімнатних умовах, могла стояти й довше, але з’їли. Головне, що гарно визріває деревина, і дерево готове до зими. Передав на проморозку в інститут, щоб визначити поріг морозостій­кості, й цей сорт називатиметься на честь дружини – «галинка». Він б’є рекорди і за крупноплідністю, і за смаковими властивостями, також вирощений у нас. Хурма – дуже перспективна культура. На моєму городі вже висаджено кількасот дерев із насіння, яке я зібрав із «первістка поділля». Також посіяв і насіння «галинки». Це дуже клопітка робота, яка вимагає багато років, але якщо справа йде конвеєром, то на час не звертаєш уваги.
До речі, Італія виростила сорт із ванільним смаком. Я вже висіяв насіння цієї дивовижної хурми. Наприклад, якщо в Європі кілограм звичайної коштує 1 євро, то «ваніглія» – 2 євро. Крім Італії, ці плоди ніде не можна купити, бо вирощуються тільки на внутрішній ринок.
Величезну перспективу колекціонер бачить і в екзотичних так званих мексиканських бананах – правильно «азиміна». Каже, що смачніших і ароматніших за ці плоди немає. Існує багато сортів «азиміни», і кожен у смакових відчуттях має свої нотки: цитрусові, кокосові, манго, дині й навіть кориці. Дерева практично не мають шкідників. Корисні для тих, у кого проблеми з під­шлунковою, бо відновлюють її. Але у цієї культури, як і в інших, є секрети, до яких потрібно підібрати «ключик».
– Уперше обпалився, коли висадив дике насіння, витративши 8 років. І лише коли отримав сортові зразки з США та Європи, зрозумів, що ця культура має велике майбутнє. Саме дерево та листя мають різкий запах, чимось нагадують бузину, квіти ще різкіші, бджоли їх обминають, а запилюють мухи. Хоча квіти гарні, вишневого кольору, великі дзвіночки висять, запах не сильний, але неприємний. Зате коли достигають плоди, то можна йти за 100 метрів на приємний запах. Вони висять зв’язками від одного до 7 штук, насправді схожі на банани. Вага в залежності від сорту – від 100 грамів до кілограма. Консис­тенція плодів дуже ніжна та мас­ляниста. Розрізавши плід навпіл, можна їсти ложкою, мов морозиво. Тому ця культура на сьогодні має неабиякий інтерес у світі.

«ДЕКЕНЕЯ ФАРЖЕ», А НЕ «СИНІ СОСИСКИ»

Звертаємо увагу і на сині продовгуваті плоди. У народі їх називають «синіми сосисками», в деяких країнах – «пальцями мерця», але правильно – «декенея фарже». Це рослина, яка походить із Китаю.
– У Європі вона приживалася дуже довго, тепер в Італії її плоди – найдорожчі сухофрукти. До мене вона потрапила з Федеральних садів Австрії, – каже В’ячеслав Стані­славович. – Плоди досить великі, до 25 сантиметрів, товщиною 3 сан­тиметри. Всередині дуже ніжна драглеподібна маса, за смаком нагадує кавун, але дуже масний, бо має багато різних олій. Із 20 головних амінокислот «декенея» має 16. Лише обліпиха має більше – 17 амінокислот. Ці дві культури добре впи­суються в раціон веганів. Росте кущем, має цікавий, ні на що не схожий цвіт – зелено-сині дзвіночки, зібрані у великі суцвіття, а пізньої осені висять кетягами такі собі «сині сосиски». Дехто боїться їх куштувати через вигляд, але вони дуже ефектно виглядають. Спочатку – яскраво-сині, а потім – темно-сині плоди на жовтому листі виглядають дуже патріотично, хоч і незвично для нас.
Дивиною колекції є «мушмула германська» і «мушмула японська». Друга хоче теплішого клімату та розрахована в нас для теплиць, зате «германська» витримує заморозки за тридцять. Дуже урожайна, смачна культура, ні на що не схожа. Родить щороку, шкідників не має, а найголовніше – це суперфуд (новий напрямок у теперішньому садівництві). Зміцнює імунітет на рівні з калиною.
Розводить селекціонер і лимони. Вони ростуть у теплиці. Надає перевагу невибагливому сорту «пандероза». Це гібрид лимона з цитроном. Схожий на грейпфрут, але за смаком ніжніший за звичний лимон. З однієї рослини, яка посаджена в кубовому горщику, збирають 10-20 кі­лограмів плодів. На рік вистачає.
Нашому герою часто доводиться чути, мовляв, навіщо тобі все це, якщо спокійно можеш купити. Прилавки магазинів переповнені.
Але він добре знає, що теперішні технології не тільки захищають рослини, але й дуже шкодять людині. Тому й сам вирощує всі овочі та фрукти. Види в його колекції перевалили за сотню. Ска­жімо, якщо має понад 40 сор­тів шовковиці, то рахує її як один вид.
– У мене настільки все густо засаджено, що не кожен може пройти городиком, – каже господар. – Сусіди називають його джунглями. Але навіть у такій тісній компанії все радує врожаями. Засаджую чотирма ярусами: спочатку – найвищі дерева, поміж ними – нижчі, потім – кущі, а тоді – грунтопокривні. Часом і бур’яни є. Куди без них. Але вони допомагають перебути спеку, притінюють. Скажімо, ягоди полуниці не горять у бур’янах, їх важко зна­йти шпакам. А в деяких випадках потрібна тільки гола земля.
Говоримо із садівником і про шахраїв, адже багато їх розвело­ся на просторах інтернету. І справ­ді, нашому співрозмовнику хоч книги видавай про види шахрайств.
– Маю сорт малини «мяо-мяо». Гарно продається, має великі яго­ди, найбільші можуть дотягувати до курячого яйця, не викликають алергії. То моє відео про цей сорт ма­лини розлетілося по всьому світу. Особливо було поширене в мусульманських країнах. Продавали з моїм відео всі, кому не лінь. Аферисти
настільки орієнтуються в новинках, що ті ще не з’явилися, а їх уже продають. Зрозуміло, що людям палички присилають, а не малину, але ж яка реклама. Натомість до мене як спеціаліста надходять чимало запитань. Якийсь час запитували, чи є «хурма кленовиста». Їм продадуть клени замість хурми. Люди телефонують, аби посваритися, а шахраї кажуть, що то не клен, а хурма.
Давно маю китайську шовковицю «кудранію». Її плоди нагадують полуницю. То аферисти її назвали полуничним деревом. Описали, що це полуничне дерево дає 30 кілограмів урожаю за рік. Натомість я зняв відео зі своєю «кудранією». Розповів, що ягід чекав 8 років, перші плоди поодинокі. Сказав, що брешуть, ніби це розробка українських агрономів. Але якщо аферисти з термінами не дружать, то з технікою – навіть дуже. Переробили моє відео, поставили на лінійку, забрали слово «брешуть» і вийшло, що я рекламую диво-полуницю всесвітньо відомих агрономів. Відколи це агрономи селекцією займаються? Яким було моє здивування, коли знайомі почали телефонувати, дякувати, хвалити за таку рекламу і замовляти диво-дерево. Коли розібрався, то скрізь записав відео, що аферисти використовують мене у своїх цілях. Раджу купувати там, де бачать людину та результати її праці. Скільки є хороших каналів, де власники показують, як розвиваються, як працюють. Але завжди пропозиції в аферистів кращі, в рази дешевші, головне – не потрібно довго шукати. Куди б не зайшли в інтернеті та багатьох періодичних спеціалізованих виданнях, їхня реклама на кращих сторінках, причому найяскравіша.
Читачам раджу перед тим, як купувати «екзотику», дізнатися про умови, в яких рослина росте на Батьківщині. Наприклад, візь­мемо ту саму хурму. У світі пере­важають два види – «віргінська» (Північна Америка) та «східна» (Китай, Японія), також їхні гібриди. Так от на Батьківщині «вір­гінської» в 3 рази більше річних опадів, ніж на території Західної України. А у «східної» опади переважають наші у 5 разів. Саме це потрібно знати для повноцінного плодоношення хурми.

НАДКОРИСНІ ЯБЛУКА В КАМ’ЯНЕЦЬКОМУ САДУ

– Я цікавлюся світовими тенденціями, слідкую за міжнародними досягненнями у сфері садівництва. Постійно читаю публікації Оклендського університету, який займається дослідженням впливу фруктів і овочів на організм людини. Не тільки загалом, а навіть за сортами різних культур. Вони дослідили, що яблука з червоною м’якоттю в кількасот разів корисніші для людини, ніж те яблуко, до якого ми звикли. Усі великі виробники яблук у різних країнах світу поступово переходять на вирощування саме таких сортів. Поки що всі працюють лише на внутрішній ринок. Я не залишився осторонь. Такі сорти першим завіз в Україну ще 2013 року, сьогодні в колекції маю близько 20. Якими б корисними не були ці яблука, але мають єдиний недолік – значну кислинку. Тому схрестив наше солодке біле яблуко і червоне. Спроба була вдалою. Один саджанець отримав із надзвичайно хорошими характеристиками. Смак солодший і має добре відчутні ягідні нотки. От таким вийшов мій сорт яблуні «казка» з червоною м’якоттю.
– То Вас можна назвати кам’янецьким Симиренком, чи ви переплюнули і його? – запитую.
– Ні, Симиренки – надзвичайно талановиті люди. І Левко Платонович, і Володимир Левкович. Ці люди залишили після себе неоціненний спадок, до якого мені ще рости та рости. На жаль, Володимира роз­стріляв НКВС. Його справу продов­жив Микола Артеменко. Хоча був партійним, але надзвичайно по­рядним. Він зберіг садибу Симиренків у Млієві та примножив її.
Його вдова подарувала мені з їхньої бібліотеки дві книги Симиренка. Симиренко підписав книги для Артеменка, два томи з помології.
А тепер ці книги перепідписані мені. Вони унікальні, їм немає ціни. Шкода, що багато їхніх праць було знищено. Також були подаровані декілька книг із садівництва з їхньої бібліотеки, датованих 1856 і 1838 роками, й інші. Там цікава інфор­мація, актуальна і для сьогодення. Скажімо, як боротися зі шкідниками без хімії. Два покоління селек­ціонерів-дослідників описали спостереження. Скажімо, черешні, зібрані в Млієві, возили кіньми на Урал, і вони приїжджали туди свіжими. Сьогодні вам це здається дивиною? Ні, селекціонери, помологи, науковці своїм життям доводять, що нічого дивного немає, це все природа, а в неї немає неможливого.