Четвер, 28 Березня 2024 р.
6 Листопада 2020

ПОДІЛЬСЬКИЙ ГУБЕРНАТОР АННЕНКОВ ТРЕТІЙ

28 січня 1850 року «Подільські губернські відомості», що виходили раз на тиждень, в суботу, в Кам’янці-Подільську (назва без звичного закінчення «ий»; так тоді офіційно називалося місто над Смотричем), повідомили при відкритті номера в спеціально призначеній для цього рубриці «Кам’янець-Подільськ» таке: «Виконувач обов’язків військового губернатора міста Кам’янця-Подільська та Подільського цивільного губернатора, пан генерал-майор Анненков третій, 24 цього січня вступив в управління Подільською губернією. Про що Подільське губернське правління, внаслідок пропозиції його превосходительства, сповіщає присутні місця та посадові особи губернії». Оскільки тоді в Російській імперії було прийнято всі події датувати за старим стилем (юліанським календарем), то для переходу на прийнятий нині новий стиль (григо­ріанський календар) потрібно для XIX століття додати 12. Тобто, вказані «Подільські губернські відомості» вийшли за новим стилем 9 лютого 1850 року, а пан Анненков третій приступив до виконання своїх обов’язків у Подільській губернії 5 лютого 1850 року. Надалі, розповідаючи детальніше про начальника Подільської губернії Анненкова третього, всі дані подаватимемо за прийнятим тоді старим стилем, проте, викладаючи біографію героя нашої розповіді, застосовуватимемо новий стиль, зазначаючи в дужках дату за старим стилем.

ЧОМУ ТРЕТІЙ?

Виникає природне запитання: «Чому Подільський губернатор Анненков іменувався третім», адже він, як і всі чиновники та інші люди в Російській імперії, мав ім’я та по батькові. Відповідь проста: так було прийнято серед офіцерів, зокрема генералів.
Візьмемо, наприклад, «Список генералам за старшинст­вом», укладений у Санкт-Петербурзі у військовій друкарні та
виправлений на 21 грудня 1852 року. Там в алфавітному показнику бачимо аж п’ятеро Анненкових, поіменованих так: 1-й, 2-й, 3-й, 4-й та 5-й.
Перший – це генерал від інфантерії Микола Петрович Анненков, член ради й інспектор військово-навчальних закладів, який числився в лейб-гвардії Ізмайловського полку.
Другий – це генерал-лейтенант Микола Миколайович Анненков, член Державної ради, пізніше (в 1862-1865 роках) – генерал-губернатор Київської, Подільської та Волинської губерній. У Кам’янці-Подільському під одним із биків, на яких тримається Новопланіський міст, закладений 1864 року, лежить мідна табличка, на якій серед трьох вигравіюваних там імен є також ім’я генерал-губернатора Миколи Миколайовича Анненкова. Тож пізніше буде розповідь і про нього.
Третій – це наш виконавець обов’язків військового губернатора міста Кам’янця-Подільська та Подільського цивільного губернатора Володимир Єгорович Анненков. Правда, тоді (за станом на 21 грудня 1852 року) він був не генерал-майором, а вже генерал-лейтенантом, а також змінив посаду: був військовим губернатором міста Владимира та Владимирським цивільним губернатором.
Четвертий – це генерал-майор Олександр Іванович Анненков, завідувач кадрів і складів обмундирування та озброєння запасного батальйону Третьої гренадерської дивізії та резервного батальйону П’ятого піхотного корпусу.
П’ятий – це генерал-майор Фе­дір Васильович Анненков, якого 4 жовтня 1851 року звільнили у безтермінову відпустку із зарахуванням у запасні війська.
1856 року з’явився навіть Анненков 7-й: генерал-майор Іван Васильович Анненков.

КОРОТКИЙ ЖИТТЄПИС

Володимир Єгорович АнненковВолодимир Єгорович Анненков народився 27 липня (16 липня за старим стилем) 1795 року. Походив із дворян Курської губернії. Його батько – Єгор Іванович Анненков – був гвардії підпоручиком.
1812 року Володимир Анненков закінчив перший кадетський корпус. Від 26 лютого (14 лютого за старим стилем) 1812 року він офіцер. Служив офіцером лейб-гвардії Преображенського полку. Був учасником кампанії 1813-1814 років.
1825 року став полковником. Був учасником польської кампанії 1830-1831 років. Від 7 липня (25 червня за старим стилем) 1833 року – генерал-майор. Від 1833 року служив у штабі Першої гвардійської піхотної дивізії, далі начальником резервної дивізії П’ятого піхотного корпусу.
1847 року перейшов на службу в Міністерство внутрішніх справ. 11 грудня (29 листопада за старим стилем) 1849 року генерал-майора Анненкова призначили виконувачем обов’язків військового губернатора міста Кам’янця-Подільська та Подільського цивільного губернатора. Зайняв цю посаду майже через два місяці після призначення – 5 лютого (24 січня за старим стилем) 1850 року.
Від 11 квітня (30 березня за старим стилем) 1852 року він – генерал-лейтенант. Очолював Подільську губернію три роки, весь час був виконувачем обо­в’язків. 21 грудня (9 грудня за старим стилем) 1852 року ге­нерал-лейтенанта Анненкова звільнили з посади виконува­ча обов’язків військового губернатора міста Кам’янця-Подільського та подільського цивільного губернатора.
Того ж дня Володимира Єгоровича призначили військовим губернатором міста Владимира та Владимирським цивільним губернатором (відразу повноцінним, без приставки виконувача обов’язків). На цій посаді він пропрацював три з половиною роки – до 26 червня (14 черв­ня за старим стилем) 1856 року та вийшов у відставку.
Помер Володимир Єгорович 26 березня (14 березня за старим стилем) 1875 року в Царському Селі (нині місто Пушкін) на вісімдесятому році життя. Його поховано в Царському Селі на Казанському цвинтарі.

НАГОРОДИ

Герб роду АнненковихВолодимир Єгорович Анненков мав численні нагороди, перелічені 1852 року в «Списку генералам за старшинством».
1821 рік – одноразова виплата 500 рублів.
1826 рік – одноразова виплата 1500 рублів.
1827 рік – нагороджено діамантовим перснем.
1831 рік – орден святої Анни другого ступеня.
Того ж року – знак відзнаки третього ступеня за воєнне надбання (очевидно, за придушення польського виступу).
1832 рік – одноразова виплата 2700 рублів.
1834 рік – одноразова виплата 5000 рублів.
1837 рік – одноразова виплата 3000 рублів.
Того ж року – замість оренди з 1842 року здійснювалася упродовж 12 років виплата по 1000 рублів сріблом.
Того ж року – гроші на харчування по 5000 рублів.
1838 рік – подарунок відповідно до положення.
1839 рік – орден святого Георгія четвертого ступеня за 25 ро­ків військової служби.
1841 рік – орден святого Володимира третього ступеня.
1843 рік – одноразова виплата 860 рублів сріблом.
Того ж року – знак відзнаки за 25 років бездоганної служби.
1845 рік – орден святого Стані­слава першого ступеня.

ПОДІЛЬСЬКИЙ ГУБЕРНАТОР

Характеристику Володими­ру Анненкову дав письменник Віктор Іпатійович Аскоченський, який у часи губернаторства Анненкова працював у Кам’янці-­Подільську. Найбільш рельєфно описано особистість Анненкова у замітках щоденника Аскоченського від 24 березня 1850 року:
«Володимир Єгорович Анненков – один із тих, хто не хапає з неба зірок; але те, що він доб­рий вдачею та благонамірена людина – цього ніхто в нього не забере. Завжди ласкавий, привітний і уважний, він мимоволі спонукає кожного до відвер­-тості та готовності в міру сил і мож­ливостей прислужитися йому. Бажано, щоб службові люди, які його оточують, мали побільше самовідданості, неупередженості та сумлінності. Гріх і соромно нехай буде тому, хто захоче обманути цю добру людину, яка не має жодної претензії на юридичну досвідченість. Володимир Єгорович охоче вислухає всяку добру пораду: риса похвальна в його характері, але, тим не менше, і небезпечна. Нелегко відрізнити добрі помисли від жадібного нашіптування, яке завжди ховається під маскою справедливості».
29 квітня 1850 року «Подільські губернські відомості» на­друкували список «Імена осіб, котрі, з нагоди настання свята святої Пасхи, замінили так зва­-ні візити пристойності – пожерт­вуванням на заснування в місті Кам’янці-Подільську дитячого притулку». Відкривають цей спи­сок генерал-майор Володимир Єгорович Анненков та його дружина – Софія Савівна Анненкова. Суму пожертви не вказано.
Дружина губернатора народилася 1 вересня 1806 року, тобто, була на 11 років молодшою від чоловіка. Померла Софія Савівна 26 травня 1891 на 85-му році життя, переживши Володимира Єгоровича на 16 ро­ків. У подружжя було троє синів: Микола, Михайло і Валентин.
Кажуть, що в молодості в Анненкова трапився роман з од­нією дівчиною з дуже пристойної сім’ї, але її батьки були проти союзу світської левиці та прос­того військового, хоч і з хорошої сім’ї. Щоб перешкодити щастю молодих, батьки відправили дів­чину до своїх далеких родичів до Криму, і на цьому їхні стосунки закінчилися. Дівиця незабаром втішилася і вийшла заміж.
При Анненкові в Кам’янці-Подільському був віцегубернатором Володимир Пилипович Пфелер (іноді його прізвище пишуть з двома «л» – Пфеллер). Він був дуже довго віцегубернатором: і до Володимира Єгоровича і після, а потім став і начальником Подільської губернії. Доводилося Пфелеру і виконувати обов’язки губернатора, коли Анненков вів інші справи. Так, з 16 травня до 9 червня 1850 року Володимир Єгорович проводив ревізію присутніх місць Подільської губернії, в якій було 12 повітів, тож обов’язки цивільного губернатора виконував Пфелер. Після двотижневої перерви Анненков 22 червня відправився на ревізію решти присутніх місць, тож довелося Володимирові Пилиповичу знов тягнути лямку губернатора понад три тижні – аж до 16 липня.
Іноді губернаторові доводилося займатися справами інших губерній. Про це свідчить, наприклад, документ, оприлюднений у «Подільських губернських відомостях» 29 квітня 1850 року: «Про погорілі справи Вологодської палати державного майна». У Вологді 11 січня 1850 року пожежею знищено будинок, який займала тамтешня палата державного майна, з усіма справами. Тому наказано всім повітовим присутнім місцям Подільської губернії, щоб вони негайно відновили справи, які надійшли від них у Вологодську палату державного майна, але залишаються не виконаними нею.

ДРУЖИНА АННЕНКОВА

У замітках від 24 березня 1850 року Віктор Аскоченський дав характеристику й дружині Володимира Анненкова:
«У Володимира Єгоровича дружина зветься Софією Савівною. Це – не жінка, а чорт знає що таке. У роках вона вже досить літніх, але далеко ще не думає розлучатися з претензіями на красу та молодість. Хтось помітив, що всяка жінка неодмінно намагається виставити себе завжди тією стороною, яка в неї особливо гарна: в кого пригожі руки, та тримає їх на видноті, у кого ніжка мініатюрна – вже неодмінно промайне перед очима вузенький черевичок; так буває і з усім іншим. У Софії Савівни, за запевненням знавців, до яких, однак, я не маю честі належати, гарні руки, волосся та нога, тому Софія Савівна всіма доступними їй засобами намагається показати цей товар лицем: вона вертить й підносить прямо до вашого носа пухку руку, вона заведе, неодмінно заведе з вами розмову про своє волосся, скаржачись, наприклад, на те, що воно, на біду, випадає в неї; вона підніме до самого не можна спідниці, щоб виставити ногу, одягнену в потворний, її власного витвору, черевик. Гидко! Терпіти я не можу й молодої кокетки, але стара викликає в мені нудоту. Та вже чорт із нею, нехай би кокетувала з людьми порядними, а то всяка погань служить предметом її бридких витівок. Гидко, не хочу говорити про цю бариню».

ВЛАДИМИРСЬКИЙ ГУБЕРНАТОР

Губернаторство Анненкова у Владимирові припало на неспокійний час. 1853 року почалася епідемія холери. Хоча вона і була слабшою, ніж епідемія 1848 року, але від холери 1853 року померло 5540 осіб. Того ж року по­чалася Кримська війна. 29 січ­ня 1855 року оприлюднено маніфест про створення «Державного рухомого ополчення». У Владимирові маніфест отримали 4 лютого. Негайно організовано Владимирський губернський комітет ополчення, який очолив губернатор Анненков. Упродовж п’яти місяців йшло формуван­ня 11 дружин Владимирського ополчення. У липні 1855 року Владимирське ополчення виступило в похід на південь, але не взяло участі в бойових діях. Проте від різних хвороб, особ­ливо від тифу, померли 989 осіб. За словами офіцера ополчення Герцика, губернське начальство на чолі з Володимиром Єгоровичем Анненковим недостатньо активно відстоювалоінтереси губернії перед лицем центральної влади і її представників.
На довершення всіх інших лих у Владимирові 12 червня 1855 року сталася сильна пожежа. Наслідки її усунені були тільки через рік.
14 червня 1856 року імператором Олександром II «військовий губернатор міста Владимира і Владимирський цивільний губернатор генерал-лейтенант Анненков» був звільнений від служби. На початку липня він здав посаду і покинув Владимирську губернію.